Lion Mama: Історія жінки, яка помстилася ґвалтівникам своєї доньки

У Південно-Африканській Республіці багато хто знає про «маму-левицю». Таке прізвисько отримала Нокубонга Куампі після того, як вбила одного із ґвалтівників своєї доньки та поранила двох інших. Жінці було пред явлено звинувачення у вбивстві, але після публічного протесту судове переслідування припинили, і Нокубонга змогла зосередитися на одужанні дочки.

Історія дочки

Телефон раптом задзвонив посеред ночі, розбудивши Нокубонгу. У слухавці почувся голос близької подруги її дочки Сіфоказі. Дівчина сказала, що Сіфоказі знаходиться у 500 метрах від дому і… її зґвалтували троє чоловіків. Першою думкою матері було викликати поліцію, але вона швидко відкинула її бо розуміла, що мине забагато часу, поки правоохоронці дістануться їхнього містечка, що у південноафриканській провінції Східний Кейп. Отже, вона була єдиною людиною, яка могла допомогти доньці.

«Мені було страшно, але я була змушена піти туди, бо там — моя дочка», — пригадує жінка. «Дорогою я думала, що поки дістануся, вона вже може бути мертва, тому що донька особисто знала злочинців, і тому що вони особисто знали її. Вони могли вбити доньку, аби вона нікому й ніколи не розказала про те, що сталося».

Сіфоказі розважалася в компанії друзів й залишилася ночувати в їхньому домі, але 01:30 ночі компанія залишила будинок. Дівчина спала на самоті. Саме тоді на неї напали троє чоловіків, які пиячили в одному із сусідніх будинків.

Сіфоказі Куампі

Історія матері

В хатині Нокубонги лише дві кімнати: спальня, де вона відпочивала, та кухня, де вона взяла ножа.

«Я прихопила ножа для самозахисту. Було темно, отже я увімкнула ліхтарик на телефоні, щоб освітити дорогу», — розповідає «мама-левиця».

Згодом вона почула крики, коли підійшла до будинку, де ночувала дочка. Увійшовши всередину, у світлі ліхтарика Нокубонга побачила страшну картину — Сіфоказі та троє чоловіків навколо.

«Я була налякана… Я просто стала на порозі й запитала, що вони роблять. Вони накинулися на мене — тоді майнула думка: «Треба захищатися!». Це була автоматична реакція», — каже Куампі-старша але продовжувати розповідь далі не може й не хоче.

Покарання для Нокубонги

Під час суду над Нокубонгою суддя Мбулело Йолвана зазначив, що підсудна повелася «дуже емоційно», коли побачила, як один із злочинців гвалтує її дочку, а двоє інших стоять коло ліжка із спущеними штанами, очікуючи своєї черги. Він прокоментував: «Я зрозумів, що вона мала на увазі, коли давала свідчення, — вона була просто охоплена гнівом». Звісно ж!

Коли троє чоловіків напали на Куампі-старшу, вона просто дала відсіч. Потім схопила Сіфоказі й побігла до подруги, що жила поблизу, аби убезпечити свою дитину. Згодом вона дізналася, що один із нападників помер від завданих нею поранень, а інші двоє потрапили у лікарню із порізами, але вижили.

Поліція, яка прибула на місце пригоди, заарештувала Нокубонгу й помістила до камери. «Я думала про свою дитину», — говорить «мама-левиця». «Поки я сиділа у в’язниці, я нічого не знала про подальшу долю доньки — мені ані слова не казали»… А тим часом Сіфоказі доправили до лікарні.

Знову разом

Перебуваючи тривалий час у шоці, Сіфоказі майже нічого не пам’ятала про зґвалтування. Те, що вона знає наразі, вона почула від своєї матері, коли ту випустили під заставу. З того моменту мама й донька не розлучаються ані на хвилину, підтримуючи одна одну.

«Я не отримала жодних консультацій від лікарів, але моя мама змогла мені допомогти», — каже Сіфоказі. «Я одужую».

Зі своєї сторони мати докладає максимум зусиль, щоб все у доччиному житті було, як раніше.

«Я все ще мати, а вона все ще дочка», — говорить вона. Вони сміються над близькістю своїх відносин, жартуючи, що Сіфоказі не може вийти заміж, тому що тоді Нокубонзі не буде за ким доглядати. За 18 місяців з моменту нападу вони пройшли довгий шлях.

Надійна підтримка

Буле Тоніс, адвокатка, яка представляла Нокубонгу в суді, пригадує, що коли вперше зустрілася  із матір’ю та донькою (а це сталося через тиждень після трагічних подій), то здавалося, ніби жінки опустили руки й боротися не збираються.

«Мати була в розпачі», — говорить Тоніс. «Коли ви зустрічаєтеся з людьми, що знаходяться на такому рівні бідності, то ви розумієте їхній розпач, адже система правосуддя працює на благо тих у кого є гроші. Коли я розмовляла із Нокубонгою, складалося враження, ніби хтось витяг із неї усі сили й вона навіть говорити не може».

Адвокатка була впевнена у невинуватості клієнтки, але песимізм останньої міг зіпсувати усі намагання Буле відстоювати справедливість заради обох постраждалих жінок. Та невдовзі допомога прийшла звідти, звідки й не чекали — від журналістів. Саме вони розповсюдили цю історію та створили легенду про «маму-левицю».

Сіфоказі Куампі

Допомога від ЗМІ

У Південно-Африканській Республіці подібні історії рідко потрапляють у поле зору ЗМІ. Це може бути пов’язано із тим, що кількість зґвалтувань в країні сягає 110 на день (і це офіційні дані). Таку ситуацію президент Сіріл Рамафоса назвав «національною кризою».

Провінція Східний Кейп — найбідніша у країні, де рівень безробіття становить більше ніж 45%, а показник зґвалтувань на душу населення найбільший серед усіх провінцій. У Леді Фрере, де живуть Нокубонга та Сіфоказі, в 2017-2018 роках було зареєстровано 74 зґвалтування — напрочуд високий показник для містечка, де мешкають 5000 осіб.

Але історія сім’ї Куампі все ж набула розголосу — преса швидко вхопилася за сюжет про матір, що вбила за свою дочку. Прізвисько «мама-левиця» Нокубонга теж отримала від журналістів, які вигадали його, аби забезпечити жінці анонімність. Тепер це її друге ім’я.

«Спочатку мені це не подобалося, тому що я не розуміла, що взагалі відбувається — увесь цей галас навколо моєї персони», — каже Нокубонга. «Але врешті-решт я зрозуміла до чого усі ці публікації та прізвисько. «Мама-левиця» — означає, що я героїня, бо, ніби левиця, захистила своє дитинча».

Результатом публікацій стала гостра критика суспільством рішення суду про звинувачення Нокубонги у вбивстві та збір коштів задля оплати адвокатських послуг. Інтерес до справи не вщух і через місяць після нападу, коли Куамбі-старша вперше з’явилася у в місцевому магістратському суді.

Надія є

Коли жінка дісталася суду, вона побачила навколо повно доброзичливців. «Прийшовши до суду, я злякалася, а потім заспокоїлася та помолилася», — згадує вона. «Було багато людей з усієї Південної Африки. Перше, що я сказала людям, — це слова вдячності, тому що те, що зала суду була вщент заповненою, означало, — я маю підтримку. Ті люди дійсно дали мені надію».

«Коли суддя повідомив, що усі звинувачення зняті, я ніби завмерла, але почувалася схвильованою та щасливою. В той момент я впевнилася, що система правосуддя здатна відокремити правильне від неправильного, а адвокати довели, що я не збиралася нікого позбавляти життя», — каже Нокубонга.

Буле Тоніс згадує, як рішення суду вплинуло на Сіфоказі: «Після того, як справу було закрито, Нокубонга зателефонувала своїй дочці. Вперше в житті я почула сміх Сіфоказі. Тоді вона сказала матері, що хоче, аби ґвалтівники потрапили до в’язниці».

Їм довелося чекати більше року, але в грудні 2018-го обидва нападники, які залишилися в живих, 30-річний Ксоліса Сієка і 25-річний Мнседісі Вуба,були засуджені кожен до 30 років в’язниці.

«Я раділа цьому», — каже Сіфоказі, якій наразі виповнилося 27 років. «Я відчуваю себе в безпеці, але частково, тому що вони заслуговують на довічне ув’язнення. А жінкам я б сказала, що навіть після такого нападу варто жити далі, бо цим жахіттям життя не обмежується, ви все ще можете повернутися в суспільство. Ви все ще можете прожити своє життя».

Нокубонга ж сьогодні сподівається, що ґвалтівники її доньки зможуть виправитися: «Я сподіваюся, що коли вони вийдуть із в’язниці, то повернуться додому оновленими, щоб розповісти власну історію і стати живим прикладом для інших».

Джерело: bbc.com

Фото: Delwyn Verasamy (mg.co.za) та із приватного архіву Сіфоказі Куампі

— Читайте також: Рада Європи прийняла рекомендацію щодо запобігання сексизму та боротьби з ним