Інклюзивна освіта: Італійсько-український досвід

Інклюзивна освіта — не тренд, а нагальна потреба. Проте наша система не завжди готова до нових викликів. Педагоги Житомирщини створили унікальний проект українсько-італійського співробітництва у галузі освіти при Житомирському державному універститеті. Про цей досвід розповідають Дімітріс Аргіропоулос – доктор філософії Університету Парми в галузі педагогіки, керівник кафедри спеціальної педагогіки, почесний професор ЖДУ імені Івана Франка та Наталія Тарнавська – кандидат психологічних наук, доцент кафедри дошкільної освіти і педагогічних інновацій, директорка Науково-методичного центру ресурсів і документації з інклюзивної освіти ЖДУ імені Івана Франка.

Чи замислювалися ви над тим, що найкращі пропозиції змін та реформ в Україні часто зводяться до декларацій та гальмуються ще на початку шляху? Що не так? У чому причина? З освітньою інклюзією відбувається щось подібне, начебто справа добра, й багато хто погоджується з тим, що діти з інвалідністю мають навчатися з однолітками у звичайних школах, коледжах, вишах, але до того моменту поки цей процес не торкається конкретних людей, а тоді спрацьовує механізм – ми за інклюзію, «але не в нашому селі». І причина цього, здебільшого, не у відсутності матеріальних ресурсів, методик, фахової підготовки, а в ментальних стереотипах, що викликають страх і протидію новому, адже потрібно перелаштовуватися, долати себе. І саме тут важливо отримати альтернативу, розхитати стереотипи.

Чому важлива співпраця

Альтернативою може бути співпраця, така, яка відбувається близько шести років між Житомирським державним університетом імені Івана Франка та Університетом Парми, профспілковою організацією ISCOS регіону Емілія Романья (Італія). Чому вона ефективна для освітньої інклюзії?

По-перше, тривале співробітництво має накопичувальний ефект і унеможливлює «відкат» назад, адже інклюзія – це не спеціальний захід, це стиль і культура життя, що складається з багатьох інгредієнтів. Ми часто чуємо, що інклюзія в освіті вимагає змін. Насправді, змін вимагає освіта, адже інклюзія не може бути реалізована в закладі з жорсткою регламентацією дій як учнів так і педагогів, навчанням на папірцях, зловживанням тестами, виконанням розпоряджень «згори», з роботою на забезпечення існування системи а не розвитку людини, зі зневагою до її потреб. Тому інклюзія в подібних умовах нагадує висококласну техніку в старому приміщенні без мереж живлення і професіоналів здатних з нею працювати. Найпоширеніші питання українських педагогів про впровадження інклюзивної освіти: «Яка документація необхідна?», «Хто нам покращить умови в закладі?», «Що зробити щоб діти з інвалідністю не заважали іншим?», «Як їх оцінювати?». І от у процесі італійсько-українських дискусій несподівано можна прийти до одного надзвичайно важливого питання: «Що потрібно конкретно цій дитині?», адже її особливі освітні потреби враховуються для однієї спільної мети – отримання якісної освіти виключно для кожного, а це вже інший погляд на інклюзію, як на процес корисний для всіх.

Кому потрібна інклюзія

По-друге, ця співпраця починається знизу від людей, закладів, волонтерів, науковців, громадських активістів, асоціацій батьків й поширюється серед широкого загалу педагогів, медичних працівників, громадськості. Італійсько-українська співпраця розпочиналася в Житомирі, надалі продовжується в Бердичеві й інших містах і селах Житомирщини. Сьогодні інклюзивні освітні заходи Житомирського державного університету імені Івана Франка відвідують фахівці з різних міст і регіонів України. Співпраця схожа на ланцюгову реакцію і її необхідно підтримувати та не зупинятися, це дійсно важливо й ефективно.

Взаємодія

По-третє, співпраця базується на взаємодії, взаємозбагаченні і партнерстві, це не є процес односторонньої передачі досвіду й передбачає пропозицію вивчити певну модель реалізації інклюзивної освіти, доречі, італійську вважають однією з найкращих в Європі, яку можна застосовувати, враховуючи українську специфіку, щоб створити свою модель, пройти такий важливий власний шлях помилок та успіху. І вже зараз співпраця між Університетами дозволила реалізувати професійні майстер-класи для педагогів закладів дошкільної і початкової освіти, обмін літературою, науковими працями, організувати спільні наукові дослідження, започаткувати роботу науково-методичного центру ресурсів і документації з інклюзивної освіти ЖДУ імені Івана Франка, заснувати щорічну міжнародну італійсько-українську інклюзивну школу для всіх, кому важливі цінності інклюзії, демократії, поглиблення міжкультурного обміну та взаємозбагачення.

• • Читайте також: Анастасія Мельниченко: «Гіперактивним дітям відчайдушно потрібна допомога»