Оксана Хромова
«Полковник і птахи». На виставу за однойменною п’єсою Христо Бойчева, улюблену багатьма глядачами, театр Лесі Українки запрошує вже наступного тижня. Ім’я болгарського драматурга відоме не тільки в Європі, а творчість не залишилася непомітною в драматургії кінця XX – початку XXI століття. Його найвідоміша п’єса «Полковник-птах» перемогла в конкурсі Британської ради ще в 1997 році. Тоді автор отримав нагороду від самого Гарольда Пінтера. І за ним остаточно закріпився статус одного з найуспішніших драматургів пострадянського простору.
Сюжет п’єси
Він доволі простий, а баланс трагічного й комічного – досить хиткий. Молода лікарка прибуває до філіалу психіатричної лікарні «Сорока святих мучениць», розташованого в горах, у старому монастирі. У ньому залишилися напризволяще кілька пацієнтів, що страждають на різні фобії та манії. На Балканах іде війна. Тож до покинутих нікому не має діла ані керівництву, ані державі. У стінах старого монастиря немає ні ліків, ні теплого одягу, ні їжі. І поки лікарка намагається розібратися в особистих справах пацієнтів, над монастирем помилково скидають гуманітарний вантаж від ООН з військової провізією та амуніцією. Ця незначна подія одразу змінює життя сімох покинутих людей.
Пізніше автор написав «жіночу версію» п’єси під назвою «Полковник і птахи». І це лише посилює ефект сприйняття сюжету, коли тендітні жінки, різні за віком, характерами й діагнозами, раптом вдягають військову форму і потрапляють під вплив і командування божевільного полковника.
Типовий театр абсурду, в якому поєднуються фарс, лірика, драматичні моменти, комедійні спалахи і врешті решт одна спільна трагедія, як для кількох покинутих, так і для спостерігачів. Поки літаки літають, війна триває, люди на щось сподіваються, а ООН продовжує висловлювати занепокоєння. «Господи, прости й помилуй весь цей зоопарк», — як каже одна з героїнь.
Чи є вихід з цієї божевільні?
Вистава йде на малій сцені, що додає відчуття більш глибокого занурення. Здається, один необережних рух, і можна опинитися серед стривожених пацієнток у стінах монастиря, коли вже не знаєш – плакати чи сміятися. Коли знов занурюєшся у спогади, асоціації й питання – є вихід з цієї божевільні чи всі ми приречені? Чи є життя поза стінами лікарні? Чи, може, увесь світ з’їхав із глузду, коли загруз у війнах?
Режисером вистави став Андріюс Дарела, драматург, актор і режисер Вільнюського старого театру. Два роки тому він поставив «Виставу, яка не відбулася» про трагедію маріупольського театру, за що був номінований на національну театральну премію Литви «Золотий сценічний хрест». Художнє рішення вистави «Полковник і птахи» — вражаюча робота Олени Дробної.
«Щоб театр міг впливати на життя, він має бути сильнішим, інтенсивнішим за повсякденне життя. Адже коли стріляєш, то поцілити треба вище від цілі», — писав Франц Кафка.
Здається, «Полковник і птахи» поцілили й вище, й ширше усіх можливих цілей. Залишилося тільки дати відповіді на питання. Якщо, звісно, ці відповіді є.
Отже, якщо маєте можливість, скористайтеся нагодую вже наступного тижня, 19 вересня. Можливо, це саме те, що нам всім зараз потрібно – замислитись над деякими моментами особистого й суспільного життя. Квитки можна придбати тут.
Оксана Хромова
Долучайтесь до наших соцмереж, аби бути в курсі усіх важливих новин та подій: Facebook, Telegram, Instagram