Карпатські канікули з дітьми: 10 варіантів цікавого відпочинку

Або що робити у Ворохті

На це літо я загадала собі відпустку, де буде багато свіжого повітря і мало людей. Саме таким місцем виявилися наші Карпати, попадання у мрію — 100%. Потяг «Київ-Рахів» привіз нас у Ворохту, де стіною лив дощ весь перший день. Оскільки про це селище не так вже й багато інформації в інтернеті, доведеться розповісти про наші власні туристичні відкриття для дітей і з дітьми.

Ворохта – нібито невеличке, але досить широко і далеко розкидане по горах селище, так що обійти його швидко не вдасться. Офіційні стенди повідомляють, що село утворене у 1780 році, але дітям можно розповісти історію-легенду про те, як 60 років тому у селі зносили один великий будинок, під яким знайшли старовинну пляшку. Грошей чи коштовностей у ній не було, але знайшлися старі документи, які ледь не розпадалися на шматочки, коли їх дістали з пляшки. На залишках паперу польською було написано, що село заснував Василь Янюк ще у 1568 році. Михайло Ворохта, на честь якого названо селище, прибув сюди пізніше, у 1598 році, і одружився на доньці Янюка, Марії. Одні кажуть, що Ворохта був дезертиром польської армії, другі кажуть, що лікарем, треті — що ткачем. У будь-якому випадку, те що він робив, виходило добре, бо багато людей приїздили до нього, кажучи «їду до Ворохти». Що ж варто подивитися у Ворохті?

Пагорби

Звичайно, першою нашою справою було вилізти на пагорб, на якому ми зупинилися. Перше враження від видів, які відкриваються з кожною сотнею кроків підйому, — незабутні. Стежки на гору відразу можна і не знайти, більшість полів огороджено плотами, тому на перший раз варто спитати селян. Пагорби тут дуже мальовничі, і з різних боків розкриваються деколи абсолютно різні види, тож варто по них покружляти. Вдалині в гарну погоду добре видно гори, я навчилася добре впізнавати лише одну – Хом’як, бо її верхівка дуже сильно нагадує єгипетську піраміду. Той, хто давав їй назву, мабуть, пірамід не бачив, а ось схожість з хом’яком знайшов.

Річка Прут

Річка біжить-звивається по всьому місті, а з мостів течія в обрамленні гір та смерек виглядає пречудово. Після дощів вода стає темною і брудною, та вже на другий день знову повертає прозорість. Дуже красиве місце на Пруті під найбільшим віадуком, але, як виявилося, люди тут миють свої джипи, просто заїжджаючи у річку і хлюпаючи на автівку руками. Не дуже приємне враження. А що приємне — це прогулянки вздовж численних потічків, яких тут чимало, і які збігаються у великий Прут. Їхнє дзюрчання дуже заспокоює і налаштовує на романтичний лад. Діти розважаються тим, що кидають у річечки квітки або віночки і дивляться, як вони пропливають під мостами і містками. Або можна помити ніжки, покидати камінці і побризкатися водою у жаркі дні.

Ліси

Справжні ліси і лісочки оточують селище з усіх боків. Не можливо пропустити лісову прогулянку, пошуки грибів, суниці, чорниці, малини! Послухати чарівний спів пташок, спробувати їх знайти і роздивитися. Подихати неймовірним лісовим повітрям, з присмаком вологої землі, моху, ароматами сотень рослин. За бажанням можна покататися по лісі верхи, місцеві жителі радо пропонують орендувати коней та велосипеди.

Джерела

В лісах ховаються гірські джерела, де і мешканці, і туристи набирають воду. Одне з таких джерел знаходиться у лісі ближче до виїзду з Ворохти на Верховину. Можна і набрати водички, і погуляти по лісі. Є вказівники з дороги на джерело. Якоїсь певної назви цього джерела ми не знайшли, але водичка приємна на смак і, звичайно, дуже холодна.

Скелі

У центрі міста, над Прутом можна побачити красивенні скелі, які здіймаються круто над рікою, і при цьому демонструють, як сильно «пом’ялася» земля під час їх створення. Прогулятися і помилуватися ними можна, йдучи по вузенькій стежці з іншого боку річки. Інформації про ці скелі немає, але, думаю, по суті вони дуже схожі на яремчанського «Слона». Якщо це дійсно так, то їм може бути приблизно 60 мільйонів років, а виникли вони в результаті потужної деформації при зміщенні гірських порід.

Мости-віадуки

Це дуже оригінальні, старовинні і «фотогенічні» елементи Ворохти. Залізниця тут була прокладена ще 1894 року, за часів Австро-Угорщини. Найдовший міст у селищі тягнеться на 200 м (інші пишуть 130 м, ми не перевіряли), на час будівництва він був одним з найбільших у Європі та й досі вражає туристів. Зараз міст не працює, потяги ходять по новому мосту, що побудовано зовсім поруч. Ходити по ньому теоретично можна, але ми не ризикнули. Неподалік є ще 3 мости аналогічної конструкції (на заїзді у місто з боку Яремчі та якщо їхати потягом у бік Рахова, а також ще один, який ми так і не знайшли).

 

Гора П’ятихатки

Цю гору я розвідала випадково, коли побачила вдалині гарненький пагорб, на який захотілося піднятися. Запитала місцевого дідуся, як туди дійти, і виявилося, що саме на цьому пагорбі знаходиться давно непрацюючий підйомник на 2 км. З моменту відкриття Буковеля його закрили, хоча він є суттєво довшим, ніж тамтешні. Місцеві жителі кажуть, його зупинили, щоб не створював конкуренцію модному курорту. Починала я прогулянку у прекрасну, сонячну погоду, під час підйому на гору почало хмаритися, а потім гриміти і накрапати. На півшляху мені підказали коротку стежку на гору і розповіли, що це є гора П’ятихатки, найвища у Ворохті, ну і порадили йти далі, ще якийсь кілометр. Дуже скоро на гору довелося бігти, бо почалася справжня злива, а грім і блискавки вже не могли мене зупинити. Види з гори розкішні, навіть не зважаючи на дощову завісу. Іржавий і давно зупинений підйомник, крісла якого мотиляються від вітру десь над головою, додає горі трішки моторошної чарівності. Чи варто йти сюди з дітьми – як на мене, то так, бо підйом по суті не складний, але уважно стежте за погодою. В дощ, звичайно, бродити по горах дуже оригінально, та й спогад залишиться дуже яскравий, але з дітьми це не так приємно. До речі, ця гора має висоту 1200 м. Знайти початок підйому неважко, дорога йде прямо від мосту через Прут у центрі.

Зоосвіт

Практично у кожній садибі є свій «міні-зоопарк». Для нас, дітей міст, це справжня розвага – побачити, погодувати, погладити кроликів, курчат, каченят, корівок, коників. Наші діти з радістю допомагали доглядати за тваринами, спостерігали за усіма господарськими процесами, як косять, сушать, збирають сіно, як доять корів та кіз. На полонинах та у лісах можна побачити безліч комах, жуків, равликів, а дехто навіть бачив у лісі справжню рись. Кажуть, що тут чимало змій, тому в походах у ліс варто все ж таки надягати чоботи.

Рослинний світ

Ворохтянські пагорби влітку вкриті неймовірною кількістю ромашок, конюшини, дзвіночків і ще хтозна чим, і все це пахне так особливо і приємно. В лісах всюди розкішний мох і зарості папороті. Можна просто милуватися і дихати, можна плести віночки, збирати букети, — тут в цьому плані просто рай. Ми зробили спробу засушити квіти та трави для гербарія, але навіть найтовстіший альбом не вмістить всі найгарніші рослини Карпат.

Екскурсії

Це один з найцікавіших пунктів, тому що з Ворохти дуже близько до кількох цікавих місць. Основний стартовий пункт – це спортбаза «Заросляк», звідки починається кілька маршрутів – на Говерлу, до Говерлянських водоспадів, до озера Несамовите та інших гірських цікавинок. Також місцеві турагенції пропонують чимало дальніх подорожей, але ми вирішили зосередитися на тому, що поруч. Гарна екскурсія «Джерела та водоспади Карпат» від «Файнотур», на якій нам показали водоспад Труфанець у Закарпатській області, село Кваси (про яке буде окремо), Яблунецький та новий Буковельський перевал (супервиди на останньому), Буковель (озеро або підйомник на вибір), перевернутий будинок, водоспад Женецький Гук (варто побачити і відчути). Слід врахувати, що дороги тут поки що не найкращі, м’яко кажучи, хоча процес потрошки йде. Через будівництво доріг чималенькі затори зустрічаються і тут.

Де зупинитися:

Варіантів море – від кімнат чи хатинок, що здаються, до готелів і садиб. Ціни – від 300 грн за день за родину з 4 осіб. Умови, як правило, комфортні, гаряча вода, кухня, wi-fi у більшості місць наявні. Тим, хто не любить пролежати всю відпустку, сподобається підхід місцевого туркомплексу «Ворохта», в якому тижневий тур включає проживання, дворазове харчування, щоденні походи та екскурсії, спортивні розваги і вечірню програму.

Де поїсти:

У центрі працює чимало кафе, ресторанів. Можна домовитися про харчування з господарями. Можна готувати самостійно, магазинів у місті чимало, в центрі працює невеличкий ринок, зранку по п’ятницях збирається великий базар в районі «п’ятачка». Очікувати багато від місцевих маленьких магазинів не варто, любителям здорового харчування і свіжих овочів-фруктів тут жити не дуже просто. Є сенс домовлятися про молоко, сир, бринзу, яйця, ягоди та інше з господарями чи їх сусідами. Талановиті шукачі можуть прогодуватися у оточуючих лісах, де повно грибів та ягід, якщо приїхати у правильний час та знати місця.

Що спробувати:

Спробувати місцеві сири і розібратися, у чому різниця між вурдою, будзом і бринзою. Знайти власноруч і з’їсти на місці суницю і чорницю. Навчитися висмоктувати солодкий нектар з квіток конюшини. Місцеві жителі можуть чимало розповісти про лікарські рослини і показати, що з них можна спробувати на смак просто у полі чи лісі.

Де розважитися:

Музеїв чи розважальних комплексів тут нема. Дві церкви, одна з яких дуже старовинна, в основному зачинені. Вдень ми ходили на далекі і близькі прогулянки, якщо дозволяла погода. Ввечері ходили до туркомплексу «Ворохта», де щодня пропонують колоритну гуцульську програму для всіх бажаючих. Зокрема, ми побували на «гуцульському весіллі», на танцях під «Червону руту» і Ко, виступі місцевих козачок, які демонстрували бойові мистецтва, ходили по цвяхах і битому склу та ін. Ще варіант розваги – покататися на електричці у рахівському напрямку, яка проходить через нереально мальовничі місця. Через вікна в старих електричках майже нічого не видно, тому доведеться стояти з фотоапаратом, виглядаючи у щілину кватирки, але навіть і так воно того варте.

Що взяти з собою:

Дощовики, парасолі, гумові чобітки, принаймні дітям. Фотоапарат або заряджений телефон. Одягатися варто так, щоб протягом дня можна і роздягнутися на +30С, і одягнутися на +15С. На прогулянки обов’язково брати воду, кепки і окуляри від сонця, перекус (бо хто знає, як далеко вас може занести на цих горах і пагорбах), ну і все на випадок дощу.

Що не вийшло:

1. Відправити листівки з видами Карпат рідним, тому що на пошті їх просто немає, а сама пошта працює за дуже цікавим графіком.

2. Зайти подивитися на Церкву Різдва Богородиці, якій вже більше 400 років і яка побудована без жодного цвяха у справжньому гуцульському стилі. Територія церкви оточена ритуальними каменями-менгірами (практично гуцульський Стоунхендж). До речі, кажуть, що у 1780 році цю церкву привезли до Ворохти з Яблуниці, як посаг Євдокії Воронюк (внучки Івана Воронюка, засновника сусіднього села Вороненко), яка одружилася з правнуком засновника села, Іваном Ворохтою.

3. Подивитися зблизька на справжні лижні трампліни, які вже давно не працюють. Колись Ворохта була чи готувалася бути серйозним центром зимових видів спорту.

— Читайте также: Волшебный лес: 4 пеших маршрута по Киевщине и Житомирщине от гида Анны Петраускене

Мы в Facebook