Анастасія Ніколаєнко
Галина Крук — українська поетка, літературознавиця та перекладач, народилася 30 листопада 1974 року у Львові. За освітою — філологиня-медієвістка, захистила дисертацію на тему «Українське низове бароко: поетика стилю і жанру» (2001). Викладає літературу у Львівському національному університеті. Членкиня Асоціації українських письменників та Українського ПЕН. Переможниця Літературної премії імені Богдана-Ігоря Антонича, лауреатка премій «Гранослов» та видавництва «Смолоскип». Учасниця літературних фестивалів та міжнародних проєктів, твори авторки перекладені більше, ніж на 20 мов.
Свята відтепер у нас — кожного дня, коли вийшло вціліти
ванни насправді потрібні для того, щоб мали де засинати діти,
коридори тут будуть проектувати великі, підлоги теплі,
життів тут радять мати по кілька в запасі, як турникетів,
на випадок смерті
ми сидимо у череві цього будинку, як у киті Йона,
в нас ховається наша кров, як небо світанку, червона,
ми обробляємо інформацію так уважно, мов тампонуємо рани,
новини наші нагадують змішані хори з «Карміни бурани»
помяни нас, Боже, коли прийдеш у царство своє захмарне,
ми хотіли лише, щоб життя тут було спокійне і гарне,
нам, якщо чесно, не треба іншої землі обітованної, крім цієї,
уявляєш, Боже, як ми гріховно прикипіли до неї
майбутнє наше задимлене, в кіптяві від пожежі,
в символі віри, отче, нема нічого про межі й безмежність,
про те, як із останніх сил тримати когось на краю безодні
за ридаючі плечі, малим нам незрозумілі дивні діла Господні
нам не бракує віри, але навіщо від нас вимагати покори?
вилий цю чашу терпіння, отче. дивися в очі. убий потвору.
Читайте також: Вірш дня: Знов просипаю тривогу і вибух. Млосно.