Книжкова поличка головної редакторки: Ґаліт Атлас. Емоційний спадок 

Психоаналітикиня, лауреатка нагород, докторка Ґаліт Атлас проливає світло на те, як травма покоління впливає на наше життя, спираючись на історії своїх пацієнтів і власний життєвий досвід. Ця книга поєднує історії людей які успадкували “примарні” переживання, окреслює їх мовчазну присутність у теперішньому та разом з читачем, крок за кроком, досліджує природу кожної. 

Коли ми говоримо про спадок, більшість з нас уявляє матеріальні цінності або культурні традиції, що передаються від покоління до покоління. Але є ще один тип спадку, менш очевидний, проте не менш потужний: емоційний спадок. Таємний і невидимий, він проникає у наші життя, формує страхи, надії й переконання.

І я навіть не можу сказати, що одного разу прочитати цю книгу буде достатньо. Адже тема травми поколінь — це те, що бентежить багатьох з нас, коли ми подумки відправляємо кудись у всесвіт питання: “чому я так реагую?”, “чому мені погано, хоча технічно усе в нормі?” і ще купу  схожих. Дитинство авторки минало в Ізраїлі, тож на початку книги вона згадує свою юність і розповідає, про власний досвід “нормального” життя у сховищах під сиренами. Тут важливо звернути увагу й на те, що Ізраїль навчився інтегрувати воєнний досвід у буденність, і на цьому зростає не одне покоління. Але виростаючи в умовах культурного та етнічного вигнання, Ґаліт була свідком того, як травми предків формують характер та долю їх нащадків. Її розповідь — це глибокий аналіз взаємозв’язку минулого та сьогодення, і того, як наші корені впливають на те, ким ми стаємо.

Майже на самому початку книги авторка пише: “Нас навчали, що з усім можна впоратись, небезпека — звичайна частина життя, а все що потрібно, —  бути хоробрим і зберігати почуття гумору.” Цей рядок я читала їдучи в маршрутці повз метро Тараса Шевченка, якщо ви місцеві, то знаєте як гучно там волають сирени. І звичайно ж вони волали, тож я клеїла стікер на потрібний рядок і міркувала дивлячись у вікно, що дійсно — гумор, як маніфест життя, завжди стає у пригоді та допомагає пережита найтяжчі випробування. Адже навіть якщо пригадати казки, то сміх — найголовніший показник життєздатності героя. 

Проте, повернемось до сенсів. Першочергово, коли я взяла книгу у руки, мною керувала ідея, що зараз як я прочитаю, як все зрозумію, як стане мені легше жити. Насправді легше жити стало, але трохи інакше. Як писала одна читачка в коментарях до світлин докторки Ґаліт: після прочитання «Емоційного спадку» неначе мені протерли замурзані окуляри і я побачила світ справжнім та чітким. І дійсно, саме таке враження лишає по собі ця книга. 

Насильство та смерть, секс як компенсація та розставання, самогубство та вбивства, втрати які не можна пережити, втрати яких бажають не помічати,  діти яких ігнорують, біль, який плекають – усі ці цеглинки будують навколо нас стіни лишаючи малесеньке віконце для світосприйняття. Але пам’ятаєте як у фільмах про екзорцизм: назви демона на ім’я і не нестиме він більше загрози. Так само працює і гештальт-терапія, і будь-яка терапія, де потрібно дійти до початку історії, зрозуміти з чого вона складається й зробити її частиною себе, а не темною скринькою, до якої не можна наближатись. 

Чому ця книга важлива? 

Усвідомлення причинно-спадкових зв’язків допомагає не лише розібратися із тим що відбувається у власному житті та побачити звідки все береться, а й сумлінно поставитись до того, що ми передаємо нашим дітям та майбутнім поколінням. Яку травму наслідують вони? Як тому зарадити? На що звертати при лікуванні травми?

Емоційні травми, пережиті нашими предками, можуть безперервно повторюватись і у нашому житті, і у житті наших дітей, ба навіть ми ніколи не знали про ці події. Докторка Атлас відкриває вікно в цей невидимий світ,  і через історії власні та своїх пацієнтів показує, що внутрішні конфлікти можна вирішити.

Бо якщо ми зрозуміємо сімейні таємниці, які заважають нам жити на повну силу та створюють розрив між тим, чого ми хочемо для себе, і тим, що ми можемо мати, то певно ми зможемо побудувати більш щасливе життя, що безумовно вплине на наступні покоління.

І мабуть, після остаточного осмислення вже прочитаного, я повернусь до тексту докторки Атлас ще раз і побачу в ньому ще більше важливих для себе тез.

Цитати:

• Параноїдальне мислення заразне від природи. 
• Лише осмислення свого горя уможливлює справжню обопільну вразливість і щирість емоцій, дає можливість бачити іншого і не думати, що ми знаємо краще, не намагатися нічого виправити й не давати життєствердних порад. 
• Ідеалізуючи інших, вона захищалась від нестерпних почуттів спрямованих проти себе.
• Ми жили у центрі парадокса: вирушаючи на війну ми були закохані у кохання. Кохання було всюди і ми відчували його так сильно, як буває лише у поєднанні гормонів і війни. 
• Добрі стосунки формуються не завдяки ідеальному налаштуванню, а завдяки успішному злагодженню. 
• Без процесу оплакування життя людини залишається в полоні смерті. 

Читати уривок