Анастасія Ніколаєнко
Баба Яга — один з найвідоміших і найзагадковіших персонажів слов’янського фольклору. Вона є архетипом, який поєднує в собі риси стародавньої богині, захисниці та водночас зловісної істоти, що викликає жах. Однак її образ має багато спільного з іншими міфологічними істотами, як у європейській, так і у світовій традиціях, що свідчить про універсальність певних символів і образів у фольклорі різних народів.
Баба Яга як вигнанка
Часто Бабу Ягу сприймають як жінку, що була вигнана зі своєї громади або самостійно залишила її. Та, хто здатна виживати самотньо у дикій природі, поза межами сталого суспільства, викликала страх і повагу. У патріархальних громадах існувала думка, що самотня пані, особливо з дітьми, не зможе вижити без підтримки чоловіка. Тому, якщо жінка все ж таки виживала в ізоляції, їй починали приписувати надприродні здібності, які пояснювали її незалежність і силу. Тож такі жінки часто ставали об’єктом обговорень, осуду та навіть переслідувань.
Логічне пояснення цього явища полягає в тому, що суспільство намагалося убезпечити себе, створюючи образ відьми або страшної істоти, яка відлякувала б людей від місця її проживання. Ця ідея закріплювалася легендами про Бабу Ягу, які застерігали від контакту з нею.
Поховальні обряди та архетип Баби Яги
З погляду етнографії образ Баби Яги можна пов’язати з древніми поховальними обрядами. У фіно-угорських племен (марійці, мордва, карели) та частково у слов’янських народів, таких як древляни, практикувалися повітряні поховання. Для небіжчиків зводили спеціальні дерев’яні конструкції у вигляді маленьких хаток без вікон та дверей, які стояли на високих пеньках чи стовпах. Ці споруди називали «домами мертвих».
З часом ця традиція трансформувалася, і «хатка мертвих» замінили символічним хрестом з дахом, який можна побачити на сучасних могилах.
Сам дах над хрестом слугує захистом і символізує схожість з тим давнім «домом» для душі померлого. Такі хрести часто можна побачити на Поліссі та в Карпатах. Також вважається, що така конструкція не дозволяє душі безслідно зникнути, а допомагає їй залишатися в контакті з рідними.
Тож з цього ракурсу можна провести паралель і резюмувати, що хатинка Баби Яги має глибоке символічне коріння і пов’язана з межами між світом живих і мертвих.
А що кажуть етнографи?
Дослідження міфологів і етнографів вказують на те, що Баба Яга — це трансформований образ давньої богині. Наприклад, у південних слов’ян цей образ схожий на богиню Перхту, також відому як Берта або Гольда. Вона була покровителькою дітей та жінок, а з часом її образ змінився, набуваючи страхітливих рис, таких як костяна нога або здатність до чаклунства.
Перхта, яка мала ключі від неба і керувала дитячими душами, з часом стала асоціюватися не лише з народженням, а й зі смертю, оскільки вірили, що той, хто приводить душі у світ, має право і забирати їх назад. Така еволюція образу є прикладом того, як з часом змінювалося сприйняття жіночих божеств, особливо під впливом християнізації.
Схожі процеси відбувалися і в інших європейських культурах. Наприклад, англійська Чорна Анніс — одноока стара, яка живе в печері, також має багато спільного зі слов’янською Бабою Ягою. Спочатку вона була втіленням давньої кельтської богині Дану, але з часом її образ трансформувався в чудовисько, що краде дітей.
В одному з оповідань Кіплінга «Пак із пагорбів», автор представляє ідею про те, як стародавні боги, які були забуті або втратили своїх послідовників, поступово перетворюються на фейрі, духів природи та інших істот. Відповідно до цієї ідеї, богам важливо залишатися в людській пам’яті та викликати хоча б якісь емоції — страх, цікавість або шанування, — щоб зберегти своє існування.
Мара та Ламія
Образ Баби Яги знаходить паралелі в міфології інших народів. Наприклад, грецька Ламія — дочка Посейдона, яка через помсту Гери втратила своїх дітей і перетворилася на чудовисько, що викрадає чужих дітей. Так само як Баба Яга, Ламія змогла вижити після перетворення на страхітливу істоту і використовує свої нові здібності для помсти та залякування.
Баба Яга в деяких традиціях також асоціюється з богинею Мара, відомою в балтійському та слов’янському фольклорі як уособлення зими, смерті та родючості. Мара, так само як і Яга, має зв’язок із водою, птахами та зміями, які символізують перехід між світами. У сучасному міському фольклорі Мара відома як «нянька мертвих і ненароджених дітей», що показує її зв’язок із потойбічним світом.
Попри всі негативні характеристики, персонаж Баби Яги була умовною жрицею, що проводила обряд ініціації. Всім відомі історії, де герой проходить через хатинку Баби Яги, яка є кордоном між світом живих і мертвих. Він виходить звідти оновленим, з новими знаннями та навичками.
Піч, їжа та прядка — атрибути Баби Яги, які також є символом, як і відсутність сміху, адже згідно з міфологічними уявленнями сміх характерний лише живим. Прядка символізує нитку долі, яку вона може заплутувати або розривати і нагадує про Перхту, піч — переродження, адже колись був широковідомим обряд «допікання» дитини, а їжа — ритуальний символізм поховальних обрядів. І саме це проводить вервичку від стародавніх вірувань про богинь, які можуть впливати на людське життя до казок, які кожен з нас пам’ятає.