Назад у дитинство: Проєкт «Українські діафільми»

Не тільки розвага, а й частина культурної спадщини

Настав час сімейних вечорів, урізноманітнення ігрових і творчих активностей з дітьми, пошуку альтернатив звичайним «кіношкам та кафешкам». Згадаймо про діафільми, які подарували нам колись багато чарівних моментів у родинному колі. Костянтин Васюков, режисер та актор харківського театру «Публіцист», куратор проєкту «Українські діафільми» розповідає про магічну силу діафільмів та її повернення.

 

Народження ідеї

Все, як це часто буває, виросло із захоплень дитинства. Всі учасники проєкту, як і більшість наших співгромадян, пам’ятають затишні родинні вечори, коли батьки діставали з антресолів діапроєктор, вішали на стіну простирадло, заряджали стрічку діафільму і починалася казка. Я, наприклад, ще в дитинстві влаштовував для своїх друзів показ “мультиків”, як ми казали, і ось через 30 років роблю теж саме.

Зараз у проєкті задіяно 3 людини: Олена Руда — колекціонерка діафільмів, педагогиня та арт-менеджерка, Катерина Палачова — композиторка, виконавиця та викладачка музики, та я, режисер та актор театру “Публіцист”.

У кожного з нас своя історія з діафільмами Олена, наприклад, збирала україномовні діафільми і використовувала їх у навчанні дітей, а в мене був достатньо великий досвід по створенню фотоновел. А разом ми зібрались в Книгарні “Є” минулого року, де Олена вже почала проводити діасеанси, потім запросила мене їх читати, а Катя запропонувала написати музику. І вже після третього діасенсу в Книгарні, ми відчули, що хочемо цим займатися ширше та глибше.

Так з’явився side-проєкт театру «Публіцист» — «Українські діафільми», який я наразі курую. Чому діафільми українські, якщо вони були популярні у всьому світі? Тому що ми принципово працюємо з україномовними стрічками, яких, виявляється дуже небагато і ми зацікавлені у зберіганні їх як культурної спадщини.

Казковий світ, який потрібно зберегти

Я щиро вважаю діафільми спільним культурним кодом як мінімум трьох поколінь українців. Це спільні спогади наших бабусь-дідусів, наших батьків і нас. А усвідомлюючи той факт, що діафільми були одним з найпоширеніших медіумів XX століття — у нашій півкулі їх дивився весь Радянський Союз — ми можемо говорити про діафільми як про елемент національної пам’яті. І для нас дуже важливою думкою є те, що ми, в такий невимушений і комфортний мистецький спосіб, знайомимо сучасних дітей зі спогадами, з пам’яттю їх батьків та більш старших поколінь.

Діасеанс у рамках проєкту «Українські діафільми»

Зараз, спираючись на відносно невеликий арсенал україномовних діафільмів (майже 50 стрічок), які назбирала Олена, ми влаштовуємо діасеанси із використанням справжнього лампового діапроєктора, оригінальних плівок, під акторське прочитання тексту і під музичний супровід, що виконується наживо.

Дорослі мають нагоду поринути в дитинство, а діти вперше знайомляться з цікавим видом мистецтва та технологією. Окремо хотів би поділитися своїм подивом від захоплення дітлахів. Діти, начебто вже звичні до швидкісного інтернету, сучасних “кліпових” технологій та гаджетів, поринають в унікальний slow art діафільму, усвідомлено та зосереджено слідкують за сюжетом, спостерігають за акторами, музикантами та в перервах з величезною цікавістю роздивляються механізм проєктору, грають з музичними інструментами, тощо. Далі я мав би сказати про позитивний вплив теорії повільного життя і відповідного їй жанру діафільмів, але це вже трохи інша історія. Обмежемося теґами для зацікавлених #slowlife #slowmovement #slowart

Карантин і плани на майбутнє

Карантин нас застал зненацька і ми вимушені були перервати нашу активну діяльність, зокрема, відмінили один найближчий діасеанс та участь в креативному харківському фестивалі. Але наша вимушена самоізоляція — це також і нові можливості для налагодження нових зв’язків та формулювання концепцій для майбутніх колаборацій. В дистанційному режимі ми знаходимо можливі формати співпраці в аудіо-візуальному секторі та за його межами.

Оцифрування діафільмів також є у наших планах, і на цьому зроблений акцент у заявці проєкту в Український культурний фонд. Наразі проєкт пройшов технічний відбір і ми з нетерпінням чекаємо результатів. Згідно проєкту у нас заплановано багато офлайн-роботи, зокрема й написання нових саундтреків та діджиталізація матеріалу.

Якщо казати про найближчі активності, то зараз готуємо карантинний онлайн-діасеанс, який ми будемо транслювати на сторінці нашого проєкту в Facebook.

Наразі ми чекаємо, коли Україна і світ звільняться від карантину, і тоді повернемося до активних дій в офлайні. Нас чекає багато цікавих фестивалей, гастролей та презентацій.
Питання про співпрацю та партнерство дійсно вже виникали. Зараз ми плануємо комунікацію із зацікавленими людьми в інших регіонах про можливе географічне розростання проєкту.
Також, ми сподіваємося на фінансування УКФ, аби розпочати масову діджиталізацію нашого вінтажного контенту, написання музики та гастрольний тур східною Україною.

Як влаштувати діасеанс вдома

Діапроєктори та плівки (якщо ваші, батьківські, не збереглися в коморі або на антресолі) можна знайти на інтернет-платформах типу OLX, або запитати у друзів. Зазвичай ці апарати не мають високої ціни за рахунок їх великої кількості на руках у людей. Часто це проєктори 70-80х років виробництва, але трапляються і дуже цікаві екземпляри: нам написала одна наша читачка та подарувала свій діапроєктор 1950-го року випуску! Він старший за мою маму! Ця пані також подарувала і свій комплет діафільмів, але вони всі російською. Україномовні діафільми — це дійсно раритет!

 

Мы в Facebook