Невже доросла: головний український путівник по світу дівчат. Рецензія на книгу

У березні 2023 року у видавництві Vivat друком вийшла книга української журналістки, перекладачки та  продюсерка «Радіо Культура» Ірини Славінської. Ілюстрації для книги робила ілюстраторка Марія Глушко.  

Як зазначено в анотації, ця книжка про саме той незручний момент, коли виявляється, що дорослі — це ми. Отже, тобі 18, 25 чи 30+. Уже не дитина, однак досі немає й відчуття дорослості, як її уявляють: мовляв, у тебе на все мав би бути чіткий план і ти мала би бути готова до будь-якого розгортання подій. Однак ідеальне розплановане життя буває тільки у серіалах і популярних історіях про дорослих-дівчат-які-все-знають. У реальності ми постійно сумніваємося. Чи вірити гінекологині, котра виписала довгий список медикаментів? Як шукати свою першу роботу? Чи варто спробувати навчатися за кодоном? Де знайти сили для життя у мінливому та дуже нестійкому світі? 

Прочитати уривок можна за цим посиланням: Вийшла друком книга Ірини Славінської про дівчат, які вже (майже) виросли. Публікуємо уривок

Анастасія Ніколаєнко, редакторка рубрик «Робота & Карьєра», City Guide та «Книги»

Отже, книгу я отримала, щойно вона вийшла друком, й одразу ж звернула увагу на те, яку чималу дослідницьку роботу провела авторка. Структурована з великою кількістю допоміжних матеріалів, книга допомагає знайти відповіді не тільки на питання, які хвилюють дівчат та жінок, а також зовсім по-новому подивитись на речі, які інколи хочеться відкласти на потім. У свої 35 рочків я також часом думаю, а чи по-справжньому я доросла? У мене є обов’язки, є дитина, є кар’єра та соціальне життя, врешті є податки, квартплата та стоматолог. Але відчуття, що ось є я і я доросла, досить хитке. У своїх інтерв’ю я інколи запитую жінок, а чи відчувають вони себе дорослими? І зазвичай жінки відповідають, що ні, проте зобов’язання окреслюють межі “дорослості”, але натомість дають свободу бути тою, якою хочеш і ким себе відчуваєш.

Що вразило 

По-перше, мене дуже вразила сама ідея наповнити книгу QR-кодами, за якими можна отримати відео- та аудіолекції стосовно роботи мозку, саморозвитку, порад психолога тощо. По-друге, у книзі є вставки “Бібліотека”, де авторка радить цікаві книжки на найрізноманітніші теми. Для мене книга стала не тільки путівником у світ інших жінок і дівчат, а й потужним інструментом для розвитку нових нейронних зв’язків.  

По-третє, “Невже доросла” дійсно терапевтична робота, яка допомагає знайти внутрішню рівновагу, адже висвітлені у ній питання ставила собі кожна жінка, і часто неодноразово. Важливо, що авторка порушує не тільки гостросоціальні теми, але й подає  роз’яснення, що таке норма, а що за межею, QR-коди законів та організацій, покрокову інструкцію, де шукати допомогу. 

Крізь історію до самої себе

Відкритість до змін та критичне мислення — основний посил книги. Авторка на історичних прикладах зображає шлях жіноцтва не тільки до ідеї рівноправ’я, а й самоповаги. Наведені інтерв’ю допомагають краще зрозуміти теми сексизму, а рефлексії власного життєвого досвіду Ірини — усвідомити, що ти не сама зі своїми комплексами та травмами у цьому світі. 

З повагою до себе 

Нас не вчили любити себе. Нас не вчили звертати увагу на власні бажання, проте нас вчили бути працьовитими, “гарними дівчатами” та терпіти. Критика стала основою життя кожної дівчини-жінки й найбентежніше, що часто ми самі ставимося до себе саме з позиції критики. Недостатньо робиш, недостатньо стараєшся, маєш недостатньо гарний  вигляд. Але діалог, який відбувається між читачем і авторкою, наводить на думку, що до себе треба  ставитися з любов’ю та повагою, адже хто є головною подругою самої жінки? Авжеж вона сама. Тому милосердя насамперед треба спрямувати на саму себе. І неважливо, скільки тобі років, — 20, 30 чи 40, важливо будувати своє життя так, щоб із самою собою тобі було безпечно та комфортно. 

Замість резюме 

Відтоді як я прочитала книгу “Невже доросла”, минуло зовсім небагато часу, але вона стоїть на моєму робочому столі, й часом я повертаюсь до окремих розділів та переосмислюю. Мене тішить, що у мене є такий “довідник” для дівчат, де я можу подивитись, як оформити ФОП, знайти безпечного лікаря, зрозуміти, як подолати внутрішню тривогу, і взагалі до чого тут усталене сприйняття себе та чому мені можна не намагатися бути найкращою версією себе, бо я вже є і я вже Ok. Як і всі ми, ми всі Ok. 

Мені здається, що таку книгу треба дарувати дівчатам будь-якого віку на день народження і казати: “Ось тобі путівник по здоровому ставленню до себе, бо ти варта найкращого! Бо тебе вже достатньо для власного щастя!”.  

Анастасія Ніколаєнко