Ірина Демчук — актриса та модель плюс сайз. Дівчина знімається для кліпів, реклами одягу, білизни, інколи працює на подіумах, та знімається для телевізійних реклам різних брендів. Індустрія моди змінює пріоритети і жінки з параметрами далекими від усталених подіумних стандартів давно вже на обкладинках глянцю і в рекламі брендів. Womo запитало, як воно, бути плюс сайз моделлю в Україні. Це розмова не лише про одяг, зйомки і модельну кар’єру, а й про те, що всі ми маємо різні тіла, а краса не вимірюється стандартами.
Розкажи, як розпочалася твоя кар’єра плюс сайз моделі?
Насправді це був досить поступовий шлях. Я б не сказала, що я до цього довго йшла і що була якась межа, коли я “хоп” і прокинулася моделлю. В дитинстві я дуже любила фотографуватися. Одні говорили, що я класно виглядаю на фотографіях, а інші, що мені треба схуднути для того, щоб фоткатися. Але я якось собі все це в голові ділила-множила і врешті обирала, те, що мені подобається фотографуватися і думка інших людей на це не сильно впливає. Можливо через те, що думок різних було багато, а я любила фотографуватися завжди і дослухатися до негативних коментарів для мене було не пріоритетно.
фото Влад Мохов
Потім я виросла, поступила вчитися в Київ. Мене багато фоткали друзі, хлопці, у яких були камери. фотки я потім постила в соцмережі і мені писали “ой, Іро, як ти класно виглядаєш”. Потім був конкурс Анфіси Чехової “Стандартам.NET” і я вперше побачила, що десь як моделей беруть і піарять не стандартних дівчат, а дівчат з формами. І я така: “Боже, які вони всі красиві! А я ж теж така красива! І от чом би й ні”. Я вирішила теж спробувати і на перший рік у конкурсі ніякого успіху не було. На другий рік я постаралася і вперше зробила фотосесію, де я не така, як зажди, а зав’язана під груди сорочка, джинси, оголений живіт. У мене тоді було сьоме чи восьме місце вже, прогрес. Але далі руху ніякого не було і далі все заглохло.
В школі наді мною дівчата знущалися і казали: “я виросту моделлю, а ти будеш ніким”. На що я відповідала: “А я буду моделлю великих розмірів”. Я тоді навіть уявлення не мала, що таке існує! І навіть не оцінювала себе, чи я красотка, чи ні.
А як ти це в дитинстві сприймала? Ми тоді всі росли з певним стандартом в голові. Тоді з кожної праски неслося про “90х60х90” і що по подіумах ходять тільки худющі дівчата.
Я в дитинстві не була прямо товстою. Так, я відрізнялася дещо. Але у нас в школі була от дуже повна дівчина. І була я. І нас весь час порівнювали, що ми типу в одній категорії, хоча вона була повніша. Таким чином, мене ніби відділяли від інших дівчат. Типу ти за ваговою межею і не важно, чи ти злегка відрізняєшся чи сильно повна. Але від булінгу я страждала не виключно через вагу, а просто, бо мене вибрали як жертву. Мені здається, якби я була худа, було б те саме.
фото Влад Мохов
Спершу мені здавалося, що булили через те, що я добре вчилася і знала предмети. Типу, що я вискочка. Або може я була інакша, ніж інші. А потім я до цього звикла і перестала шукати причину. Булінг в школі просто був і все. Я навіть не особливо комусь на це жалілася і говорила. Мені радше зараз боляче про цей період згадувати, що це було як факт, а я цього жодним чином не заслужувала і не робила нікому нічого поганого. Зараз я розумію, що можливо, я комусь з моїх однокласників навіть подобалася, як дівчина чи як людина. Бо наодинці зі мною навіть фліртували. А от в колективі чого тільки не вигадували, щоб мене образити: і що у мене воші, і що у мене ВІЛ, і що завгодно ще, не лише те, що я товста. Так тривало класу до 7-го, а потім я змінила школу і все припинилося. З 9 по 11 клас я вчилася добре, легко і ніхто мене не ображав. Зараз я можу підсумувати, що булінг був, але він був для мене не на першому плані. Я на нього особливо не звертали уваги, як вчилась в школі, вцілому, цей досвід навпаки зробив мене чуйною людиною, а не стервою.
Як в родині сприймають?
Всі мої рідні теж такої статури. Тато то худнув, то поправлявся. Я дивилася на нього і думала, що, оскільки у мене така сама комплекція, мені треба обрати для себе комфортну вагу і все. Наприклад, коли я важила на 20 кілограмів менше, я мусила по 3-4 години на день займатися танцями і спортом і бігом, майже нічого не їла, а солодке — тільки на ну дуууууже велике свято. Тобто це були ну супер жорсткі рамки. І при цьому я все одно мала форми.
фото Lipic Studio
Багато дівчат через це проходять. Жорсткі дієти, прийняття себе.
У мене були періоди в житті. Наприклад, хлопець мені сказав, що “як похудаєш будеш взагалі супер”. Я після цього собі тиждень не подобалася в дзеркалі. А зараз думаю, от і нащо він був мені треба. А з самооцінкою у мене, на щастя, все більш-менш добре. Я знаю, що я і не сама красива у світі, але і не сама страшна. Мені з цим добре.
Дівчата, які застали радянське і пострадянське виховання, росли на стандартах, якою треба бути. Можна сказати, що це був ідеальний образ. І якщо ти починаєш від цього ідеального образу відрізняєшся, це може викликати несприйняття власного тіла.
Насправді плюс сайз — це теж певні стандарти, хоча й розширені. Наприклад, я б не могла бути моделлю, якби не мала рівні зуби, виразні риси обличчя і талія, яка все одно є попри більші груди і стегна. Тобто мені просто пощастило з генетикою, що при будь-якій вазі моя фігура — це все одно пісочний годинник, нехай з кожним кілограмом й усе менш помітний. Плюс сайз стандарт не змінює життя звичайної дівчини з такими розмірами. Просто раніше можна було бути тільки 90х60х90, а зараз можна й 120х90х120.
фото Костянтин Поліщук
Все одно і дівчата, і хлопці хочуть виглядати так, аби сподобатися більшості. І це сумно. Тому що ж насправді краса може бути будь-якою. Комусь пощастило народитися з класичним обличчям, а комусь — ні. А людина з некласичним обличчям все одно ж красива. Коли плюс сайз моделі почали набирати популярності і їх стало більше, інші дівчата почали мені говорити “от не розуміємо, як тебе взагалі взяли моделлю з ростом 170 сантиментів”. Я вважаю так: працюєш моделлю — значить ти модель, а не працюєш — то не модель. До чого оці всі розмови? Взяли ж, працюю. Але, якими б не були стандарти, конкуренція буде завжди. Вона зникне тільки тоді, коли вимруть люди.
Повернімось до того, що відбувалося з твоєю кар’єрою. Що було після конкурсів?
Потім я натрапила в соцмережах на дівчину плюс сайз, яка публікувала дуже красиві і досить відверті фото. Я подумала: “Вау”. Для мене тоді було незвично, що так можна. Я помітила, що вона постить свої фотографії у різних групах. Я до того групи з фото пишних дівчат зустрічала тільки в контексті “хаха, дивіться яка!” і люди під фото насміхалися. А тут це була група навпаки з позитивними коментами і було багато різних дівчат. Я теж запостила свої фото, мені наговорили компліментів і почали питати, чи я модель. З часом я так себе почала називати, хоча у мене ще не було зйомок, але у мене були вже фотосесії. Мене почали фотографувати люди не з мого кола спілкування. Просто писали “у вас такий цікавий типаж, можна вас пофотографувати”. Так у мене назбиралося портфоліо. І почалися перші платні зйомки.
Перша моя така зйомка була для реклами шуб. Влітку. (ред. сміється) Їм треба була дівчина, на якій би добре сиділи всі ці шуби, тобто вони не шукали конкретно плюс сайз модель. Все було так круто для мене тоді: і студія, і фотограф, і платно. Далі була ще одна фотосесія. Затишшя. І знову запросили. Так воно і пішло: одна платна, дві-три безплатні. Все закрутилося. Я вже рекламувала і стягуючу білизну, і одяг плюс сайз, і одяг для бутіків, брендів, каталогів. Потім я пішла на проєкт “Модель XL”, де мені зрізали і пофарбували волосся в чорний. Це була помилка, не скрізь такий типаж треба, який з мене зробили. Краще своє природне русе волосся, воно краще заходить. Але у мене після цього проєкту була зйомка для бутіка весільних суконь і з цим чорним каре вийшло вдало.
Коли я прийшла на проєкт мені спершу казали: “Іро, це так круто”, а потім хейтили. У мене тоді були параметри 114х88х114, це вважається середній плюс сайз. Більшість дівчат на проєкті були худіші. Але всі красиві. Якщо чесно, то дівчата з такими пропорціями могли б і звичайними моделями працювати.
Як тебе хейтили? Це моделі між собою говорили?
Говорили, що я низька ростом, що у мене непропорційне обличчя, не таке волосся, “сільський типаж”. Не тільки дівчата між собою говорили, а й на проєкті. Хоча зараз ми досі між собою спілкуємося і все забулося. Тоді я не очікувала, що буде такий булінг між самими дівчатами на кастингу і в цілому в індустрії. Бо ми ж наче всі за одну ідею. Тоді мені було боляче, я саме цей булінг сприйняла більш болісно, аніж той що був булінг в школі. З’явилися хейтери навіть серед моделей, які писали і коментили. Не розумію, я ж нічого поганого цим жінкам не зробила, мужика у них не увела. Просто був конкурс, там претенденток може бути до сотні, а вибрали мене. Якщо вибирають іншу дівчину, я ж не пишу їй образливі коменти.
Дехто у себе на сторінках скріншотив мої фотки і писав “це не модель плюс сайз”. Мої параметри зараз 125х93х125. Може це вже і забагато для деяких зйомок.Хоча для зйомок телевізійних реклам навіть краще. У мене є замовниця, у якої на мене плаття не налазить, а вона закладає його ззаду (ред. сміється і показує руками, як закладає) і фоткає мене спереду. І їй так подобається. Це ж залежить виключно від того, кому що підходить. Комусь подобається працювати зі мною, а комусь — ні. І все.
Це важко, працювати на зйомках?
По-різному. За моїм досвідом, то все залежить від бюджету. Тобто не лише від мого власного гонорару, а від гонорарів всіх учасників. Чим більший бюджет, тим люди стають добрішими, менш істеричними. Зазвичай, добре працювати зі сформованими командами, які спрацьовані.
фото Дмитро Гамадик
Розкажи, щоб було зрозуміло, для якої реклами тебе знімають? Це не тільки одяг?
Не тільки. Для плюс сайз моделей в цілому — це стягуюча білизна, весільні і вечірні сукні, якщо одяг, то каталоги, продукція конкретно для плюс сайз магазинів, корсети, колготи. Є конкретно магазини плюс сайз, а є просто магазини, де в тому числі є одяг великого розміру. Мені подобається, що зараз вже почали знімати не лише на дівчатах з фігурою “пісочний годинник”, а на дівчатах з різними фігурами. Погодься, так людям простіше розібратися. як на них та чи інша річ сидітиме. Але дехто досі вважає, що 95х65х95 — це вже плюс сайз. Ну і нехай.
Відрізняється ставлення до плюс сайзу зараз і тоді, коли ти починала працювати?
Раніше моделей було не так багато. А зараз це бум, можна так сказати.
Я помітила, що ще кілька років тому магазини робили сітку від XS до L максимум, на стегна 96-97, ну 100 сантиметрів максимум. І спочатку жінки соромилися писати у коментарях “зробіть більшу лінійку”. Потім почали масово писати такі коменти. І от останні роки два вже у багатьох сторінок розширилася вибірка від найменшого до найбільшого розміру.
Так, це справді змінилося. І це дуже круто. Раніше найбільшими розмірами були L і XL. Зараз у деяких магазинів і досі так. Але з’явилося купа магазинчиків, у яких є одяг для жінок зі стегнами 120 сантиметрів.
У ставленні брендів до жінок щось змінилося?
Так, змінилося ставлення до дівчат плюс сайз. В Києві мені легко і безпроблемно купити для себе красиву річ. Але от, наприклад, приїхала я додому у Нововолинськ і мама захотіла подарувати мені сукню. Це була погана ідея. Заходжу я в магазин, а мені пропонують щось отаке (ред. показує руками) безформене. Я вибираю інше, на кілька розмірів менше, міряю і воно трохи в притик. І продавчиня мені: “Ой, нє, в ньому ж так живіт виступає”. Дурниця ж якась. А що, в іншому платті у мене живіт магічно зменшиться, чи що? Тобто не всі це ще розуміють. Але зазвичай, якщо я спілкуюся у інтернет магазині з продавцем і питаю про розміри, то мені без проблем і ввічливо розкажуть, що от така сукня підійде на стегна 125 сантиметрів, а от така ні, бо тягнеться тільки до 115-ти. Ще й вибачаться і, можливо, пообіцяють відшити у майбутньому більші.
Попри те, що “моє тіло — моє діло” поступово стає трендом, але досі якийсь хейтер може написати якісь огидні речі, наприклад під фото з рекламою де знімається Alyona Aloyna, типу: “Фу, це ж не здорово”. А що, хейт, образи і те, що ці люди дозволяють собі робити з психікою жінок — це здорово? Люди не піклуються про те, що їхні слова можуть нанести рану іншій людині. Типу, з лишньою вагою не можна жити, а з чорною душею можна. Можливо і через такі речі бізнес не бачить людей з формами своєю цільовою аудиторією. Але все змінюється.
А раніше це ж були прям окремі магазини, типу якісь резервації для людей плюс сайз. І ще й назви у них були такі. (ред. кривиться)
Ага, коли мені було років 18-20, скрізь була реклама магазину з якоюсь назвою чи Добриня чи богатир чи велетень, якось так.
Ага, ага. І рекламували їх жінки 40+, бо хто ж ще може рекламувати плюс сайз. Добре, що це змінюється і люди розуміють, що з пишними формами можна бути у будь-якому віці.
З твого досвіду, хейтять більше жінки чи чоловіки?
В рівній мірі. У мене не було такого, щоб супер-мега красива і сексуальна дівчина підходила до мене і казала “схудни”. Для чого це їй? Їй діла до того немає, у неї все в житті добре, нащо їй когось хейтити. А от, коли у людини в самої є проблеми — то так. Наприклад, дивиться на тебе дівчина, яка сама все життя сидить на дієтах і женеться за тою ідеальною вагою. А тут я така. Мало того, що плюс сайз і “нічого з собою не робить”, так мене ще й фоткають і гроші за це платять. От з такої позиції звісно, що мені наговорять образ. Нам може багато що не подобатися, але коли ми починаємо це артикулювати і принижувати інших, то це виключно через нездорове бажання бути кращими.
фото Роман Теличко
У чоловіків я це часто бачу як прояв підсвідомої симпатії, до якої вони не готові. Коли тобі подобається, але зізнатися в цьому собі ти не можеш. Буває я можу йти собі в спортивних штанах, якихось калошах, без макіяжу і ніхто ж мені не каже при цьому “боже, Іра, яка ти страшна”. І, навпаки, коли я йду гарна, у красивій сукні, із зачіскою і макіяжем, мені можуть крикнути вслід щось неоднозначне і неприємне. А скільки мені в особисті пишуть чоловіків, які розповідають, що одружилися з худенькою, бо так треба, а самим їм все життя подобаються жінки з пишними формами. Ясна річ, що є чоловіки, яким просто подобаються худі жінки, але ж іншим вони при цьому образи не пишуть. Нам вже давно пора зрозуміти, що жінки живуть на світі не лише заради симпатії чоловіків. Я красиво вдягаюся і фарбую губи сама для себе, а не для того, щоб комусь подобатися.
В тому, що ти робиш, для тебе важлива ідея? Ти коли говорила про конкуренцію на кастингу плюс сайз моделей, ти сказала “ми ж всі наче за одну ідею”. І мені здалося, що цей булінг тебе шокував тому, що ти там була серед своїх, серед моделей плюс сайз.
Так і є. І так, для мене ідея важлива. Я хочу, щоб суспільство зрозуміло, що всі ми різні, у нас різні тіла і це нормально. І подобаються нам теж різні люди з різними тілами. І що сенс життя не в тому, щоб бути для когось сексі. Хочу, щоб люди перестали булити один одного за зовнішність і зрозуміли, що їхнє право на висловлення своєї думки закінчується там, де починається особистий простір іншої людини. Коментаторів же найбільше хвилюють чужі проблеми зі здоров’ям. Людина може бути повною і не мати проблем зі здоров’ям, і вести активне життя. А навіть якщо вона їх, ці проблеми, має, то це виключно її справа. На худій людині ж нема знаку, що в неї можуть бути ж ті ж проблеми? То що, їй одяг не носити і не купувати, замотатися в саван і залізти в домовину? Ну абсурд же. Це виключно моє діло, як мені виглядати і в що вдягатися. Навіть якшо я не в точці своєї ідеальності, а на шляху до неї.
Спеціально для WoMo інтерв’ю підготувала Анастасія Багаліка
