Вийшла друком книга Ірини Славінської про дівчат, які вже (майже) виросли. Публікуємо уривок

Ця книжка про саме той незручний момент, коли виявляється, що дорослі — це ми. І йдеться не завжди про вік, адже усвідомити це можна і перед лицем екстремальних подій, коли миттєво подорослішали чимало жінок, чоловіків і навіть дітей 24 лютого 2022 року.
Отже, тобі 18, 25 чи 30+. Уже не дитина, однак досі не маєш відчуття дорослості, як її уявляють: мовляв, у тебе на все мав би бути чіткий план і ти мала би бути готовою до будь-якого розгортання подій. Однак ідеально розплановане життя буває тільки у серіалах і популярних історіях про дорослих-дівчат-які-все-знають. У реальності ж ми постійно сумніваємося. Чи вірити гінекологині, котра виписала довгий список медикаментів? Як шукати свою першу роботу? Чи варто спробувати навчання за кордоном? Де знайти сили для життя у мінливому та нестійкому світі?

Хоча Ірина Славінська й каже, що не обіцяє готових відповідей на всі запитання, ця книжка містить роздуми, поради та інсайти. Сподіваємося, вони скерують (майже) дорослу читачку в напрямі більшої турботи про себе.

Ірина Славінська. #Невже доросла: книжка для дівчат, які вже (майже) виросли

Уривок

Розділ 4. Освіта й робота.  

Що нас може зупиняти?

У світі кар’єри не існує ідеального нейтрального контексту для жінок. Хоча це не збігається зі стереотипом про те, що нібито в професіоналів не існує статі. Та ця легенда про «просто профі» є лише легендою, тому що в Україні ринок праці для жінок і чоловіків суттєво відрізняється. Наприклад, середня зарплата жінок в Україні нижча, ніж у чоловіків. Щороку показник різниці трохи відрізняється, але зазвичай це 20-25 %. Якщо хочеш сама це дослідити, то на сайті Держстату України є купа таблиць, вони дуже зрозумілі та зручні.

Проблема із зарплатами в тому, що вона має декілька облич.

Одне з них — різна оплата праці жінок і чоловіків з однаковою кваліфікацією на однаковій посаді. Несправедливо? Так. Але ця проблема є і в нібито прогресивній галузі ІТ, і в нібито розкішному Голлівуді. Про голлівудський gender pay gap писали чимало, ось кілька таких статей із гучними прикладами викриття нерівних гонорарів навіть у тих акторів, які разом грали головні ролі в одному й тому самому фільмі.

Ще одне обличчя нерівності оплати — гендерна сегрегація на ринку праці, тобто нерівномірне розподілення жінок і чоловіків у різних галузях економіки. У таких умовах легко помітити так звані жіночі професії, що ніби оточені невидимими скляними стінами. Санітарки, виховательки дитячих садочків, медсестри — цих прикладів ти сама можеш навести чимало. Цікавий факт: донедавна офіційно не було професії медбрата, тобто чоловіки відповідної кваліфікації отримували дипломи медсестер. Так, ніби сам класифікатор професій навіть не передбачав, що на такій роботі може бути чоловік.

Такі професії не вважаються престижними та є малооплачуваними, на межі людської гідності. Група дослідниць, до речі, вивчала умови праці виховательок у дитячих садочках — з результатами цього дослідження можеш ознайомитися на сайті «Гендер в деталях».

Мені часто заперечують: мовляв, існують і так звані чоловічі професії, також не надто високо оплачувані. Та цікаво, що навіть тут знайшлося місце для дискримінації. Скажімо, професія, яка стала дуже популярним у такого штибу суперечках аргументом, — прохідник. Мовляв, жінки чомусь не рвуться працювати в шахту. От тільки донедавна, до 2017 року, в Україні існував список заборонених для жінок професій — туди входила й робота в шахтах, тобто жінок на таку роботу не брали офіційно. Ключове слово — «офіційно». Чи це означало, що жінки справді зовсім не працювали під землею? Не означало. Тому що є міста, де така робота єдина, що є в наявності. Тому частина жінок працювала в нелегальних «копанках», власники яких узагалі не турбувалися про техніку безпеки, а інша частина офіційно влаштовувалася на якусь посаду в конторі шахти, але по факту працювала під землею. Усі задоволені, еге ж? Зовсім ні, тому що жінки в таких умовах не отримувати «підземних» доплат та інших соціальних гарантій, які Дослідження «Дитсадки в контексті гендерної нерівності» отримували їхні колеги-чоловіки, скажімо пільг для вступу дітей в університет, відповідних пенсій тощо. Достоту така ситуація була в Україні на початку війни 2014 року, коли чимало жінок пішли на фронт, але не могли офіційно обіймати бойових посад, тому що це було заборонено. Так і з’явилися «кухарки» та «діловодки», які насправді працювали снайперками та розвідницями. Яка різниця? Вагома! На бойовій посаді вояки мають набагато вищі зарплати, а також більше соціальних гарантій, наприклад право на статус учасника бойових дій і відповідні пільги. Це неподобство тривало до 2017 року.

До речі, неймовірні історії жінок на війні зібрала моя колега, журналістка «Суспільного» Євгенія Подобна. Ті інтерв’ю увійшли до її книжки «Дівчата зрізають коси», яка легально доступна онлайн.

Зміна правил відкрила жінкам двері в нову кар’єру — саме так у нинішньому війську з’явилося набагато більше жінок (зараз їх близько 15 %). І навіть військовий ліцей імені Івана Богуна 2019 року вперше набрав курсанток. Якщо цікаво, можеш почитати інтерв’ю з Юлією Микитенко, командиркою першого взводу дівчат-ліцеїсток.

Також на ринку праці існує «невидима стеля». Так називають ситуації у сферах зайнятості або на підприємствах, де багато жінок працюють на низьких посадах, але чомусь їх зовсім або майже немає на високих. У медицині, дуже «жіночій» царині, де майже 90 % працівників — це жінки, більшість керівників лікарень — чоловіки. Та сама історія з міністрами охорони здоров’я — серед них набагато більше чоловіків. Або ж згадай освіту, де понад 90 % персоналу становлять жінки, але чомусь в Україні дуже мало ректорок університетів і міністерок освіти. Диплом кандидата наук отримує щороку майже однакова кількість жінок і чоловіків, а от вищий ступінь «доктор наук» після написання докторської дисертації має вже іншу пропорцію: чоловіків із таким дипломом більше, ніж жінок. А в керівному органі Національної академії наук України ось уже багато років суцільний парад костюмів. Можна перевірити на сайті установи, у розділі «Президія».

Така сама історія в багатьох інших інституціях, де на нижчих і середніх щаблях працюють жінки, котрі виконують багато невидимої роботи, а на чолі всього цього — чоловік, який забирає собі всю публічність і репутацію. До речі, у культурі відбувається те саме. Може здаватися, що навколо дуже багато мисткинь, але хто наші міністри? І чи багато жінок керують авторитетними й помітними культурними інституціями, що мають гроші та вплив? Ото ж бо… То невже жінки не хочуть керувати, не хочуть помітності, впливу, ресурсів? Хочуть. Але система несправедлива й містить чимало перепон для жінок. Які?

Наприклад, існують прописані в Кодексі законів про працю України обмеження жінок, які мають дітей віком до трьох років: скажімо, таку жінку не можна відправляти у відрядження, не можна ставити на роботу в нічні зміни, також є застороги щодо додаткових оплачуваних годин праці. Чоловік — тато дитини віком до трьох років — таких обмежень не має. І так далі…. Уся архітектура системи така, що жінка ніби автоматично мусить страждати від спроб поєднати родину й роботу. Донедавна в Кодексі законів про працю України навіть не було прописано легального способу оформити більш гнучкі вимоги щодо місця праці — скажімо, поєднання роботи в офісі й удома. На щастя, карантин 2020 року дозволив детальніше окреслити можливості дистанційної та надомної роботи. Але загалом ситуація досі несправедлива.

Бібліотека

Колись мені дуже допомогло переосмислити власне ставлення до цієї проблеми читання книжки Шеріл Сендберґ «Включайся!» («Lean in!»), яка свого часу вийшла в чудовому українському перекладі.

Якщо тобі цікаво більше про це подумати, погортай уже згадану книжку «Невидимі жінки…» та дотепний «Бійцівський клуб феміністок» («Feminist Fight Club») Джессіки Беннетт (опубліковано у видавництві «Віват»).

Також, можливо, тебе зацікавлять сайти компаній «Повага», «Гендер в деталях», «Divoche.Media».

Жінки на роботі більше потерпають від несправедливого чи несерйозного, упередженого ставлення. Наприклад, частіше називають агресивною саме реакцію жінки через відстоювання власних кордонів. Так само не завжди позитивним може бути ставлення до жінки на керівній посаді. А ще жінок набагато частіше переривають — і це підтверджено багатьма дослідженнями. До речі, у книжці «Як протидіяти маніпуляціям» норвежців Гільде Сандвік та Йона Рісдаля можна більше дізнатися про інструменти протидії такому ставленню. Ця книжка не продається, але ти можеш її безплатно замовити для бібліотеки.

Це проявляється навіть у ставленні до зарплати жінок і чоловіків. Скажімо, «Світове дослідження цінностей» фіксує, що 2020 року майже 31 % респондентів вважають, «якщо жінка заробляє більше грошей, ніж чоловік, це, як правило, викликає проблеми». Припустімо, ця меншість у відповідях повторює суспільні стереотипи. А як щодо вищої освіти? На твою думку, чи вона потрібна жінкам так само, як і чоловікам? Упевнена, що ти поділяєш думки про важливість освіти для будь-якого гендеру. Справді, таких, як ти, більшість, адже всього-на-всього 24,5 % опитаних вважають, що університетська освіта важливіша для хлопчика, ніж для дівчинки. А ось іще один дуже добрий знак: більшість опитаних (понад 55 %) не вірять, що чоловіки є кращими політичними лідерами, ніж жінки. Тобто більш рівне ставлення до жінок і чоловіків у політиці поволі перемагає!

Проблема навіть не в тому, чи ти згодна зі всім сказаним. На жаль, гендерна сегрегація на ринку праці впливає і на тих, хто в неї не вірить. А від дискримінації страждають навіть ті, хто її не помічає та не знає про її існування.