Ізза Інзамлія — правозахисниця, координаторка освітніх та адвокаційних програм Центру Солідарності в Джакарті. Вона розробила та провела десятки воркшопів про рівність у сфері праці та залучення жінок до профспілкової діяльності. У 1990-х роках Ізза працювала операторкою швейних машин на фабриці в Джакарті, де вона згодом стала секретаркою профспілкової організації, боролася за прийняття першого колективного трудового договору на підприємстві та збільшення репрезентативності жінок у профспілковому лідерстві до принаймні 30%. Ми зустрілись з Іззою на заході від ГО «Трудові ініціативи» та поговорили про її шлях у сфері захисту прав жінок і дізнались, наскільки ситуація із станом жінок в Індонезії відрізняється від того, що ми спостерігаємо в Україні.

Коли я починала працювати на фабриці, меня було лише тільки 19 років. Я мріяла побудувати кар`єру. Яле що я могла побудувати на швейній фабриці? Мені запропонували роботу у профспілці, але мені здавалось що активістська діяльність — це не для мене. Та й узагалі, активізм не характерний для більшості індонезійців. Але потім я відчула, що це може стати моїм покликанням і особисто я можу багато чого змінити у житті своїх колег, адже на фабриці працювало 3500 людей, більшість з яких були жінки. Чи стикалась я за часи своєї роботи із стереотипами? Звісно! На мене дивились як на мале дівчисько: хто ти така і що взагалі можеш робити? Дев`ять разів я переходила з одного департаменту в інший. Залякування, дискримінація, харасмент — це тільки частина, з чим я зіткнулась в Індонезії. Як я справлялась? Коли було потрібно — плакала, коли було потрібно — мирилась, коли було потрібно — давала відсіч.

Мені здається, що жінки в Індонезії та Україні стикаються зі схожими проблемами. Хоча, наприклад, у нашій країні є регіон і з матриархальними традиціями, де діти беруть прізвища матері. Але решта країни — патриархальна.

Жінки та держава

Через законодавство у суспільстві поширений стереотип, що чоловік —  це годувальник у родині, а жінка займається хазяйством. Наслідки цього стереотипу простежувались у різних сферах, зокрема жінки мали сплачувати більші податки, адже їм, як вважалось, не потрібно було годувати родину та дітей, на відміну від чоловіків. Рух уперед почався тільки у 2016 році, тепер жінки, які не працюють, виховують дітей та ведуть домашні справи, можуть офіційно зареєструвати свій статус. Разом із тим працюючі жінки бідніші за чоловіків, тому що зарплату отримують меншу та мають усе віддавати родині.

Жінки та сексуальні домагання

У нашому законодавстві є закони, які захищають жінок від дискримінації, проте про сексуальні домагання в них нічого не сказано. Я знаю про декілька випадків сексуальних домагань, проте жінки, знаючи, що не отримають нічого, крім віктімблеймінгу, побоюються зізнатись у цбому та мовчать.