Тетяна Марінова
Відсутність світла тривалий час знову порушує безперервність нашого життя. Паралельними аспектами є не лише відсутність усіх комунальних послуг та зв’язку, але й потрапляння кожного з нас в ідеальний емоційний шторм – почуття самотності, сум, злість, апатія, страхи. Корпоративна психологиня Ірина Пінчук допоможе нам опанувати себе під час дев’ятого валу.
Рівень навантаження на період кінець травня – липня можна порівняти з першими місяцями повномасштабної війни, коли на нас падали реальні та інформаційні бомби – про події в Бучі, зараз – про дитячу лікарню «Охматдит», нескінченні руйнування наших міст ворогом.
Знову настав час щоденно зруйнованих планів, підйомів пішки на 3, 17- й або 24-й поверх, неможливість викупати дитину і зробити гарячий чай або охолодити воду, зіпсована їжа, яку готували перед цим іноді по декілька годин, перервані робочі завдання та проєкти, недоотримані гроші – список нескінченний.
Знову занурення в пітьму, в якій люди залишаються наодинці із собою, з усім, від чого намагалися втекти, від чого відсувалися, як могли. І з близькими. Або з самотністю. Але ж ми в себе одні, що залишилися з усім цим віч-на-віч. Це персональна відповідальність кожної дорослої людини – піклуватися про себе, надавати собі самодопомогу.
Ключовими потребами зараз є розслаблення та втіха. З-під обох цих потреб вибили основу. Бо для розслаблення потрібна базова безпека, місце, де можна видихнути, відновитися, набратися сил. Коли людина втрачає цю основу, психіка завжди у зведеному режимі. Це як жити у сусідній клітці з тигром – начебто й нічого не відбувається, але розслабитися неможливо. Психіка у такому режимі горить як бікфордів шнур – раптово і невблаганно. Зараз у безпеці себе не відчуває майже ніхто – територія безпеки звузилася до житла, та й то із запитаннями.
В основі втіхи – прийняття та визнання суб’єктності людини. Спостерігаю, як дехто з нас час від часу перебуває у точці тотальної об’єктивізації та комунікації через соромлення за будь-яку інакшість. Живий, справжній ти можеш стати не потрібен, важливе правильне функціональне виконання очікуваної поведінки. Справжнім, реальним, живим людям з їхніми радощами та прикростями у такому підході місця немає.
Простіше описати стан сьогодення через метафору: ти гребеш через шторм, виринаючи з-під чергової хвилі, раз за разом, день за днем, тиждень за тижнем. І та дощечка, за яку ти тримався, щоб перевести дух, щоб прийти до тями, зникла у хвилях, її немає. Тільки шторм, вода та небо. Греби, як хочеш. У такому стані можливість для вибору досить обмежена: або уникаєш виклику і тонеш, або приймаєш цей виклик. Не гребти не вийде, триматися більше нема за що. Вигребуть ті, хто просто зараз навчиться лежати на спині, не йдучи під воду. Відпочивати з мінімальними витратами сил, відновлюватись хоч якось.
У кожної людини є свій спосіб подолання «шторму»: почуття, розум, соціум, віра, тіло та творчість. У кожної людини зазичай розвинуто два-три з них.
Якщо це тіло, то ваші джерела – фізичне навантаження відповідно до сил, які зараз є, танці, прогулянки, фізична праця, обійми, дотики до домашніх улюбленців, аромотерапія, музика, масаж, медитації… Тобто те, від чого ми отримуємо задоволення, «пестячи» наші органи чуття: дотик, слух, зір, смак, нюх. Але насамперед це сон, їжа, вода, які зараз мають бути «за розкладом». Дбати у цьому плані за собою та близькими. І дихайте. Про дихання за квадратом, напевно, знають майже всі. Я пропоную вам кольорове дихання. Уявіть собі колір, що представляє напругу, коли ви починаєте звертати увагу на своє дихання, уявіть, як видихаєте цей колір, а разом із ним видихаєте напругу. Тепер вигадайте колір, що являє собою спокій, гарні почуття. Вдихайте цей колір, це кольорове повітря спокою та рівноваги. Робіть це пару хвилин за потребою.
Якщо це соціум, то такому способу подолання кризи притаманне прагнення до спілкування. Ми можемо самі допомагати тим, хто потребує цієї допомоги, занурюватися у суспільну роботу чи професійно зростати. Тобто важлива соціальна включеність: прагнення бути серед людей, почуватися частиною системи, організації тощо. Знайти в інших людях підтвердження, що ти живий, чимось корисний, на щось впливаєш. Це можна здійснити через волонтерство, будь-які спільноти однодумців, зібрання, тематичні зустрічі людей. Це можуть бути не тільки друзі та рідні, а також сусіди та незнайомі люди, але поєднані спільними цінностями. Давати втіху та підтримку тим, хто цього потребує: не засуджуючи, не оцінюючи та не знецінюючи. Звичайно, якщо у вас є на це власний ресурс.
Творчість як спосіб подолання кризи апелює до нашого уявлення. Завдяки уяві ми можемо мріяти, розвивати інтуїцію та пластичність, мінятися, шукати рішення у світі гри та фантазії, уявляти собі змінене майбутнє та минуле. Це і почуття гумору, імпровізація, відволікання уваги, використання мистецтв і ремесел: рукоділля, гончарство, малювання, складання віршів та інше.
Почуття як спосіб подолання кризи вимагає від нас насамперед виявити різні почуття та назвати їх своїми іменами. Потім уже буде спроба висловити розпізнані почуття найбільш прийнятними для кожної людини способами: словесно – усно в особистій розмові чи письмово в розповіді, листі, щоденнику або соціальних мережах; без слів – у танці, малюнку, музиці, драмі, подорожі, фільмі, виставі, художній галереї, соціальних мережах. Ця модель подолання стресу – про важливість переживання емоцій, уміння усвідомлювати власні почуття, давати їм вихід через розмови, малювання, музику та інші творчі канали.
Спосіб подолання кризи через звернення до наших ментальних здібностей, до нашого вміння логічно та критично мислити, оцінювати ситуацію, пізнавати та осягати нові ідеї, планувати, навчатися, збирати інформацію, аналізувати проблеми та вирішувати їх підходить тим, хто спирається на розум та логіку. Сюди ж належить навчання, коли або чогось нового навчаєтесь, або коли ви передаєте свій досвід та знання іншим, формування декількох планів на найближче майбутнє, пошук інформації та досліджень, які підтверджують або спростовують ваш погляд, головоломки, кросворди тощо.
Для деяких людей мовою подолання кризи може бути віра. Це може бути віра в Бога, в людей, в чудо чи в самого себе. Система переконань, цінностей та сенсів, надія, самооцінка, релігія, містицизм – важлива будь-яка віра у щось, навіть в якісь переконання. Наприклад, у нашій родині ніколи не здаються.
Нагадую, що сил на «гребти постійно» не вистачить, вони об’єктивно давно вже закінчилися, причому багато разів.
І пам’ятати, що ненависть до ворогів, яка затоплює, шукатиме виходи. І часто ці виходи будуть на ваше найближче оточення, на своїх. Але ж свої – українці – у такому ж стані. Давайте якомога більше співчуття, підтримки собі та оточенню. Інакше не випливемо в усіх сенсах.