Як Марта Левченко і «Місто Добра» повертають дітям дім, а дорослим — сенс

23 Квітня 2026
Марта Левченко

Самотню 9-річну Ангеліну евакуаційна команда «Міста Добра» привезла з лікарні Миколаєва — дівчинка думала, що далі буде інтернат. Але виявилось, що у «Місті Добра» на неї чекали реабілітація, втілення мрій та підготовка до школи та перших кроків. 

Саме з цієї історії почала свій виступ на Business Wisdom Summit Марта Левченко, засновниця міжнародного центру «Місто Добра» і благодійного фонду «Я майбутнє України», наголосивши, що іноді головне рішення — сказати дитині: «Далі буде інакше». Бо є речі, які не можна відкласти. І є діти, для яких відкладання означає втратити шанс.

«Іноді між «негайно» і «надто пізно» — життя дитини. Тому ми ухвалюємо доленосні рішення негайно. Не завтра. Не після погоджень. А зараз», — каже Марта. 

Швидкість і видимість як нові критерії життя

У цій логіці «Міста Добра» швидкість — не управлінська перевага, а умова виживання. Коли йдеться про евакуацію, операцію чи реабілітацію, час перестає бути ресурсом і стає ризиком. Поступово цей підхід виходить за межі операційних рішень і переходить у площину того, як загалом визначається видимість дитини у системі.

«Є слова ще страшніші за «горе» і «втрата». Це «нічий», «невидимка», «безнадійна», — говорить Марта.

Ці слова не описують емоцію, вони фіксують статус. І саме цей статус часто визначає, чи буде у дитини шанс бути включеною в систему допомоги. На цьому рівні «Місто Добра» постає як відповідь не лише на брак часу, а й на брак видимості — ситуацію, де людське життя може випасти з поля зору не через подію, а через відсутність уваги.

Маршрутом життя

Одна з найсильніших змін, про яку говорить Марта Левченко, — це не масштаби, а логіка. 

«Місто Добра» — не місце, куди дитину «поміщають». 

Це маршрут, яким її ведуть. Від евакуації до лікування, від лікування до реабілітації, від реабілітації до життя. 

І тут з’являється принцип, який ламає класичну модель допомоги: «Ми не підтримуємо формування залежності від допомоги. Ми інвестуємо у можливість людини жити далі самостійно». І це про інфраструктуру майбутнього.

Переосмислення паліативу

«Дім метеликів» — дитячий хоспіс у складі «Міста Добра», де паліативна допомога розглядається не як завершальний етап, а як форма підтримки та продовження життя в його можливих межах.

Боротьба за людей: які рішення працюють у 2026 році

8 липня 2026 року в Києві HR Wisdom Summit 2026 об’єднає HRD, CEO та керівників компаній для обговорення найгостріших викликів ринку праці. Учасники говоритимуть про утримання талантів, адаптацію ветеранів, нові моделі управління командами та розвиток навичок, необхідних бізнесу вже сьогодні.

«Паліатив — це не про завершення життя. Це про перемогу життя щодня. Тому що дитина — це не діагноз», — каже Марта.

У цьому середовищі медична допомога не відокремлена від життя: поруч із обладнанням є музика, терапія, святкування днів народження і буденні радощі, які тут не «додаток», а частина базового стандарту присутності поруч із дитиною.

Як працює система, що тримається без гарантій

Система «Міста Добра» вибудована як постійний процес щоденної взаємодії, а не як набір окремих проєктів чи разових рішень. Вона охоплює евакуацію з прифронтових територій, супровід дітей у лікуванні та реабілітації, а також програми підтримки жінок, які отримують професію і можливість почати життя заново.

Йдеться про сотні людей, залучених у щоденну роботу, і тисячі дітей, які проходять через систему допомоги.

«За нами стоять звичайні люди, тисячі маленьких регулярних рішень», — каже Марта Левченко.

Ця модель принципово відрізняється від класичних централізованих підходів: вона працює не через одиничні великі рішення, а через повторювані дії, які формують стабільність системи.

Окремий фокус — історії дітей, які раніше визначалися як «поза системою» або «складні випадки». У цій моделі вони поступово повертаються в освітній, соціальний і сімейний контекст. Таким чином змінюється не лише результат для конкретної дитини, а й сама логіка роботи системи — від фіксації проблеми до відновлення життєвого шляху.

«Місто Добра» — це спроба змінити саму логіку реакції суспільства на тих, кого система зазвичай не встигає побачити. У її основі принципи, які формують інший підхід до допомоги: швидкість там, де час вирішує все; маршрут замість разових втручань; гідність замість ярликів.

Врешті ця модель зводиться до простішого і водночас складнішого запитання: чи здатні ми побудувати систему, в якій жодна дитина не починає свій шлях зі слів «ти нікому не належиш»?