Не проґавте свого життя. Як по-справжньому бути тут і зараз

Книга Корі Мускара про те, як опиратися хаосу, але не пропустити щастя і не змарнувати свого життя

«Читання цієї книги схоже на зародження нової дружби. Корі Мускара пише так цікаво, так інтимно, так реально, що ви забудете про те, що насправді не зустрічалися з ним. Він не боїться сказати, що ці практики повністю змінять ваше життя, так що приготуйтеся зробити прорив«. — Мірабай Буш, старший науковий співробітник та директор-засновник Центру зі споглядального розуму у суспільстві, і співавтор «Проводжаючи один одного додому»(з Рамом Дассен).

Ми звикаємо діяти на автопілоті, наші стіни такі товсті й високі, що розмаїття можливих життєвих досвідів проходить повз нас. Як же опиратися хаосу, але не пропустити щастя і не змарнувати свого життя?

В цій книжці Корі Мускара запрошує нас на спільні пошуки втраченого сенсу, крізь «усвідомленість заради усвідомленості», та пояснює, як бути дійсно присутнім в теперішньому. Цього можна досягти, лише цеглинка за цеглинкою розібравши внутрішні стіни, що відмежовують наші щирі, цілісні та відкриті сутності від світу. Корі пояснює, чому і як ми їх зводимо, від’єднуючись та втрачаючи орієнтири і притік свіжого повітря. Він пропонує практичний спосіб їх демонтажу і навчає не губитися в хаосі та не втрачати внутрішнього спокою без них.

Уривок. Часом усі ми—драглі

У дитинстві я захоплювався метеликами. Починаючи з шести- чи семирічного віку (перше літо, яке пам’ятаю), я часто хапав сачок із триметровим держаком, гасав у саду за будинком і намагався піймати якомога більше метеликів. Здебільшого це були монарх, тигровий і чорний вітрильники.

У мене був невеликий дитячий намет, придбаний у Toys “R” Us, і щоразу як я ловив метелика, то випускав його в намет, аж доки там не назбирувалося понад 20 метеликів. Тоді я просочувався в намет, лягав горілиць і спостерігав, як вони пурхають у повітрі й сідають на мене. Врешті я звільняв їх, а наступного дня знов учворював те саме.

Мене приваблювали не самі лишень метелики, а й увесь їхній життєвий цикл: вони спаровуються, відкладають яйця на молочаї та лаврових кущах, із яєць вилуплюється гусінь, яка їсть аж поки виросте великою й перетвориться на лялечку, а та, перебувши кілька тижнів у нерухомому стані, перетвориться на метелика. Мене особливо цікавив перехід від гусені до лялечки, позаяк це виглядало наче якась магія. Як маленька гидка гусінь могла перетворитися на яскраво-зелений кокон, створений з нічого, а тоді породити геть іншу істоту, що має крила й здатна літати?

Якось, спонукуваний дитячою допитливістю, я роздлубав лялечку монарха, бо страх як прагнув дізнатися, що в неї всередині. Мене пройняв жах, коли я побачив там лише якусь драглисту речовину. Не знаю, що я сподівався знайти в лялечці, але точно не драглі. Я спробував заклеїти лялечку, але, ясна річ, вона так ніколи й не перетворилась на метелика.

Я почувався кепсько і впродовж кількох наступних років чимало часу присвятив вирощуванню метеликів, годував їх та піклувався про них.

Майже так само як і метаморфоза в метеликів, усі ми долаємо стадії розвитку. Часом ми є гусінню, часом—метеликом, а часом переходимо з однієї стадії до іншої, цебто є просто купкою драглистої речовини.

Ця стадія «драглистої речовини» може збивати нас із пантелику, примушуючи міркувати: «а може, слід перетворитися назад на гусінь!», «мені варто поквапитися і вже стати метеликом!».

Корисно пам’ятати, що ця стадія є частиною тривалого процесу розвитку, тому окремі процеси мають відбуватися у відповідний час.

Коли триватиме ваша подорож відкриття й поглиблення присутності, то ви неминуче переходитимете від одного способу буття до іншого. Поза сумнівом, це захопливо, однак може й лякати.

Якщо будь-якої миті в процесі розвитку ви почуваєтеся збентеженими, невпевненими чи розгубленими, то нагадайте собі, що це просто може бути вашою стадією лялечки. Коли розвиваєтеся, майте до себе терпіння. Перехідні стадії—це можливості для турботи про себе, внутрішнього дослідження, співчуття й довіри. Спробуйте надати собі право бути на цій стадії, а дозрівання станеться у відповідний час. І слушної миті, ви вийдете зі своєї лялечки метеликом.

Інтимність—найвища форма зв’язку

Коли ви чуєте слово «інтимність», то що спадає вам на думку? 

Спальня? 

Пристрасний цілунок? 

Секс? Еге ж, мені це теж не сходить з думки. 

Якби хтось вам сказав «я хочу, щоб між нами була інтимність», то ви майже напевно витлумачили б це так: «я хочу, щоб у нас був секс» або щось подібне.

Чомусь ми найчастіше пов’язуємо інтимні миті з коханням і сексом. Хоча вони справді одна з форм інтимності, проте не пояснюють суті інтимності, того, як ми її досягаємо, а також усіх інших способів, якими ми її відчуваємо.

Інтимність можна відчути не лише в стосунках пари, об’єднаної романтичним коханням, а й у платонічних чи близьких родинних стосунках. Інтимність пов’язана не так із фізичним чи сексуальним зв’язком, як із відчуттям, що вас розуміють і приймають.

Інтимність настає тієї миті, коли ви відчуваєте, що вас по-справжньому розуміють і приймають.

На позір це може здатися спрощенням, однак зосередьмося на одному-єдиному слові в цьому визначенні: «ВИ». Мить, коли «ВИ» відчуваєте, що вас розуміють і приймають. Але хто такий цей «ВИ»? Як я вже детально пояснював, у нашій психіці є чимало різних компонентів.

Одні ми можемо показати іншим людям, а інші… гм, сама лише думка про те, що ми їх розкриємо, вганяє нас у піт.

Позаяк «ви» складаєтеся з різних рівнів, то, гадаю, інтимність теж має різні рівні. Щоб сягнути глибших рівнів інтимності, ви маєте відчути, що інші люди розуміють і приймають більшу кількість компонентів вашої психіки, глибших компонентів.

Усвідомлюєте ви це чи ні, але саме над цим ми й працювали впродовж усієї книжки, розвиваючи інтимність стосовно самих себе. Прописані тут практики, розмови й медитації допомагали вам охопити більшу кількість компонентів вашої психіки, особливо компонентів, сповнених сорому та оцінних суджень. Як ми дізналися, пригнічуючи такі компоненти, ми не зможемо їх позбутися. Це тільки зажене їх кудись глибше всередину та змусить нас іще більше втрачати зв’язок із самими собою, ціпеніти, казати напівправду й почуватись некомфортно. Піднявшись на поверхню свідомості, ці компоненти врешті можуть почати дихати. До них можна торкнутися, їх можна почути, а тоді звільнитися від них або ж приєднати до множини інших компонентів психіки. Акт їхнього спливання на поверхню свідомості спершу може бути болісним, проте в підсумку звільняє й насичує нас, бо ми вже не відчуваємо виснаження через утечу від самих себе. Це так, ніби з плечей спав тягар вагою 50 кілограмів. Ми добре й упевнено почуваємось у власній шкурі, всередині нас панує затишок.

Те саме відбувається і в стосунках між людьми. Часто ми так багато всього приховуємо від самих себе, що глибокий спокій, зв’язок та інтимність з іншими годі відчути. Щойно ми починаємо залучати більше компонентів своєї психіки у стосунки, як настає розкриття і ми вже глибше «бачимо» одне одного.

Ось над цим і слід поміркувати. Доки ми не налагодимо зв’язку з різними компонентами власної психіки, особливо тими, яких уникали, у нас будуть труднощі з відчуттям інтимності.

Хоча залучення більшої кількості компонентів психіки у стосунки є болісною справою, однак тут криється й винагорода:

а інтимності, яку ви відчуваєте щодо себе, безпосередньо залежить від глибини інтимності, що її ви відчуваєте з іншою людиною.

Про автора

Корі Мускара — колишній буддистський монах, лектор і коуч, університетський викладач курсу усвідомленого лідерства, автор та ведучий подкасту Practicing Human.

 

 

 

Купити книгу  тут