Хрулі на Сулі: Як створити мистецький хутір і написати дитячу книжку

Всі ми впевнені, що дітям треба більше «зеленого» часу і менше екранного часу, який вони проводять з гаджетами. Але як і де створити для дітей казковий світ, близький до природи, якщо ми — містяни? Анастасія Мельниченко, громадська діячка, голова ГО «Студена» розповідає про свою ідею творчого хутору на Полтавщині, про те, як це сприйняли її сини і як це надихнуло її написати пригодницьку книжку для дітей.

Щасливе дитинство та його міф

Мій тато мав мрію. Він взагалі був художником, тож мріяв багато і картинками. І одна з таких мрій-картинок була: маленька дівчинка у червоній сукенці біжить зеленим лугом. Дівчинка у нього була, їй якраз виповнилося 5. І сукенка червона була. Але з лугами у Києві не склалося. Саме тому він купив хату в селі на Полтавщині, забрав мене туди разом із червоним платтячком і став вчителем малювання у сільській школі. Я прожила там 3 роки. Тато отримав прізвисько Художник, бо розписував людям ворота і малював ікони. А я стала Настею Художниковою, адже в тому селі досі давали прізвиська за іменем батька.

Нам, випещеним містянам, було в селі непросто, і зараз, уже мамі, мені волосся стає дибки від нашого тодішнього побуту. Коси мої збилися у вороняче гніздо, бо ніхто їх не розчісував, взимку в хаті було так холодно, що вода на кухні бралася кригою, туалет був на вулиці і з лопухами замість туалетного паперу, я сама ходила плавати у глибоку і холодну річку Сулу… Проте для мене то були найщасливіші роки життя. Роки, коли я навчилася розуміти тварин, знатися на травах, відчувати ліс… Дитинство в Києві я не пам’ятаю, це була суцільна нудьга. Хіба можна порівняти уроки сольфеджіо в школі із пасінням корів верхи на кобилі Інзі? Або кам’яні лабіринти столиці із містичною Вовчою Долиною, де, казали, людей чорти водять?

Як я намагалася створити дітям міф

Народивши дітей, я мріяла про те, що дам їм ті самі відчуття, які зазнала сама – роки пригод і пізнання світу в селі. Так, я усвідомлювала, що в дитинстві дуже романтизовувала село, і що тато створив довкола села міф, і насправді там все було куди прозаїчніше. Але чому б не зробити міф ще раз, тепер вже для своїх дітей? Саме тому я вигадала собі купити хату на Полтавщині, на річці Сула – тій самій річці, що виростала сама.

Про повернення у село дитинства не йшлося: я на нього образилася. А образилася, бо місцеві розібрали нашу хату аж до самого фундаменту – нічого не лишилося. Тож відкинувши село дитинства, я почала шукати. І зовсім випадково знайшла на мапі село з дивовижною назвою «Хрулі». Маркетолог в мені запищала від щастя: ця назва була приречена на успіх. Ми з другом, таким самим “підірваним”, не довго думаючи рушили до Хрулів. Абсолютно нічого нас не пов’язувало з селом, ми нікого там не знали нам просто сподобалася назва і ми подумали: а зробімо тут творчий хутір!

З добиранням вийшло не так вже просто: тоді ми не знали дороги. Саме село оточене з трьох боків петлею річки, і ми під’їхали з протилежного від нього берега. Ніяких мостів поблизу не виявилося, і ми постановили, що маємо річку переплисти. Але не все було так просто! Сула заміліла і обернулася на непролазні хащі з очерету. Цілий день ми шукали змоги перебратися на інший бік, подерли всі ноги і руки в кров, але не знайшли. Місцеві розповіли нам, що десь є якась бабця, яка за пляшку горілки перевозить людей на інший бік, ми шукали ту бабцю, але з’ясувалося, що вона померла. Лиш наступного дня ми змогли знайти більш-менш чистий берег за кілометрів 5 від Хрулів, спакували наші речі у сміттєві пакети, і переплили річку, штовхаючи пакети перед собою.

Так ми прибули в Хрулі, де поступово купили аж 4 хати: одна просто Хата (де живу я з дітьми, коли приїжджаю), інша Майстерня, де мешкає і творить мій друг, ще одна хата стала Хостелом, а ще одну ми обернули на Читальню – бібліотеку для місцевих мешканців і простір для проведення подій у зимовий час. У самих Хрулях не виявилося нічого: ні школи, ні магазину, лиш щось із кілька десятків людей. Ідеальне місце для міфотворчості! Так я почала творити для своїх дітей казковий простір. Міфічний простір. Щось, зовсім неподібне до міського досвіду.

Скоро наш «мистецький хутір» в Хрулях обріс купою цікавих для дітей речей! Один лиш сарай біля майстерні став би вершиною мрій будь-якої дитини, яка виростала у епоху без гаджетів. Уявіть собі: велосипеди, човни, катамаран, лук зі стрілами, арбалет, ролики, ковзани, бігові лижі, сідло і… коняка. Так, я завела дітям коняку, бо в дитинстві обожнювала їздити верхи. Але ні, це все було мимо! І стало для мене як для мами великим уроком: я маю втілювати свою мрію, а не додумувати за дітей, що вони хотіли б.

…Але діти лишилися байдужими!

Але тут раптом виявилося, що моїм дітям не потрібен був казковий простір села тією мірою, якою був потрібен мені. Вони лякалися павуків, не хотіли стикатися із мошками і комарами. Їх відштовхувала необхідність ходити до вбиральні на вулиці. Всі ті речі, які кидали мене в трепет у дитинстві, лишали їх в кращому випадку байдужими. Вони не вирушали досліджувати світ, як я, не шукали пригод на свої голови, як я, не лазили по деревах та ігнорували все те, про що я в дитинстві могла тільки мріяти. Звісно, не можу сказати, що діти зовсім не оцінили того, що мають в Хрулях. Вони люблять село, чекають можливості вирватися туди з Києва. Їм подобається брати в руки щойновилуплене курча і нести його під лампу. Подобається, коли козенята з м’якими ратичками кумедно жують їм вуха. Для моїх хлопців село стало ресурсом і підтримкою, але в першу чергу – це втілення моєї мрії. І я знаходжу там те дитинство, яке мала колись. І тішуся.

Книжка про дітей, які мають дитинство

Я багато думала про те, що нинішнє дитинство сильно різниться від того дитинства, яке мали ми. Мало того, воно різниться від дитинства, яке ми досі описуємо в книжках чи знімаємо фільми. Діти цифрової епохи не закопують «секретики» в саду і не лазять по будівництвам, не крадуть кавуни з баштана і не втрапляють в халепи, бо завжди на зв’язку і на телефоні, цілодобово під наглядом.

Будучи малою, я читала пригодницькі книжки про золотошукачів і підкорювачів прерій, і для мене то був інший світ, такий омріяний і недосяжний. Певно, коли нинішні діти читають книжки, у яких просто описане дитинство попереднього покоління, то для них це пригоди на рівні підкорювачів прерій чи золотошукачів.

Напевно, на якомусь етапі виникла ідея написати книжку про те дитинство, яке я намріяла своїм хлопцям, але яке насправді мала сама. З відьмами, пригодами, магічним мисленням, дружбою, човнами, річкою, зміями, метеоритами – усім тим класним дитячим, що так драйвило мене. Тільки тепер, маючи досвід дорослої і мами, я захотіла додати до пригод глибини і сенсів. Саме тому герої книжки «Що знаходять в Хрулях» (видавництво «Теза») стикаються із непростими дилемами і мають пройти внутрішнє зростання, аби зробити правильний вибір.

Про що ця книжка? Звісно, про пригоди. Все починається з того, що мама розлучається з татом, дуже тяжко це переживає і переїздить в село аби ніщо в міській квартирі не нагадувало їй про шлюб. Але депресія розгортається, у мами нема сил дбати про дітей як слід і вони займаються самі собою. Отут і починається найцікавіше! Але це тільки зовнішнє, яскрава обгортка, аби було цікаво читати. Під цією обгорткою – пошук. Хрулі – це таке магічне місце, де нічого нема, але де насправді є все. І знайти там можна будь-що. Наші герої шукали там суперсилу, але знайшли – людяність, співчуття, милосердя. А хтось навіть маму!

…

Для мене ідеальним автором для дітей є Ульф Старк. Він пише дуже просто, але так, що серце розквітає і ти починаєш згадувати, хто ти і навіщо тут. Я мрію писати як він і так тонко відчувати світ, і так просто говорити про головне. Пишучи і перечитуючи книжку, я збагнула, що це наче сум за світом, якого вже не знайти. Сум за дитинством, якого вже не буде, бо зараз інше дитинство. Тож моя книжка – данина тому прекрасному, що мали ми, тепер уже мами і тата.
І ще одна цеглинка до міфу про Хрулі.

• Ціна книжки: 85 грн
• Де придбати: teza.in.ua

Фото з архіву Анастасії Мельниченко

— Читайте також: Анастасія Мельниченко: «Гіперактивним дітям відчайдушно потрібна допомога»