Христина Сосяк: «Важливо горіти ідеєю настільки, щоб рухатися далі, навіть коли тобі відмовляють»

Авторка соціального проекту «ІТ-школа майбутнього», співавторка україномовної книги з програмування для дітей, координаторка програми стартап-інкубатора для підлітків та курсу з програмування Python, ‒ все це про 18-річну Христину Сосяк з Івано-Франківська. Минулого тижня вона стала спікеркою HR Wisdom Summit, де розповіла про свій шлях до програмування, мрії про власну компанію та важливість свободи вибору. Ми записали найцікавіше з виступу Христини.

Якщо братися за щось, то краще за те, що тобі невідомо. Так я прийшла до математики і програмування. Вчилася багато, проходила онлайн-курси від університетів і згодом захотіла чогось більшого та почала робити свій соціальний проект ‒ «ІТ-школу майбутнього». Ми виграли кілька грантів, відкрили 62 безкоштовних гуртки з програмування для дітей з усієї Івано-Франківщини. В той самий час я приєдналася до одного з міських освітніх центрів, який займається ІТ-освітою. Разом ми змогли розробити стартап-інкубатор і організувати авторський курс з різних мов програмування. А ще ми провели в Івано-Франківську перший хакатон, де розробили п’ять стартапів інноваційного підприємництва.

Щоб відчувати себе щасливою, мені потрібно постійно розвиватися та пробувати щось нове. Мене дуже драйвлять челленджі, коли ти нічого не знаєш, але маєш ресурси і необхідну інформацію, щоб це змінити. Кожен день треба рухатися далі, озиратися та порівнювати себе з тією людиною, якою ти був вчора.

Мене мотивують мої цілі та необхідність постійно переборювати себе. Коли бачиш перед собою картинку того, що ти хочеш досягти, то рухатимешся далі, як би не було важко. Плюс дуже класно робити щось, чого в твоєму оточенні ніхто раніше не робив. Навіть, коли радять братися за легші задачі, бо ця тобі не по силах.

Люди, які наймають тебе на роботу, мають хотіти, щоб ти розвивався, вивчав щось нове, розкривав нові горизонти, а не просто сидів в офісі та робив монотонну роботу. У ХХІ столітті, коли для людини відкриті всі знання, втримати її на чомусь одному, не даючи розвитку, важко. Через це людина починає вигорати та втрачає ефективність.

Коли член команди розуміє свою важливість, він починає робити більше. Цим мені подобається горизонтальна система управління, де кожна людина, незалежно від посади, може подати цікаву ідею, яка може все змінити. Важливо не забувати, що кожен член команди є унікальним і він може принести якийсь свій імпакт.

Нещодавно я почала заповнювати свій план на 20 років. Найбільшою мрією для мене є створення ІТ-компанії, яка працювала би над новими технологіями та могла би дійсно зробити щось важливе та мала би великий соціальний вплив. А ще я хочу, щоб там працювали щасливі та близькі мені люди. Щоб ми настільки горіли ідеєю, що не хотілося б йти додому.

Батьки завжди давали мені свободу вибору. Що в першому, що в останньому класах вони ніколи не казали, ким я маю бути. З одного боку це було важко, бо за інших батьки все вирішили, тож їм нормально із цим жилося. А я ходила і мучилася (сміється). Проте батьки завжди підтримували мене, навіть коли я робила речі, які вони вважали нелогічними. Це була моя власна траєкторія, яка формувала і формує мою особистість.

Я хочу показати, що в Україні може бути не тільки аутсорс і наші компанії можуть виходити на світовий ринок. Після хакатону ми побачили, що в молодих людей є дуже гарні ідеї. Що цікаво, перемогла команда, в якій дівчат і хлопців було порівну, тоді як в інших командах хлопців було близько 90%. Мені дуже хотілося б і надалі розвивати наш проект і показувати дівчатам і хлопцям, що вони можуть не просто вчити інструменти, а робити свої проекти, заводити нові інвестиції, дізнаватися щось нове та вміти презентувати це.

Важливо горіти ідеєю настільки, щоб рухатися далі та розвивати її, навіть коли тобі відмовляють. Після Technovation Camp в мене з’явилася ідея для стартапу, який, на мою думку, міг змінити світ. Прийшла з нею до директору Soft Serve в Івано-Франківську, проте він сказав, що не буде інвестувати в неї. Спочатку я трохи засмутилася, та протягом наступного місяця дійшла до директора департаменту освіти Івано-Франківська, директора відділу ІТ-освіти у Львові та директора Soft Serve у Львові. І всі вони мене підтримали. Тож я повернулася до людини, яка мені відмовила, та розповіла про реакцію інших. І цього разу директор Soft Serve в Івано-Франківську мене підтримав. А потім це зробив і мер нашого міста. Тому важливо просто не боятися.

Записала Марія Педоренко

Фото Олени Владико

— Читайте також: Христина Сосяк: «Насправді будь-який фейл може перетворитися на ваш особистий успіх»