Освіта і турбулентність: Як систему перетворити на ландшафт

Думки, гіпотези, варіанти рішень від експерта Миколи Скиби

До 2018 року, коли розпочнеться навчання за методами Нової української школи, насправді залишилося зовсім мало часу. А у всіх учасників процесу є ще дуже багато запитань, як буде виглядати нова школа, чи стане вона дійсно новою, які будуть її потреби на вимоги? Тому на ці питання, і на глобальному рівні, і на локальному, намагається відповідати Микола Скиба, експерт програми «Освіта» Українського інституту майбутнього. Пан Микола підготував аналітичну доповідь «Освіта для турбулентного світу: як жити, навчати і навчатися на вістрі змін» — про актуальні челенджі системи освіти та варіанти їх вирішення. Про це Микола Скиба розповів на предентації своєї доповіді, що пройшла за модерації Галини Титиш, співзасновниці ГО «Батьківський контроль». 

В чому відбулися зміни, що привели до нашого турбулентного світу?

  • Карколомне зростання людської популяції. У 1820 році, на момент першої промислової революції, був 1 млрд, у 1965 році вже 3 млрд, у 2015-му – 7,4 млрд людей.
  • Зростання кількості освічених людей, тобто тих, хто має бодай елементарну освіту, читати і писати. Якщо взяти динаміку зростання освічених людей, то вона складає 3363%. Це означає експонентне зростання людей з підвищеною суб’єктністю, що можуть спілкуватися за допомогою письма, математики, знаку. Також більшість науковців, що мають ступінь PhD, живе саме зараз.
  • Зростання кількості винаходів, формування цифрового ландшафту
  • Зростання обсягів інформації. Щоб записати обсяг інформації, що генерується щодня, потрібно близько 10 млн дисків – це 2,3 квадрильони біт інформації.

Відбулися чотири індустріальні революції, що привели до появи технологій, які відтворюють себе, -штучний інтелект, нейромережі, обсяг машинного інтернету, що вже перевищує людський. Все це створює зовнішній тиск на нас, на освіту, на дітей та їх майбутнє.

Ландшафт майбутнього

Все це створює світ, що все більше схожий на ландшафт, і все менше схожий на структуру, гратку. Напевно, один з найбільших челленджів для тих, хто працює з формулюванням рішень – як, з якої точки зору, парадигми підходити до цього ландшафту? Ландшафт – динамічна, складна система. Найвищий хмарочос в Дубаї – витвір інженерного мистецтва, складна, але статична система, зміни якої прогнозовані. Така структура, як гора, — ландшафтна структура, теж складна, але по-іншому. Зараз ми живемо у складності, подібній до тропіків або пралісу Карпат. У цих ландшафтах одночасно відбуваються мільйони мікроподій, і їх інтенсивність наростає. Тому ми не можемо просто просканувати ландшафт і однозначно виразити його суть. Складність ландшафту – органічна, а не лінійна, тому потрібні інші методи управління ним, тут не діють класичні інструменти менеджменту. Складною системою можна управляти, переносячи туди кращі практики, але це не підходить для органічної системи, для управління якою необхідні емерджентні практики. Ландшафт необхідно постійно спостерігати, бо там не діють лінійні закони, а діють паттерни.

Екосистема освіти

Для того, щоб формувати освіту в такому турбулентному світі, недостатньо класичних методів реформування – з дорожніми мапами, описами кращих практик, масштабуванням досвіду. Необхідний інший метод – екосистемність, формування екосистеми. Це не стільки реформа, скільки трансформація освіти. Щоб досягти успіху у світі, де є висока волатильність, невідомість, складність, потрібна орієнтація на місцевості, у цьому ландшафті. Потім необхідне екіпірування – інструменти, що будуть дієвими, і, звичайно, постійне тренування.

Найуспішнішими на сьогодні освітніми кейсами вважаються Фінляндія і Сінгапур – дві абсолютно різні моделі освіти. Фінляндія – модель держави добробуту, де багато уваги приділяється рівності можливостей, доступу. Сінгапур – меритократична модель, де постійно відбувається селекція кращих, талантів, де постійно йде гра з високими ставками. Між цими полюсами має з’явитися і українська модель освіти, бо будь-який перенос однієї моделі не спрацює. Моєю гіпотезою є те, що моделі треба доробляти, як, наприклад, у спортивних іграх свого часу виник футбол, а зараз виникає сквош. Тобто є поле, гравці, виробляються правила гри, і фіксується нова модель. Ми знаємо про концепцію Нової української школи, від якої треба відштовхуватися, є проект закону, який може зняти бар’єри та обмеження, що є на сьогодні, перед тими, хто готовий експериментувати. Все ще є багато запитань, багато невідомого – наприклад, як навчити 20 тисяч викладачів, що мають викладати з 2018 року за моделлю нової школи? Як будувати педагогіку партнерства, яка передбачає діалог між учителем, учнем, батьками і школою? Як будувати діалог з школою в широкому її розумінні із роботодавцями? Де брати і використовувати ресурси? Перед нами ще багато викликів. На початку необхідно саме перевірити на адекватність свою мапу, картину світу, адже нинішні зміни, перехід до нового є порядковим, це не просто удосконалення існуючих методів, а перехід на іншу модель.

Свого не цурайтесь

Трансформація освіти у Фінляндії готувалася досить давно, і з одного боку спирається на культурні коди, а з іншого боку використовує концепти педагогів з інших країн – Піаже, Виготського та інших. Рубіконом було формування критичної маси альтернативних шкіл, Фінляндія через це пройшла, і в якийсь момент уряд вирішив, що потрібні зміни, адже батьки, так само, як і в Україні, забирали дітей зі шкіл, створювали паралельні інституції. Тому уряд вирішив взяти все краще з цих концепцій, те, що вже виникло і довело свою ефективність – це і є емерджентність.

В Україні також є велика педагогічна традиція: у досвіді Сухомлинського є багато думок про школу партнерства, про те, як вчити дітей слухати свої емоції. У своїх працях Сухомлинський писав про те, як відрізняти бажання від примхів, як працювати з емоціями, адже це енергія, яку треба не притлумлювати, а окультурювати, як дерево.

Якщо взяти широку перспективу, то в учасників освітнього процесу є важливий досвід життя в умовах постійного стресу, постійної турбулентності, де не можна спертися на інституції. Особливо це стосується батьків, які створюють свої інституції на кшталт ГО «Батьківський контроль». Нам може здаватися не дуже конструктивною участь батьків у житті традиційної школи – ремонти, заходи, у яких відчувається гіперопіка та недовіра до школи у супроводі дитини. З іншого боку це дає момент учасництва. Необхідно створювати умови для того, щоб це учасництво було перспективним, набувало інших форм, не чергова поїздка на завод «Кока-Кола», а квести чи походи на наукові пікніки.

Як готувати до майбутнього

Передусім треба давати дитині змогу з майбутнім зіткнутися, і школа повинна забезпечити це зіткнення. Потрібно давати стикатися з проблемами. Я регулярно відвідую Maker Fair, і два роки поспіль я там спостерігав учнів одного з технічних ліцеїв. Минулого року вони представляли концепти міст майбутнього, які мають плавати в океані, а в цьому їх проекти стали іншими – вони взяли конкретну тему розумного дому, і винайшли кодовий замок, який відкривається ногами. Вони проаналізували поведінку людини, що йде додому з дитиною, покупками, взимку, у неї зайняті руки, їй холодно. Як відкрити домівку? Ставши на розумний коврик. Ці учні продумали теоретичну і практичну частину, і це результат того, що їх не просто навчають теоретичним знанням, а дають стикнутися з проблемою і розв’язати її. Моя суб’єктивна думка полягає в тому, що коли дитина вчиться вирізняти проблему і шукати шляхи її вирішення, то вона навчиться більшому, ніж коли буде послідовно вивчати фізику, математику та інші фундаментальні науки.

— Читайте также: Обновленная программа 5-9 классов: Что и как теперь будут изучать дети в украинских школах

Мы в Facebook