Режисерка фільму «Сіль для моря»: Булінг — це не тільки про ту дитину, яку булять, а й про тих дітей, які булять

В Україні зняли короткометражку про булінг і вже показали трейлер майбутнього фільму. «Сіль для моря» — це ігровий дебют Сніжани Гусаревич, яка раніше займалася документальними проєктами та знімала соціальну рекламу. Режисерка також є співавторкою сценарію майбутньої картини. В основі стрічки — книга львівської письменниці Анастасії Нікуліної «Сіль для моря, або Білий Кит». У книжці і в фільмі розказана історія про підлітковий булінг, яка, на жаль, закінчується трагічно. WoMo поговорило з режисеркою Сніжаною Гусаревич про булінг, зйомки, роботу з підлітками і те, чи стане фільм освітнім проєктом.

Фільм знятий за книжкою Анастасії Нікуліної «Сіль для моря, або Білий Кит». Розкажіть, чому обрали саме цю книгу для сценарію?

Так, фільм знятий за цією книжкою. Коли я зрозуміла, що хочу нарешті написати сценарій, потрібно було натхнення, і я почала шукати книжки. Мені стало цікаво, чи підіймають взагалі українські письменники тему булінгу. Я прийшла до книгарні і запитала у продавчині, чи є книжка українського письменника чи письменниці про булінг. Мені дали дві книжки. Другу не пам’ятаю, а перша як раз і була «Сіль для моря, або Білий Кит».

Я одразу купила, прочитала, захопилася. Зв’язалася з Настею і виявилося, що це була її дебютна книга, як і фільм — мій дебютний в ігровому кіно.

Як прийшли до того, що хочете зняти ігрове кіно?

Я закінчила Карпенка-Карого (ред. Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого) і розуміла, що мені подобається режисура і подобається знімати. Продюсерка фільму “Сіль для моря” — це моя подруга, вона підштовхнула мене спробувати написати сценарій і подати його на фінансування Держкіно.

До того, як почали шукати матеріал для сценарію, для вас була близькою тема булінгу?

Мене в школі не булили. Але булили мою близьку подругу. Я була новенькою, моя родина переїхала в Україну з Росії. Але до мене ставилися добре, а от до неї — ні. Потім, коли у мене з’явилася моя дитина, то я теж з цим зіткнулася. Але булінг був не з боку однолітків, а з боку вчителя.

І взагалі, дуже багато інформації траплялося на цю тему, багато випадків булінгу. Але в Україні на той час, а мене тема зацікавила у 2017 році, не було достатньо активної протидії. Потім у 2018 році прийняли закон, з’явилося більше інформаційних кампаній, і тему почали проговорювати з дітьми і пояснювати дорослим, що це таке і як з цим боротись.

Якщо порівняти ваш досвід щодо булінгу як подруги і як мами, чи відчули ви якусь різницю? Може, щось нове для себе зрозуміли?

У мене дуже довірливі стосунки з дитиною. Ми постійно говоримо не тільки про те “як справи в школі”, а на різні теми. Тому коли це почалося, я одразу вирішила це питання з вчителем. Але, на жаль, у дітей, які мають не дуже близькі стосунки з батьками, все не так. Вони соромляться чи не хочуть говорити про таке. Я вважаю, що цей наш проєкт — він не тільки для підлітків, але й для їхніх батьків. Щоб вони розуміли, що з дітьми потрібно говорити.

У книжці окрім теми булінгу є ще тема підліткових самогубств, надзвичайно чутлива тема. Як вам було працювати з нею як сценаристці і режисерці, і як мамі також?

Я шукала відео-інформацію, пов’язану з темою булінгу, і часто натрапляла на тему самогубств. В житті я з цим не стикалася, у мене не було знайомих, які скоїли самогубство. Але коли я була підлітком, я сама мала такі думки, але не через булінг. Тому, мабуть, воно і в книзі мене так зачепило. А потім був хайп щодо гри «Синій кит» (ред. координована підліткова гра в соцмережі ВКонтакті, кінцевим підсумком якої є доведення гравця до самогубства). Але у дітей є така фішка: якщо говорити «ні» і ставити заборони, то вони, навпаки, будуть до цього прагнути. А якщо спокійно і аргументовано пояснювати — починають замислюватися.

Отже, назва книжки все ж пов’язана з назвою гри «Синій кит»?

Наскільки мені розповідала авторка книги, все почалося з того, що їй в Instagram підлітки розповідали свої історії. Деякі з них потім стали частиною книги. Я думаю, що вони стикалися з цією грою. Але Настя переформатувала назву в «Білий кит». Вона не хотіла, щоб це була пряма відсилка до «Синього кита».

Що означає булінг у житті ваших персонажів?

Булінг — це не тільки про ту дитину, яку булять, а й про тих дітей, які булять. Треба звертати увагу і на тих, хто це робить. Часто у них не все гаразд в родинах, часто самі вони є жертвами насильства. А агресію потім виливають на слабшого. Якщо говорити про головну героїню, то у неї є травма — на її очах померла рідна сестра. А батьки, замість того, щоб бути поряд і підтримати, відправляють її подалі від себе. Це робить дитині гірше, вона потрапляє в незнайомий світ, в нову школу, стикається з агресивними однолітками, які диктують їй за якими правилами жити. Врешті це призводить до самогубства. 

Якби батьки не відсилали її, а почали працювати з травмою, говорити, ходити на психотерапію, все могло б бути інакше. Можливо, з нею все це не трапилося б.

Я так зрозуміла з опису книжки, що після травматичного досвіду батьки переїздять з дівчинкою в інше місто?

Я трохи переписала тут історію з книжки. Сценарій за мотивами книжки, але не повторює її повністю. В книжці батьки переїздять з героїнею у містечко Туманівка до моря. У моєму варіанті батьків немає, дівчинка одна.

Як ви вважаєте, для дитини, яку булять, і навпаки — для дитини, яка булить іншу, яку роль відіграє спілкування з батьками?

По-перше, для того, щоб дитина все розповіла, потрібні довірливі стосунки. А вони можливі тільки якщо з дитиною проводять час, а не просто дають гаджет, аби вона відчепилася. З дитиною треба спілкуватися на рівних. Без перегибів, бо все ж таки є межі, і батьки — це батьки, а дитина — це дитина. 

Коли я починала працювати над сценарієм, я багато спілкувалася з дітьми, яких булили. У мене є знайома, якій на той час було 15 років. В школі вона пережила кібер-булінг. Але у них з мамою були довірливі стосунки і вони разом ходили до психотерапевта, вони спілкувалися з вчителями і однокласниками. І тільки коли випробували всі методи, разом прийняли рішення про перехід на дистанційне навчання. І це допомогло дівчині все це пережити. Бо, погодьтеся, важко впоратися, коли тебе цькують однолітки і вчитель.

Наскільки я розумію, діти, які цькують інших, часто самі теж страждають від психологічних проблем. У ваших героїв теж так?

У нас, все ж, короткий метр і стислий хронометраж. Не всі сюжетні лінії можна встигнути показати. Тому не зовсім ясно, що там з родиною Марини чи Сашка. Але з акторами ми портрети героїв проговорювали, чому саме вони це роблять. Наприклад у книзі є така інформація: мама Сашка скоїла самогубство, коли йому було 5 років, брат Дані наркоман, а мати на заробітках в Італії, у Марини — авторитарні батьки.

Також я розповідала Ніні, акторці яка грала Марину, про свої дослідження теми булінгу. Ми дивилися деякі відео, зокрема і те, яке підштовхнуло мене зняти фільм. 

Backstage з фільму «Сіль для моря»

Як реагували ваші актори на тему? Вони самі підлітки — чи стикалися з булінгом у власному житті?

На кастингу моє перше питання до всіх акторів було про те, як вони ставляться до булінгу і чи мають такі історії з життя. Даня Каменський, який грав Сашка, розповідав, що його в школі булили через зовнішність. Ніна Макарчук, яка зіграла Марину, теж була жертвою булінгу у молодшій школі. Решта дітей були свідками булінгу, але не знали, як правильно на це реагувати.

Що, на вашу думку, є основним для того, аби розірвати коло булінгу?

Чесно кажучи, я не знаю. Це було завжди. Але в Україні тільки останнім часом почали про це говорити. Я думаю, що треба більше інформації, більше інформаційних проєктів. Більше долучати дітей, батьків, вчителів. Про це однозначно треба говорити.

Тому що, коли я була підлітком, наприклад, про це не прийнято було говорити. Моя подруга своїм батькам нічого не розповідала. “Гарно вчишся в школі? Значить все добре.” А про решту того, що відбувалося в житті дитини, говорити було не прийнято, це нікого не цікавило.

Хочу, щоб діти і батьки, які побачать цей фільм, зрозуміли, що з дитиною треба розмовляти її мовою, цікавитися її життям, розуміти її інтереси, що вона дивиться, з ким спілкується. Тому що, коли ти вільно і відкрито можеш поговорити зі своєю дитиною, це змінює всю ситуацію. Коли я працювала над проєктом, я багато спілкувалася зі своєю дитиною. Вона навіть давала читати переписку, яку вони ведуть у шкільному чаті. Потім у їхньому класі почали знущатися з однієї дівчинки. Моя дитина, яка вже чула від мене про те, що таке булінг, втрутилася і допомогла. Знущання припинилося. Це може рухатися як ланцюгова реакція.

Backstage з фільму «Сіль для моря»

Батьки, до речі, часто намагаються читати переписку без дозволу. Як це впливає?

Негативно. Це ж особистий простір дитини. Так можна робити виключно у дуже-дуже критичних ситуаціях. Коли є загроза життю, абощо. Треба питати. Уявіть собі, що ваш телефон хтось взяв і почав там ритися. Вам би однозначно було неприємно.

У тих історіях, які ви знаєте, хто допомагав дітям справитися з булінгом?

В одній історії допомагала мама. В іншій йдеться про більш давні події. І наскільки я пам’ятаю, там дитині ніхто не допомагав, але вона сама справилася. 

Розкажіть про фінансування від Держкіно. Чи могли б ви зняти стрічку без їхньої підтримки? Як працюється з державними коштами?

Найбільше цією темою звісно опікується наша продюсерка Поліна Герман. Моїм завданням було написати сценарій і презентувати його на пітчингу. Фінансування ми отримали з першого разу, на щастя.

В Держкіно на нашу тематику реагували дуже по-різному. Хтось нам навіть зауваження зробив, що наша героїня дуже багато страждає, і треба її під кінець врятувати, щоб все було добре. Хтось взагалі казав: “Булінг? Це не тема кіно.”  Але тодішній голова Держкіно Пилип Іллєнко сказав: “Нехай роблять так, як бачать. Це ж їхня історія. Це буде фестивальне кіно.”

Backstage з фільму «Сіль для моря»

То кіно таки фестивальне?

Я сподіваюся. Ми зараз подалися на фестивалі і чекаємо відповіді. Якщо отримаємо підтвердження, побачити фільм можна буде на фестивалях. Ми подалися на «Молодість», Одеський кінофестиваль, Львівський кінофестиваль, також на міжнародні фестивалі.

В школах не думали показувати?

Так, хочемо. Коли фільм пройде фестивальне життя, хочемо зробити таку соціальну кампанію і показувати його у школах, обговорювати з психологом, запрошувати авторку книги.

З цією тематикою далі будете працювати?

Я продовжую працювати з підлітковою тематикою Нещодавно зняли документальний фільм “Зірки на землі”, він про дітей з особливими освітніми потребами, ми знімали у реабілітаційному центрі “Джерело”. Також плануємо з Анастасією Нікуліною зняти фільм за її книгою “Зграя”, він про підлітків та юнаків, які займаються паркуром. Вони теж зі своїми соціальними проблемами, які пов’язані з наркотиками, стосунками з батьками і таке інше. Тобто я зрозуміла, що соціальна тематика — це моє.

В назві книжки і в назві фільму фігурує слово “море”. Море якусь роль відіграє?

Так. Море для Лізи — друг, очищення. Коли над нею знущаються, вона йде до моря, і море змиває з неї все. Тобто море, це теж герой фільму. Я б сказала, що Ліза і море — це два головні герої.

Інтерв’ю спеціально для WoMo пыдготувала Анастасія Багаліка