Операція «Антипластик»: Як я відмовилась від трубочок та пакетиків

Монолог від першої особи

Чітко пам`ятаю одну картину з дитинства: моя бабуся перемиває пакети з-під молока і робить з них гаманці та торбинки для дрібниць. Звісно, вона тоді робила це не стільки через свої принципи свідомого споживання, скільки через економію ресурсів, що в принципі є досить свідомо. Але бабуся точно не знала слова «реюз», яке я зараз активно юзаю. Вибачте за тавтологію.

Отже, моя історія про те, як я використовую пластик, а точніше намагаюсь не використовувати (спойлер: поки вдається не ідеально, але принаймні це чесно). 

Зав`язка

Усе почалось з одного поста на Фейсбуці, де я виклала знімок звалищ з кладовища в Ірпені. Пластикові квіти, ялинки, гілочки викликали у мене фізичний біль. І от пишу я собі той пост і розумію: «Таню, оце ти лицемірка, ганьбиш тих, хто квіти кольору “вирви очі ті дівочі” кладе на могили, а сама позавчора “зірвалась” і випила коктейль через пластикову трубочку. При цьому ж ти знаєш, скільки черепах гине через той пластик!» Так, я знаю, бо на ZZA! ми написали про це вже півсотні матеріалів, і мені навіть на Новий рік подарували пакунок паперових трубочок. Залишилось зібрати волю в кулак і почати не тільки говорити, а й робити. 

Розвиток подій

Тому, по-перше, я почала просити не класти мені трубочок у місці, де купую каву (до речі, там вже теж перейшли на паперові).

По-друге, інколи ношу із собою свою паперову трубочку, хоча розумію, що і вона — не панацея. Узагалі, чим менше речей, тим менше сміття залишається після нас.

По-третє, відчуваю сором, коли мені приносять коктейль з трубочкою на тарілці, і відкладаю її, не користуючись.

По-четверте, захоплююсь тими закладами, які почали використовувати металеві, і розповідаю про них у своєму оточенні.

По-п`яте, лагідно і ніжно капаю на мізки тим, хто купує каву зі мною, нагадуючи про черепах та дельфінів. І знаєте що? Люди поступово можуть змінити свої звички, якщо захочуть! Звісно, я ні до чого нікого не примушую, — усе за власним бажанням. Та й моменти, коли я не встигаю попередити людину і отримаю каву з пластиком усередині, все ж трапляються. У такі хвилини мене знову охоплює сором і я просто починаю думати, яким чином це можу сьогодні компенсувати. Наприклад, починаю брати каву і без кришечок, наступний левел — власна чашка, яку можна носити з собою.

Кульмінація

От із пакетами мені було важче. Підеш на ринок чи у супермаркет і шелестиш потім тими помідорами та персиками! Спочатку я вирішила, що відмовлюсь від великих пакетів, і, класно, коли після якогось бізнес-івенту у тебе залишилась еко-торба, а краще п`ять — і собі, і друзям. Але у тій еко-торбі помідори як і раніше шелестіли, немов баскетбольні чирлідери. Врешті-решт, Катя, головна екоактивістка нашої редакції, за моїм проханням придбала мені набір гарненьких мішечків, з якими ходжу тепер і на ринок, і до магазинів. Ціна питання — 200 грн за п`ять штук. І я вважаю це нормальною інвестицією. Мішечки майже безвагомі, тому місця практично не займають. Натомість моя торбинка продуктів стала екологічнішою та симпатичнішою. От повірте, жовті помідори у чорній сітці виглядають напрочуд естетично! Я б навіть сказала, екосексуально! Це відзначають і продавці на ринках, яким подобається мій підхід, та й не тільки мій, бо я вже не раз бачила у черзі покупців зі схожими мішечками. Єдиний мінус — розміри, чверть кавуна у такий мішечок не запхнеш, і все одно доводиться використовувати плівку.

Розв`язка

До речі, капати на мізки останнім часом я вже перестала. У моєму оточенні позитивні приклади, як вірус, розсіюється непомітно та зі швидкістю світового променю. Когось наслідую я, хтось — мене. Справжня перемога була, коли мій двоюрідний брат, провівши зі мною майже два тижні у відпустці, без всяких натяків та розмов про екосвідомість прийшов до мене і сказав, що на рибалку купив паперовий одноразовий посуд: «Та от халепа, Таню, він же у пластиковій обгортці!» Тож, нам всім є куди рости — і споживачам, і брендам.

Епілог

Особисто для мене операція «антипластик» стала чимось більшим, ніж бажанням рятувати планету від сміттєзвалищ поліетилену. Коли ти починаєш менше споживати, ти поступово цей підхід мінімалізму перекладаєш на усе своє життя. Менше пластику, менше сміття, менше зіпсованих продуктів, менше дурних покупок «захотілося», а разом з тим більше часу на спілкування з тими, хто гідний цього часу, більше живих квітів вдома, більше естетики у житті та думках.

Для себе подальшим кроком я визначила зменшення використання хімічних засобів у пластикових упаковках. Про такий досвід разом із вами почитаю у наступній колонці нашої команди.

— Читайте також: (Не)Гучно: Чи потрібні жінкам квоти у музичній індустрії

Мы в Facebook