Оксана ХромоваДень народження Лесі Українки для театру, який носить її ім’я, має особливий сенс. Тож щороку до цієї дати колектив готує щось особливе. І цьогоріч вечір 25 лютого не став винятком.
На камерній Сцені під дахом театру імені Лесі Українки зібралося покоління молодих акторів, які мовою класичних текстів у сучасній сценічній інтерпретації розповіли, що для них означає постать цієї жінки. Студенти акторських майстерень Наталії Долі та Олега Замятіна разом із режисером Михайлом Ганєвим представили програму «НАШ код #Lesya». Сценічна композиція за текстами Лесі Українки була створена як жива розмова про слово, інтонацію і присутність. Це була цікава спроба почути Лесю сьогодні, у паузах і напівтонах, у живому діалозі поколінь. Без дистанції в часі, з відчуттям, що її слово звучить тут і тепер.
Камерний простір Сцени під дахом природно зняв межу між сценою і залом. Глядачі опинилися поруч із виконавцями, на відстані голосу й погляду, де добре відчувається інтонація, пауза й подих слова. У такій близькості тексти Лесі звучали як особисте звернення молодих акторів до авторки і до свого часу.
Від «Оргії» до «Кассандри»
Програму відкрила розмова про вибір митця й ціну вірності своїй землі через уривок з драми «Оргія». А далі у сценічну тканину ввійшли листи Лесі Українки до брата, батьків, коханого. Їх читали просто, без стилізації, тому знайомі багатьом рядки звучали чуттєво й щемливо: «Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами, ти, мій бідний, зів’ялий квіте!». У залі легко вгадувалося тихе впізнавання, як відлуння давнього прочитання, що повертається через голос іншого покоління.
Несподіваним поворотом стала сучасна інтерпретація «Кассандри», вибудувана через мову інтернет-мемів та цифрових ознак часу. І цей трансформований епізод не заперечував тексту, а, навпаки, показував, як міф Лесі може існувати сьогодні у нових формах, швидких образах та іронії.
Молоді актори тримали рівновагу між енергією і ліризмом. У напівтемряві сцени час від часу тремтів голос, блищали очі, і ці короткі миті хвилювання тільки підсилювали живе відчуття присутності Лесиного слова і тих, хто його говорить тепер.
Цей вечір засвідчив просту й важливу річ: Національний академічний театр, названий ім’ям Лесі Українки, продовжує жити у нових голосах і новому досвіді її текстів: тут, сьогодні, у спільному просторі сцени й залу.
Режисер і модератор: Михайло Ганєв
Сценографія та костюми: Олена Дробна
Фото: Катерина Туник
Кураторка і продюсерка: Оксана Немчук