Ми не маємо скасовувати життя: психологині про святкування Великодня

Вже за два дні в Україні християни східного обряду відзначатимуть Великдень. Проте ця ж дата — 24 квітня — означатиме закінчення другого місяця війни, яку розпочала росія. За два місяці загинули тисячі людей, як військових, так і цивільних, а також — сотні дітей. Досі люди переховуються у підвалах, а інші — намагаються жити закордоном. У більшості людей, які перебувають у відносній безпеці, наразі виникає питання: а чи доречно зараз щось святкувати? 

Психологині Катерина Гольцберг та Вікторія Шкрябун вважають, що свята зараз доречні. Навіть дуже. 

Чому свята потрібні й особливо у війну

Свята кажуть про нові етапи життя, народження нового образу, значущих осіб для нас, якщо ми скасуємо свята, ми ніби зупинимо хід цього відродження. Тут треба брати приклад у природи, яка відновлюється кожного року після зими — і ми маємо відновлюватися, вважає Катерина Гольцберг.

«Ми не маємо скасовувати життя і життя триває: діти ростуть, люди закохуються. Навіть коли Мойсей водив 40 років людей, то теж народжувалися діти тощо. Ми маємо святкувати, ми можемо надавати новий символізм у ці свята. Якщо Великдень жив стільки тисячоліть, чому ми маємо зараз скасувати його? В усі найскрутніші часи люди святкували. До того ж не може людина постійно перебувати у депресивному стані та очікуванні поганого. Саме очікування хорошого дає таку синергію наших сил на спротив, на відродження, можливість передачі інформації нащадкам. Оці свята запам’ятовуються дітям найбільше і вони пам’ятатимуть саме як билися крашанками, а не як смерділо у підвалі. Це звичайні речі, які ми маємо створити навкруги. Якби Великодня не було — ми мали б створити свято, щоб у нас були сили», — пояснює Гольцберг.

Психологиня Вікторія Шкрябун також каже, що свята — це події, які приносять радість, позитивні емоції та допомагають нам розвертатися в бік життя. Ми маємо вміти святкувати життя. Великдень має неабияке значення для українців. Ми звикли збиратися родиною, пекти паски та дотримуватись релігійних ритуалів. Тож в цей складний час ми маємо жити.

Як святкувати Великдень, аби це було доречно

Водночас форма святкування має бути з повагою до тих, хто зараз працює на нашу перемогу. Під час свята ми не маємо запускати салюти, співати недоречні пісні чи напиватися. Є мажорні пісні, які нас наближають до перемоги — це співати доречно.

За словами психологині, пісні це такий вихід енергії. Пісні дають змогу нам покричати, спустити напругу, агресію. Вони поліпшують загальний стан, стабілізують дихання.

Можна закладати у свої бажання якісь важливі речі. Поговорити з дітьми про те, що відбувається — розповісти біблейські історії, історії українського народу.

«Думаю, що і на передовій люди мають святкувати — ви можете допомогти їм це зробити, надіславши крашанки та паски, щоб і їм було світло у цей день. Ми святкуємо можливість перемоги — наша країна відродиться. Дітям важливо мати розуміння що це не катастрофа. Символічні свята — вони важливі, наприклад, 8 березня ніхто особливо не святкував, бо усі розуміли, що це радянське свято, яке має віджити своє. Це свято інше, символіка інакша — навпаки не святкувати його це злочин», — додає Катерина Гольцберг.

Наприклад волинські волонтери, які з перших днів великої війни відправляють на схід хліб, відправили на Чернігівщину 1000 святкових пасок. А митрополит Епіфаній освятив 8 тисяч пасок, які поїдуть до наших військових на фронт. Він побажав, щоб цей святковий хліб став «промінчиком радості й світла серед мороку війни і смерті».

«Ми знаємо, що Христос прийшов у світ і звершив справу спасіння кожного із нас. Він переміг смерть, подолав зло. Ми також зараз боремося проти сил зла. Нині не просто війна між росією і Україною, це щось глибше – це боротьба між добром і злом, між правдою і брехнею. Але ми знаємо, що в історії завжди перемагає добро. Тому свято Воскресіння Господнього, що наближається, надихає нас до подальшої наполегливої боротьби, до викриття брехні, викорінення зла і утвердження добра», — додав він.

Що робити із відчуттям провини

Психологиня Вікторія Шкрябун каже, що почуття провини у контексті святкування свідчить про синдром вцілілого. Аби його позбутися чи приглушити потрібно:

• Зрозуміти, що відчуття провини не через те, що ми дійсно винні.
• Важливо не стримувати емоції та не забороняти собі відчувати. Чудово якщо є можливість розділити емоції, з близькими людьми. Ми маємо право на ці емоції, бо це нормальна реакція психіки на ненормальні умови.
• Застосовувати ресурсні активності, які надихають. У кожного вони свої — це можуть бути прості та побутові речі.
• Пам’ятати, що ми всі на своєму місці і ми всі робимо свій внесок і перемогу.

Раніше психотерапевт Спартак Суббота опублікував інфографіку для тих, хто відчуває сором за те, що він живе звичним життям та перебуває у безпеці. Переглянути її можна тут.

Також волонтерка Юлія Папченко у спецпроєкті «Незламні» поділилася тим, як вона стала корисною у Києві та як вона бореться із відчуттям, що робить замало.