Оксана ХромоваІсторія знає чимало прикладів літературних містифікацій. Але та, що блискуче розігралася на очах французької публіки 1975 року, була воістину дивовижною. Її героєм став нікому невідомий автор Еміль Ажар. Проте за його таємничою особистістю ховалася зовсім інша людина незвичайної, яскравої та дивовижної долі, яку можна вважати готовим літературним твором.
Велика інтрига
1974 року у Франції вийшла книга «Голубчик», автором якої став алжирський лікар Еміль Ажар. Роман відразу ж привернув увагу читачів і критиків, щоправда, останні вважали, що вона напрочуд добре написана для людини, далекої від літератури. До того ж автор ховався від громадськості, оскільки свого часу нібито втік від правосуддя до Бразилії після невдалої медичної практики. Там і вирішив змінити вид діяльності, звернувшись до літератури.
Незабаром вийшов його другий роман «Все життя попереду», який одразу став бестселером і отримав Гонкурівську премію – головну та найпрестижнішу в галузі літератури. Інтрига полягала в тому, що автора, як і раніше, ніхто не знав і не бачив. Деякі літератори припускали, що під ім’ям Еміля Ажара ховається відомий письменник Ромен Гарі. Але той усіляко відхрещувався від авторства.
Якось у видавництво прийшла людина, яка назвала себе Ажаром і навіть залишила своє фото. По ньому журналісти і знайшли Поля Павловича, племінника Ромена Гарі. Тоді підозри знову перекинулися на відомого письменника. Однак він офіційно зрікся написаної книги.
«Запевняю, що я не Еміль Ажар і що я жодним чином не брав участі у створенні творів цього автора», – залишив він розписку в редакції газети Le Monde.
Що ж сталося насправді? І яку роль у всій цій містифікації відіграв Ромен Гарі – письменник, режисер, дипломат, льотчик та герой французького Опору?
Мати та син
Міна Овчинська була провінційною актрисою з Литви, але мріяла про Францію. Після громадянської війни вони з сином опинилися спочатку в Польщі, а потім дісталися Ніцци. Там жили на гроші, що їх отримували від продажу родинних коштовностей, поки їй не вдалося стати співвласником овочевого прилавка на ринку, а пізніше – керуючою невеликим пансіоном. Своє нелегке життя Міна поклала на те, щоб її син зміг стати успішним та знаменитим. Вона свято вірила у його світле майбутнє і твердо знала одне – це майбутнє він зможе створити лише тут.
Молитва матері, її очі та посмішка стали його совістю. Вона оберігала його від поганих вчинків, не давала бути зухвалим та зневірятися. Непохитна віра Міни в сина немов оберігала спочатку хлопчика, а потім юнака і чоловіка. На нього чекали бойові вильоти, поранення, лазарет. З усіх його бойових товаришів, з ким він починав службу, живими залишилися лише п’ятеро.
Пізніше надбанням громадськості стала історія листів Міни синові на фронт. Вона писала йому всю війну. І тільки після перемоги, повернувшись додому до Ніцци, Гарі дізнався, що вона давно померла, написавши 250 листів своєму хлопчику і попросивши подругу регулярно відсилати їх один за одним. Вона навіть після смерті продовжувала вселяти в нього силу та мужність. Втім, деякі біографи поставили під сумнів цей факт. Проте подібних історій було так багато, що згодом неможливо було відрізнити правду від літературної вигадки.
“Обіцяння на світанку”
Його мати обожнювала Віктора Гюго і обіцяла хлопчику, що він стане таким же великим. Але при цьому вона вважала, що видатний французький письменник не може мати ім’я Романа Кацева, для титану французької літератури це ніяк не годиться. Потрібно обрати псевдонім. Так з’явилося прізвище Гарі, що походить від Гарібальді, якого мати також хотіла бачити в синові.
Портрет Міни, непересічної жінки, Гарі відтворив у романі «Обіцянка на світанку», який назвали найпрекраснішим букетом квітів, коли-небудь подарованим матері. Книга мала велику популярність. В 1977 році по ньому зняли фільм із Симоною Синьйоре, який отримав «Оскара».
Очікування Міни справдилися. Її син став генеральним консулом Франції, кавалером ордена Почесного легіону та популярним письменником – усе слово в слово з її мрій. От тільки побачити досягнення сина їй не судилося.
Після війни паралельно з літературною кар’єрою Гарі розпочав кар’єру дипломата. Він представляв Францію в ООН, став генеральним консулом у Лос-Анджелесі та продовжував писати. 1956 року отримав Гонкурівську премію за роман «Корні неба», найпрестижнішу літературну премію Франції. Його ім’я не сходило зі сторінок друку.
Залишивши дипломатичну службу, письменник зайнявся журналістикою. Роз’їжджав по всьому світу і знімав фільми за власними сценаріями. Але головну роль його житті продовжувала грати література. За своє творче життя він став автором тридцяти романів, есе та мемуарів. Завдяки збігу обставин та власному характеру Гарі довелося брати участь у багатьох важливих подіях історії та зустрічатися з багатьма знаменитими людьми свого часу. Він справляв враження людини, якій довелося прожити одразу кілька життів. Втім, частково так і було насправді.
Захоплений вигадник
Близькі друзі письменника, звичайно, здогадалися, хто ховався під маскою алжирського лікаря і благали Гарі негайно вийти з тіні, щоб уникнути скандалу. Адже Гонкурівську премію дають лише один раз у житті. Але Гарі відмовився.
«Я втомився від себе. Від етикетки Ромена Гарі, яку на мене приклеїли і з якою я ходжу 30 років. А головне, я мріяв повернути юність та радість від першої книги, від першої публікації. Я мріяв розпочати життя заново. Але я змушений переховуватися як злочинець», – писав автор.
Він уже готовий був відкритися попри скандал, ганьбу та проблеми з податками. Але проти був Павлович, який отримував 40% із продажу книг Ажара. А тиражі були величезні, набагато більше, ніж у книг, що виходили під ім’ям Гарі. До того ж Поль втрачав роботу у видавництві і був би взагалі нікому не потрібен. Він благав почекати, і дядько погодився. На той час вийшли ще два романи Ажара, які були також популярні.
“Я рідко вдаюся до брехні, тому що для мене вона має огидний присмак неспроможності: веде вас занадто далеко від реальності”, – писав Ромен Гарі.
Коли йдеться про людські вчинки, Гарі стає безглуздим до святості, – говорили друзі, намагаючись переконати письменника в тому, що Павлович просто зловживає його довірою. Ситуація ставала нестерпною, один з авторів мав піти. І тоді Ромен Гарі вчинив так, як його думку мала зробити людина честі. 2 грудня 1980 року він застрелився.
Післямова
Літературне зникнення Ажара збіглося за часом із самогубством знаменитого французького письменника. Але остаточна розгадка містифікації відбулася лише за рік потому, коли вийшла посмертна публікація Ромена Гарі «Життя і смерть Еміля Ажара». Тоді всім остаточно стало зрозумілим, хто ховався під ім’ям загадкового автора. В історії французької літератури великий містифікатор залишився єдиним письменником, який двічі отримав Гонкурівську премію.
