Анастасія Ніколаєнко
Коли мова заходить про видатні досягнення у науці, культурі та політиці, варто звернути увагу на жінок, які здобули Нобелівські премії, зробивши вагомий внесок у розвиток людства. Їхні промови під час церемоній нагородження розкривають не лише силу їхніх інтелектуальних здобутків, а й людяність, принциповість та віру в краще майбутнє.
Жінки-лауреатки ділилися своїми думками про суспільні цінності, роль освіти, боротьбу з дискримінацією та захист прав людини, а їхні слова досі залишаються актуальними та надихають мільйони людей у всьому світі. Як казала Тоні Морісон у своїй Нобелівській промові: “Ми повинні створювати нову реальність за допомогою слів і розповідей”.
Цьогоріч Нобелівську премію з літератури отримала південнокорейська письменниця Хан Кан «за її інтенсивну поетичну прозу, яка протистоїть історичним травмам і викриває крихкість людського життя». Її твори досліджують важкі аспекти історії, що впливають на свідомість людини. Хоча промову пані Хан ми почуємо лише 10 грудня, пригадаймо інших видатних лауреаток та їхні промови, які стали символами часу.
Ольга Токарчук
(Нобелівська премія з літератури, 2018 рік)
Ольга Токарчук, польська письменниця з українським корінням, отримала Нобелівську премію з літератури за свою здатність передавати глибокий зв’язок між людиною та природою. У промові вона наголошувала на важливості збереження гармонії в сучасному світі.Пані Ольга зазначила:
«Світ — це тканина, яку ми створюємо щодня на великих ткацьких верстатах інформації, дискусій, фільмів, книг, пліток, маленьких анекдотів. Сьогодні сфера діяльності цих верстатів величезна — завдяки Інтернету майже кожен може брати участь у цьому процесі, беручи на себе відповідальність, а не виправдовувати свої дії через любов, ненависть, чи сподівання на краще.»
І правда, важливо усвідомлювати відповідальність кожного з нас за формування сучасного світу, а також уважно ставитись до інформації і розуміти наслідки її використання.
Малала Юсуфзай
(Нобелівська премія миру, 2014 рік)
Пакистанська активістка Малала Юсуфзай здобула Нобелівську премію миру за боротьбу за право дівчат на освіту. Її промова стала закликом до справедливості та рівності:
“У моєму любому домі, Сваті, я завжди любила вчитися і відкривати для себе нове. Я пам’ятаю, як ми з друзями прикрашали свої руки хною на особливі випадки. І замість того, щоб малювати квіти та візерунки, ми малювали на своїх руках математичні формули та рівняння.”
Промова Малали, як і усі інші, також стала символом боротьби за права дітей та дівчаток по всьому світу. І слова її досі лунають як заклик до дії, нагадуючи, що кожен із нас може стати частиною змін.
«Дорогі сестри і брати, так званий світ дорослих може це зрозуміти, але ми, діти, ні. Чому так стається, що країни, які ми називаємо «сильними», такі могутні у створенні воєн, але такі слабкі у встановленні миру? Чому так легко давати зброю, але так важко давати книги? Чому так легко робити танки, але так важко будувати школи?»
Тоні Моррісон
(Нобелівська премія з літератури, 1993 рік)
Тоні Моррісон, американська письменниця, була визнана за свій внесок у літературу, що глибоко досліджує теми расизму, історії та ідентичності. У своїй промові вона наголошувала:
“Мова — це інструмент, що формує нашу свідомість, наше минуле і наше майбутнє. Небезпечним є не те що мова є неповною, а те, що вона використовується для пригнічення людей, для поширення брехні, що принижує інших.»
Пані Моррісон звертає увагу на силу слів у формуванні суспільної свідомості та закликає використовувати мову як інструмент для свободи, а не для маніпуляції.
«Коли мова вмирає через недбалість, невикористання, байдужість та відсутність поваги або ж її вбивають за наказом, то відповідальність за її занепад несуть не лише мова сама, а й усі ті, хто нею користується та її розвиває.»
Взагалі промова Тоні Морісон вартує того, щоб її прочитати повністю. Адже кожне слово у ній влучне і дотичне до сьогодення.
“Розкажи нам, що таке бути жінкою, щоб ми знали, що таке бути чоловіком. Що таке бути на межі. Як це — не мати дому в цьому місці. Бути відірваним від усього, що ти знав. Як це — жити на околиці міст, які не можуть витримати твоєї присутності.”
Ширін Ебаді
(Нобелівська премія миру, 2003 рік)
Ширін Ебаді, іранська юристка та правозахисниця, здобула Нобелівську премію миру за боротьбу за права людини та демократію. Її промова була зверненням до всіх, хто прагне змін:
«Якщо XXI століття прагне звільнитися від циклу насильства, терористичних актів і воєн та уникнути повторення досвіду XX століття — століття, найбагатшого на катастрофи в історії людства, — немає іншого шляху, окрім як усвідомити і реалізувати на практиці всі права людини для всього людства, незалежно від раси, статі, віри, національності чи соціального становища.»
Як ви розумієте, промова пані Едабі така ж актуальна як і 21 рік тому. І вона також стала маніфестом проти утисків та диктатури, проти патріархатних атавізмів. Але Ширан Едабі стала першою лавреаткою Нобелівської премії, чию нагороду насильницьки відібрала влада.
Доріс Лессінг
(Нобелівська премія з літератури, 2007 рік)
Доріс Лессінг, британська письменниця, здобула Нобелівську премію за здатність зображати складність людських взаємовідносин. У своїй промові вона наголосила на важливості літератури як способу пізнання світу та необхідності освіти, зокрема в Африці:
«Оповідач глибоко всередині кожного з нас. Автор історії завжди з нами. Уявімо, що наш світ спустошений війною, жахами, які ми всі легко уявляємо. Уявімо, що повінь пронизує наші міста, моря підіймаються. Але оповідач буде поруч, адже саме наша уява формує нас, утримує, створює нас – як для добра, так і для зла. Саме наші історії відтворять нас, коли нас розірвуть, поранять, чи навіть знищать. Це оповідач, мрійник, міфотворець, це наш фенікс, який представляє нас у нашій найкращій та найкреативнішій формі.«
Лауреатки Нобелівських премій — живе підтвердження того, що сильний голос здатен змінити світ, навіть якщо його власниця стикається з найбільшими випробуваннями.