Розстріл у Бучі: єдиний чоловік, який вижив, розповів про події тих днів

06.07.2022

Таксист і батько чотирьох дітей Іван Скиба на початку війни пішов до тероборони — він єдиний, хто вижив, на вулиці Яблунській, де російські окупанти розстріляли 8-х людей. Усі вони загинули окрім Івана.

Інтерв’ю з ним опублікувало ВВС.

Перші дні війни

Коли все почалося рано вранці 24 лютого, 43-річний Іван їхав за кермом свого таксі в Києві. Він почув вибухи. Подзвонив диспетчер і сказав, що всі таксі мають повернутися на базу.

Його першою думкою того ранку було знайти усі родинні документи. Він швидко проїхав 40 км до Броварів, де вони жили, а звідти до Бучі, де дружина з дітьми гостювала у її матері. Там родина збиралася залишитися доти, доки не вирішать, що робити далі. Родина почала влаштовувати укриття в підвалах, звозити туди речі

27 лютого росіяни підійшли до Бучі. Майже відразу вони потрапили у засідку української артилерії. Колона російських десантників зайняла позицію на вулиці Вокзальній, коли на них почали сипатися снаряди, й вони тимчасово відступили, але були розлючені, бо думали, що хтось із місцевих повідомив українським військовим про їхнє місцеперебування.

Іван Скиба та його друг Святослав Туровський, хрещений батько його дворічної доньки Злати, почули, що чоловіки, які воювали на Донбасі проти проросійських сепаратистів, формують у Бучі підрозділ Сил територіальної оборони України, і приєдналися до них.

Загін Івана був погано озброєний. Вони мали одну гвинтівку, гранату та бінокль на дев’ятьох. Він із товаришами чергував на блокпосту на вулиці Яблунській. Також там розташований старий комплекс радянських часів, який під час окупації Бучі став російською базою.

«Страху не було. Жодного страху. Було бажання об’єднатися, зібратися. Ми весь час були на ногах. У вільний час ми розносили їжу по підвалах тим, хто там ховався, жінкам і дітям. Не було коли боятися», — згадує Іван.

Розстріл на Яблунській

Ситуація кардинально змінилася 3 березня, коли близько обіду росіяни повернулися з новими силами. Іван з товаришами одразу ж почали скеровувати машини в протилежний бік від наступу росіян. Була безладна стрілянина. Падали ракети. Іван бачив, як поцілили у білий Renault, і жінка з дітьми застрягли у палаючій машині.

На блокпосту Івана було вісім чоловіків, і коли росіяни швидко наближалися, вони вирішили спробувати сховатися. Прямо навпроти блокпосту, на вулиці Яблунській, 31, був будинок 53-річного чоловіка Валери Котенка. Він  запропонував притулок. Незабаром туди підійшли росіяни.

«Ми чули їх і рух техніки. Нас оточили», — розповідає Іван.

Чоловіки перешіптувалися між собою. Вони не могли тікати — у росіян були тепловізори. Чоловіки викинули свою нечисленну зброю і вирішили, що якщо росіяни їх знайдуть, то представляться будівельниками, які працювали в цьому районі та ховаються від боїв.

Чоловіки писали смс дружинам і подругам. Менш ніж через годину до їхнього сховку увірвалися росіяни. Їх почали бити, забрали мобільні телефони та взуття.

Об 11:00 4 березня на двох різних відео з камер відеоспостереження було зафіксовано, як чоловіків вели по вулиці Яблунській до номера 144. Кожен ішов тримаючи одною рукою того, хто попереду, а іншу руку — на своїй голові. Їх вишикували біля стіни біля російської бази і поставили на коліна. Росіяни накинули їм на голову сорочки та светри, щоб вони не бачили. Їх били прикладами та ображали.

За словами Івана, вони кричали: «Ви бандерівці! Ви хотіли спалити нас коктейлями Молотова! Зараз ми вас спалимо живцем!»

Іван каже, що росіяни вирішили залякати інших, застреливши 28-річного працівника кооперативу Віталія Карпенка. Після цього молодший чоловік із групи запанікував і сказав росіянам, що всі вони належать до підрозділу територіальної оборони. Побої посилилися.

У будівлю завели Івана Скибу та ще одного чоловіка Андрія Вербового, який працював обробником дерева. На наступному допиті Іванові на голову наділи відро, змусили нахилитися та притулитися до стіни. На його спину одну за одною складали цеглини, поки він не впав. Його знову били і кілька разів розбивали цеглу об відро. У якийсь момент він почув, як міліціонери сказали Андрію Вербовому, що вистрелять йому в ногу. Пролунав постріл. Після цього він більше не чув Андрія.

Потім Івана вивели з будівлі до інших чоловіків. Частину того, що відбувалося, спостерігали місцеві жителі, яким росіяни наказали зібратися перед номером 144, але тримали окремо від арештованих чоловіків.

Люся Москаленко пригадує, як російський офіцер сказав їй затулити своїм донькам очі, бо вони побачать речі, яких ніколи не забудуть.

Росіянин сказав: «Не дивіться на тих людей, які лежать на землі. Це не люди. Це абсолютний бруд. Бруд. Вони не люди. Це звірі».

Разом із Люсею була її сестра Ірина Волинець. Вона побачила, що серед чоловіків стоїть її син Славік. Його схопили окремо й побили, а потім поставили до інших. Ірина знайшла офіцера і благала за життя Славика. Солдат дослухався. Славіка відпустили до матері.

Людям сказали йти додому.

Пізно вдень 4 березня двох з восьми чоловіків, яких захопили разом із ним, застрелили. Чоловіків, що залишилися, вивели за ріг у маленький двір. З-під краю одягу Іван побачив тіло чоловіка, що лежав на невеликому бетонному майданчику. Його явно застрелили раніше. Росіяни почали знущатися зі своїх жертв.

«Ми попрощалися один з одним. Ось і все», — каже Іван.

Серед тих, з ким він попрощався, був Святослав Туровський, хрещений батько його дочки. За словами Івана, один з чоловіків раптово вирішив втекти, але його тут же застрелили. Потім росіяни відкрили вогонь по інших.

«Я відчув, як куля влучила мені в бік, — згадує Іван. — Мене поранило, і я впав».

Він хотів зробити один великий видих, але не міг, бо якщо він це зробить, на нього чекає смерть. Теплий віддих, що здіймається в холодне повітря, створить пару і попередить убивць. Росіяни перевіряли тіла чоловіків, яких вони щойно застрелили, і випускають останню кулю там, де бачать хоч якісь ознаки життя.

Іван не може точно пригадати, скільки росіяни там пробули, але це були скоріше хвилини, ніж години. Коли він відчув, що вони пішли, він ризикнув глянути з-під куртки. Подвір’я було порожнє. Тепер був його шанс. Він простягнув руку до ніг поряд із собою — ніг мертвого, якого він помітив, коли вони вперше зайшли на подвір’я. Він стягнув із чоловіка черевики, щоб взути на власні босі ноги. Потім він доповз до огорожі та переліз до сусіднього саду. Треба було подолати ще один паркан, перш ніж він зміг потрапити до будинку, покинутого господарями під час обстрілу.

Спроби врятуватися

У будинку Іван обробив рану антисептиком, який знайшов у ванній кімнаті, і перевдягнувся в одяг, який залишив господар. Він закутався в ковдру і спробував заснути. Але йому заважали голоси росіян, які також відпочивали у будинку. Вони побачили Івана і почали розпитувати, хто він.

Він переконував їх, що він власник будинку і що його родина евакуйована, а поранений унаслідок обстрілу. Солдати йому повірили, але сказали, що він не може там залишатися. Натомість вони сказали, що відвезуть його на свою базу для лікування, тобт назад на Яблунську, 144.

Іванові пощастило. На базі бойові медики обробили його поранення. Військові, які в нього стріляли або не бачили його повернення, або не впізнали його. Його розмістили разом з мирними жителями, які сховалися в бункері будівлі. Через кілька днів їм дозволили виїхати.

Тіла вбитих, які разом з Іваном захищали Бучу, весь місяць окупації лежали на подвір’ї, куди росіяни викидали сміття. Свою родину, яка ще ховалася від війни, Іван застав удома. Вони змогли втекти з Бучі, а згодом і з України до Польщі. Тут він живе у маленькому селі. У нього є робота. Прийшло тепло, і ввечері сім’я гуляє в місцевому парку, де Іван ловить рибу в озері. Синці на обличчі та тілі зажили, але вночі, коли всі сплять, рани пам’яті відкриті.

Розслідування масового розстрілу у Бучі

Житель Бучі знайшов мобільний телефон Івана Скиби, який залишили росіяни під час відступу. У ньому були записи дзвінків на кілька номерів у росії. Записи розмов можуть допомогти звузити пошук злочинців до менших підрозділів у полках, які були присутні під час розстрілу Івана та інших.

Убивства на вулиці Яблунській, 144 та в інших місцях Бучі є центром масштабного розслідування воєнних злочинів Міжнародним кримінальним судом та Україною. Українське розслідування очолює юрист Юрій Бєлоусов. Проте якщо у Москві не зміниться режим, будь-яке судове переслідування виглядає дуже малоймовірним.

Якщо ж буде судове переслідування, то Іван Скиба буде життєво важливим свідком.

Новини партнерів