Кінопродюсерка Євгенія Крігсхайм про фестиваль у Харкові та гарні фільми для дітей

Для чого потрібне документальне кіно

Євгенія Крігсхайм — продюсерка, директорка фестивалю документального кіно Kharkiv MeetDocs Eastern Ukrainian Film Festival, який проходить за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини, Державного агентства України з питань кіно та Українського культурного фонду. Більш того, саме вона і була однією з ідеаторок фестивалю, такого необхідного активному культурному життю Харкова. Як творчість сполучається в людині з підприємливістю, а материнство — з мистецтвом? Про це ми і поговорили з Євгенією.

Про фестиваль

Ідея фестивалю Kharkiv MeetDocs Eastern Ukrainian Film Festival зародилася ще 2016 року в Берліні, коли ми з чоловіком — німецьким продюсером і режисером Феліксом Крігсхаймом — дискутували на тему мого рідного міста Харкова. На той момент у Харкові не було жодного діючого фестивалю. Мене це дуже дивувало, адже Харків — велике місто, з населенням понад півтора мільйони осіб, куди щороку з’їжджаються тисячі студентів зі всіх східних і центральних областей. Тож для мене як для харків’янки та справжньої фанатки документального кіно стало справою честі заснувати харківський кінофестиваль.

Що я можу робити добре — це організовувати. Але ще краще — підбирати команду однодумців та ентузіастів! Так, у найперший рік існування фестивалю, до проєкту долучилася Вікторія Водка, разом з якою ми зробили неможливе: створили продукт, який не тільки полюбили в Харкові та прилеглих областях, але й який став популярним майданчиком для кінематографістів — новачків і професіоналів — зі всієї країни, Європи та світу. Але та команда, яка сьогодні стоїть за фестивалем, — великі професіонали, котрі працюють над цим проєктом рік за роком, і без них нічого цього б не було. Провести фестиваль за невеликий бюджет — для цього потрібна велика майстерність!

Якщо Kharkiv MeetDocs зароджувався як фестиваль із фокусом на східні області країни, то вже цього року, із додаванням Національного конкурсу, цей фокус вийшов на всеукраїнський рівень, де ми можемо донести ці теми й подискутувати про спільні проблеми з якомога більшою кількістю людей.

У програмі цього року представлені 5 конкурсів із двома номінаціями в кожній — це надає дух конкурентоспроможності та винесення тем, що хвилюють суспільство, у парадигму загального дискурсу — обговорення, критику, знаходження рішень у непростих ситуаціях, які ми намагаємося вирішити всією країною на різних рівнях. У нашому випадку — мовою кіно.

Ми дуже пишаємось, що кожного року нас відвідують дедалі більше кінематографістів, які намагаються донести своє бачення та внести у дискурс свою вагому думку. Серед таких метрів можна зазначити, наприклад, Сергія Буковського, Віталія Манського, Наталку Ворожбит, Сергія Лисенка, Ахтема Сеітаблаєва, Нарімана Алієва й інших. Багато гостей приїжджають зі своїми новими фільмами декілька років поспіль — адже харківська публіка, зі слів режисерів, — найвдячніша та найтепліша. Глядачі на сесіях питань і відповідей після фільмів не відпускають режисерів навіть по закінченню запланованого часу, а режисери отримують не лише емоційний зворотний зв’язок глядача, а навіть інколи подарунки — квіти, м’які іграшки тощо — як частинку серця харківського глядача. І це дуже мило та надихає не тільки режисерів, але й нас як організаторів.

Про кіно в Україні

У 2009 році разом із партнером ми заснували нашу першу продюсерську компанію Boekamp&Kriegsheim GmbH, за плечима якої багато документальних та ігрових фільмів, міжнародних фестивалів, пітчингів, воркшопів і навіть спроб у рекламному бізнесі. Можна сказати, що, спробувавши все, ми зосередилися на документальному кіно з соціально-політичним змістом передусім як креативні продюсери. Ми розробляємо майже всі проєкти самі й дуже пишаємося їхньою художньою змістовністю, яку відзначають міжнародні фестивалі й інші платформи.

В українському кінопросторі не вистачає насамперед консолідованості та професійної етики. В Україні не так багато донорів, які підтримують кіно та культуру, тому дуже важливо разом працювати над змістовністю, над підвищенням своїх професійних навичок. Дуже важливо мати якомога більше контактів і спілкуватися з колегами про тенденції, кооперації та проєкти. Важливо знати декілька мов, але англійська — це must have! Саме для цього й існують такі майданчики, як наш фестиваль. У нас дуже потужна індустріальна секція з міжнародними тьюторами, які розкривають не тільки свої секрети, а й допомагають нашим режисерам, сценаристам і продюсерам доробити свій проєкт, а технічну команду навчають поводження з сучасною технікою та специфіки роботи в документальному кіно. Також щороку ми пропонуємо низку воркшопів для знаходження фінансування: державного, міжнародного або альтернативного.

Про творчість та родину

Попри наше з чоловіком досить насичене професійне життя, бути батьками для нас — найбільша місія! Наша донька дуже пишається тим, що її тато — режисер, а мама — директорка фестивалю. Але ми маємо дуже знайоме багатьом батькам повсякденне життя: між домашнім завданням із математики, режимом нашого 11-місячного сина, поганим сном і домашніми клопотами. Я завжди жартую, що ми батьки-одинаки! Обидві наші бабусі живуть досить далеко від нас, а няні в нас ніколи не було. Іноді виникають кумедні випадки, коли ми працюємо в Zoom-конференції, а наш малюк повзає в нас під столом і грається з ногами. У таких випадках непросто зосередитись, але ще складніше не засміятися, коли він лоскоче п’ятку.

Це нелегко поєднувати, іноді хочеться просто відпочити, але з маленькими дітьми про це можна забути на декілька років. Відпочинок для нас — це спостерігання за малюком, коли він грає. Це форма медитації та поєднання своєї душі із всесвітом. Це моє ставлення до цього. Мами й татусі — це, без перебільшення, щоденні супергерої. Вони можуть собою пишатися!

Про хороші фільми для дітей та підлітків

Взагалі з відеоконтентом для дітей треба трохи зачекати. От скільки витримають батьки — стільки й чекати. Бо малечі треба пізнавати навколишнє середовище, а у відеоконтенті воно дуже часто досить спотворене. Тож дійсно якісне кіно, яке зображає не тільки реальну картинку, але й має свій психологічний посил, можна починати дивитися з 6-річного віку. У цьому віці діти вже усвідомили навколишній світ, зрозуміли, що є правдою, а що — вигадкою.

З молодшими школярами можна дивитися документальні фільми про планету, навколишнє середовище, тварин, рослини та всю красу нашого всесвіту. Можна також при цьому дискутувати на різні хвилюючі теми, як-от: засилля пластику на планеті, вичерпання ресурсів, збереження рідкісних видів тварин, часткове або повне вегетаріанство тощо. Саме в цьому віці починається формування понять, що є зло чи добро.

Взагалі покоління Z — це те покоління, яке ще в змозі врятувати нашу планету, і першими кроками в цьому напрямку можуть стати такі фільми, як «Девід Аттенборо. Життя на нашій планеті» (і всі інші фільми цієї людини-легенди), або «Пластиковий океан» Крейга Лісона, який ми показували в рамках нашого фестивалю у 2018 році. Кожного року ми обираємо не тільки дуже актуальне документальне кіно, яке можна дивитися всією родиною, але й спонукаємо нашу молоду аудиторію на створення свого вислову на критичні теми — проводимо щорічний конкурс дитячого соціального відео, темами якого стають проблеми молоді й підлітків, а також рефлексія на них.

В колі своєї родини я обираю фільми, які розповідають нам про світ, його радощі й недосконалості в легкій формі для дитячого сприйняття. Яскравими прикладами є німецька екранізація «Тім Талер, або проданий сміх» режисера Андреаса Дрезена про колонізацію, монополізацію та корупцію у світі корпорацій і дияволів, фільм французького режисера Ніколя Ван’є «Белль і Себастіан» — про тяжке життя високогірного району окупованої фашистами Франції, анімаційний фільм «Клаус» — занурення у казку про відомого всім дітям героя, магічну та зворушливу. Усі фільми об’єднує піднесення таких чеснот, як дружба, добро, виокремлення важливого та любові до оточуючих нас людей і нашої планети.

 

Фото з особистого архіву Євгенії Крігсхайм.

 

Мы в Facebook