Анастасія Ніколаєнко
Книга Славенки Дракуліч «Кафе «Європа». Життя після комунізму» вийшла українською в Yakaboo Publishing у 2020 році та досі є одним із бестселерів видавництва.
Посткомуністичний світ — це світ, який перебуває у процесі становлення. Він характеризується невизначеністю, конфліктами та пошуком нового шляху розвитку. Книга «Кафе Європа» є збіркою есеїв, присвячених темі життя в країнах колишньої Югославії після розпаду комуністичного режиму, і саме вона якнайкраще висвітлює досвід не тільки авторки, а й звичайних людей, що прожили цей період. У «Кафе ”Європа„: Життя після комунізму» реальність життя у постійній невизначеності, боротьба за власне майбутнє і спроби подолати страшне минуле йдуть пліч-о-пліч з мріями про щасливе і безтурботне життя у Європі.
«Європа» містить те, чого люди прагнуть, а не те, ким вони насправді є, так, наче просто змінивши назву кінотеатру, ми можемо в одну мить зникнути з Балкан і стати частиною «Європи», хоч би що це означало».
У своїх есеях Дракуліч пише про економічні труднощі, політичні потрясіння, соціальні зміни та особисті переживання, з якими зіткнулися люди в посткомуністичному світі.
Перехід від комунізму до капіталізму був складним і болісним процесом, який призвів до громадянських воєн, насильства і втрати ідентичності.
«Я вивчила, що якщо ти зі Східної Європи, то правил не існує».
Особистий досвід і спостереження стали основою книги. Славенка Дракуліч відверто говорить на складні теми, не приховує власного здивування, розпачу і думок. Вона говорить про політичну цензуру, концтабір Ясеноваць біля Загреба, підпільну боротьбу проти фашизму та її наслідки для людей. Але й про Югославію початку 1990-х авторка теж розповідає відверто. Ось ви читаєте про те, як начальник табору смерті Ясеноваць спокійно говорив журналістці, що не відчуває провини і ночами спить як немовля, а вже через сторінку ви читаєте якими хитрощами жителі країн колишньої Югославії провозили контрабандою товари з Європи. Це так контрастно і дивно, проте тільки так можна хоч на краплю зрозуміти те, що відбувалося у період з 1992-1996 роки за межами недосяжної «Європи».
Для людей з країн колишньої Югославії Європа була мрією, обіцянкою кращого життя, і разом з тим черговим способом отримати гроші. Наживались на всьому, від величезних цін на таксі для іноземців до спеціального податку за нетутешнє громадянство. Славенка Дракуліч наводить як приклад кілька ситуацій, які були нормою для людей зі Східної частини Європи: якщо ви їдете у таксі, то не ви, клієнт, головні, а головний водій, бо це його машина і його витрачений час; якщо вам знадобилась допомога найманої секретарки, то будьте готові що послуги будуть виконані абияк, а за небажання сплачувати величезну суму ви отримаєте погрози, істерику і сльози. І це все тільки через те що ви – західноєвропеєць, у вас апріорі краще життя, більше можливостей і більше грошей. І нікого не хвилює якщо це не так, ви з «Європи», тож вас треба обібрати.
