Мені здається, що я роблю замало: волонтерка Юлія Папченко про те, як бути корисною у Києві

Із початком війни в Україні киянка Юлія Папченко майже відразу вирішила, що залишиться у столиці, попри те, що у неї дві маленькі доньки. Зараз волонтерка працює у батьківському комітеті та допомогає школі, готує коктейлі Молотова та продовжує вести свій бізнес, аби її працівники могли заробляти кошти, а економіка не падала. 

Як Юлія знайшла шлях бути корисною та чим зараз займається — читайте у нашому проекті про неймовірних українок «Незламні». 

Фото надане автором

Юлія дізналася про війну з перших вибухів. Вона з чоловіком та двома доньками живуть на Осокорках у Києві. У їхньому будинку було відчинене вікно, тож вибухи було чутно дуже сильно. Вона злякалася, а чоловік вирішив, що це навчання і зачинив вікно. Юля каже, що була ще 5-та ранку і вона зайшла до батьківського чату школи, аби зрозуміти, що відбувається. Тоді ж їй почали телефонувати друзі чоловіка та казати, що почалася війна. Вони радили поїхати з країни. У неї була змога виїхати до Німеччини і відразу працювати — там живуть одногрупники Юлії з університету, які й запропонували евакуюватися. Юлія зізнається, що спочатку була думка скористатися пропозицією, адже у неї двоє дітей, проте вона вирішила залишитися у своїй країні. Тоді, за словами жінки, вона приймала рішення як дружина свого чоловіка та громадянка, яка перебуває на своїй землі.

«Ніколи не думала, що так люблю свою країну»

Читайте також: «Мені соромно бути у безпеці»: що таке «провина вцілілого» і що з цим робити

Також Юлія каже, що залишалася як підприємець, бо людям потрібна робота. Вона займається тим, ремонтує і продає квартири під ключ. У її підпорядкуванні була бригада молодих хлопців, які були абсолютно фінансово незахищені, і вона не могла позбавити їх заробітку. Спочатку вони поїхали додому на початку війни, але у березні повернулися, оскільки потрібні були гроші, щоб годувати сім’ї. «Але як на початку війни, так і зараз мене гризе внутрішня «мама», яка думає про те, що, можливо, потрібно було вивезти дітей», — каже Юлія.

Вона з чоловіком вирішили залишитися тому, що живуть у досить спокійному районі, де немає стратегічних об’єктів — на той час Росія стріляла саме по них. Дії рф хаотичні і зараз їхня армія стріляє і по житлових будинках, але тепер ще відіграє той фактор, що багато людей не доїжджають до безпечних місць — їх розстрілюють на дорогах. Тож це ще одна причина, чому Юлія залишається у Києві. «Чим довше ти перебуваєш у своєму світі, де тобі, як здається, безпечно, тим страшніше вибиратися назовні», — пояснює мати двох дітей.

Юлія каже, що у їхньому районі сирени не чутно. При спілкуванні з дітьми вона з чоловіком намагаються не акцентувати на війні та жити звичайним життям. Вони не ходять у підвал щоразу, як чують вибухи, бо це може ще більше, на думку батьків, травмувати дітей.

«Наші діти знають, що йде війна, але ми намагаємося не заглиблюватись у подробиці, щоб не травмувати психіку», — розповідає Юлія.

При цьому був один раз, коли діти злякалися — минулого тижня уночі спрацювала ППО і розірвалася ракета. Коли її збивали, то уламки відлітали у високовольтні дроти, трансформатори. Юлія каже, що вибухи були тривалі, було відчуття, що танк працює прям над головою. Вона якраз читала книгу дітям. Каже, що вивела дітей у коридор і посадила біля несучих стін. Старша донька тремтіла, а молодша не зрозуміла, що сталося. Декілька разів у вікні було видно спалахи, було страшно. Вночі довелося спати поряд з дітьми і вони довго емоційно відходили. Юлія ж пояснила дітям, що все буде добре і батьки зробили все, щоб їх захистити.

«Проте у цей момент у мені знову прокинулася мама, яка мене гризла, чому я не виїхала», — каже вона.

Фото надане автором

У Юлії великий будинок, тож окрім її сім’ї вони прихистили ще дві. Обидві сім’ї Юлія знає. Вони приїхали на наступний день після початку війни, 25 лютого. Перша сім’я з 6 людей — чоловік, дружина, двоє дітей і дві мами — мешкали біля аеропорту «Антонов», де були активні обстріли. Ця сім’я досі живе у будинку Юлії.

Друга сім’я жила у районі Південного мосту. Сім людей також переїхали до будинку Юлії 25 лютого, але за тиждень поїхали до Чернівців, звідки вони родом, а потім волонтери допомогли їм переїхати на південь Франції.

Читайте також: Істерика у дитини під час війни: алгоритм дій від психологині Світлани Ройз

Мама Юлі живе в районі Столичного ринку  у Києві. Вона залишилася вдома, бо має досить агресивного собаку. Батьки  ж чоловіка живуть у селі Пухівці у Броварському районі. У них було шумно, але вони теж залишилися вдома.

Як бути корисною під час війни

Юлія розповіла, що раніше допомагала дитячим будинкам, але коли вона бачила сиріт, то починала плакати, тому обрала допомогу через посередників — передавала гроші, одяг, іграшки.

«Я кілька разів приїхала і зрозуміла, що не можу ходити з дітьми грати. Мене розривало зсередини, я плакала і розуміла, що це нікому не потрібно. Тому зараз допомога, яка надається, теж надається через посередників, знайомих», — розповідає вона.

Спочатку вона намагалася допомогати теробороні, але у них було майже все, тож допомога не потрібна була. Тоді Юлія робила коктейлі Молотова для так званої «самооборони» району, яка патрулювала вулиці. Також зараз Юлія працює у батьківському комітеті. Каже, що займається майже усіма питаннями, щодо забезпечення дітей та вчителів. Також, як мати, вона намагається організувати роботу дітей та дати мінімум того, щоб вони почувалися у мирі. Крім того, на початку війни вона давала інтерв’ю ірландському журналісту.

Юлія під час прямого етеру розповіла журналісту про те, які жахіття відбувалися у селищі Бабинці Бучанського району Київської області. Там живуть батьки її подруги, які 24 лютого перебували в окупації. В інтерв’ю вона каже про відео, яке надіслала мама подруги. На записі спочатку видно колону окупантів, а потім — вбитого сусіда, який сидить у машині. Також вона каже про те, що багато її друзів пішли до тероборони, так само як і тисячі українців. Також Юлія зазначила, що українська влада робить все можливо, аби захистити людей та території.

Чоловік Юлії працює в аграрній сфері — він арендував декілька полів на Полтавщині. Невдовзі там будуть садити кукурудзу.

«Мені здається, що я роблю замало. До того ж щодня мене гризе мати всередині мене – я засинаю і прокидаюся із цим конфліктом. У якісь моменти прокидається почуття сорому, що я можу сходити у душ чи випити воду, а люди у Харкові та Маріуполі, чи Бучі та Ірпені сидять у підвалах. Іноді здається, що ти не повинен вести той спосіб життя, що вів раніше. Здається, що не маєш права посміхатися», — каже Юлія.

Читайте також: Тіла на вулицях та зруйновані будинки: як зараз виглядають звільнені Ірпінь, Буча та Гостомель

При цьому вона додає, що намагається бути спокійною, адже у неї є діти. На її думку, «якщо ти вирішив не їхати, то хоча б заради дітей ти повинен максимально близько зберегти цей мир в їхній душі, а без спокійної мами цього не буде».