Таня Касьян
Фронтмен гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук останні півроку провів у Стенфордському університеті, де одночасно поєднував ролі викладача та студента. Після повернення до України він зізнається, що в США мав нагоду отримати не лише нові знайомства та спеціальну освіту, але й час подумати. Своїми думками музикант вирішив поділитися під час відкритої зустрічі в Києво-Могілянській академії. WоMо занотували найцікавіші тези з виступу Святослава про інсайти зі Стенфорду, президентські амбіції та прагнення ставати кращим і успішним.
Люди дійсно хочуть нових обличь у політиці. Якщо подивитися на рейтинги українських політиків, ви побачите цікаві цифри. По різних опитуваннях, від половини до 60% населення країни взагалі не можуть вибрати жодного політика чи політичну силу із запропонованого нам політичного меню. Це безпрецедентна і дуже загрозлива історія. Такі ситуації бувають або перед великими змінами, або перед великими потрясіннями.
Влада мене не цікавить. Але я абсолютно пишаюсь тим, що прожив свої 42 роки так, що мене навіть можна включити в президентський рейтинг. Я жив своє життя достойно, я жив його чесно, я чесно заробляв свої гроші і ніколи не прагнув влади. Ви знаєте, що був рік, коли я був депутатом Верховної Ради. Я був першою людиною в історії української влади, яка добровільно від неї відмовилась.
Мій найбільший інсайт від Стенфорду – це відповідь на питання, чий шлях має пройти Україна, щоб стати кращою країною? Я не вірю, що існує хоч одна країна на землі, чий шлях Україна може скопіювати і отримати той самий результат. Це фізично не-мож-ли-во. Наш єдиний вихід – йти своїм шляхом, але використовувати найкраще з того, що зробили інші. Ми не зможемо вигадати велосипед, але зможемо зібрати свій, узявши руль від однієї країни, трансмісію – в іншої, сідло – в третьої, а клаксон – в четвертої.
Державний діяч має ставитися до країни як до своєї дитини. Стратегія батьків має бути направлена на те, щоб знайти найсильніші сторони своїх власних дітей і направити їх в правильне русло.
Люди, яким треба від життя більше, і отримують більше. Але на них накладається велика відповідальність. Якщо вам треба більше, то вам і віддавати іншим треба – так влаштоване життя. Так живуть всі цивілізовані суспільства.
Фото: Марія Мартін
Потрібно кожного дня робити себе сильнішим і кращим. Вставати і казати собі: «Незважаючи на те, що все так, я буду іншим». Колись ви побачите, що вас таких у цій країні багато. Ви ніколи не знаєте, чи виграєте цю боротьбу. Наперед не знає ніхто. Я розумію, що це може викликати усмішку, але інколи згадуйте собі одну просту відому фразу: «Я не здамся без бою».
Є риси, що відрізняють молодь від усіх інших. Фізична сила й енергія. Достатнє орієнтування в житті, щоб робити самостійні рішення. І при цьому, в хорошому і в поганому розумінні, абсолютна відсутність досвіду, або того, що дорослі називають словом «мудрість». Мій тато має приказку, яку я дуже люблю: «Мудрість – це те, чим дорослі люди називають слово «страх». У молоді нема страху. Я думаю, це правильно. Здорова комбінація ризиковості, сили, енергії, але також і розуму – це вибухова суміш, якою треба користуватися.
Рубайте на корінні дискусії, в яких звучить слово «розстріляти». Є різні емоції, я розумію. Але не можна навіть дозволяти собі промовляти подібні слова. Коли ми занадто звикнемо до слова «розстріляти», в якийсь момент це може стати правдою. І це буде трагедія. Я хочу, щоби всі виключили це слово зі свого лексикону. Це слово розпачу і злості. А розпач і злість ще ніколи не приводили до виграшу, тільки до програшу. Дійте розумом.
Аби об’єднатися, українці мають подорослішати. Невміння домовлятися чи бажання стояти лише на своєму – це дуже дитяча риса. Дорослі цим і відрізняються від дітей, бо знають, що не все у світі відбувається так, як вони хочуть. І нам, як нації, потрібно дорослішати.
В Америці, як і в Україні, існує відмінність між приватними та державними університетами. Приватні виші дозволяють собі більшу гнучкість, підлаштовуються під ситуацію у світі. Державним університетам навіть в Америці доволі складно змінити правила гри. Вони значно консервативніші. Тому я за те, щоб в Україні почали з’являтися приватні університети. Але їх не має бути дуже багато. Потрібно закривати велику кількість державних вишів, що існують тільки на папері. Вони не дають ніякої освіти, а тільки роздають дипломи. [traqli_related]
«Ми маємо стати найкращою українською групою», – ці слова я сказав Юрі Хусточці (колишній учасник гурту «Океан Ельзи» – прим.) в самому початку, коли ми ще навіть не мали назви. Але успіх для нас виражався не в грошах чи зібраних стадіонах. Критерій був дуже простий – ми хотіли колись включити свою музику і зрозуміти, що це круто. Що вона не звучить бідно в порівнянні з тими музикантами, яких ми слухали. Думаю, що сьогодні ми цього досягли.
Коли ти кажеш, що хочеш бути найкращим, ти хочеш бути найкращим у своїх очах. Навіть якщо ти, наприклад, не збереш найбільше переглядів на YouTube. Важливо, щоб ти відчував, що відповідаєш своїм внутрішнім критеріям. І вони всередині тебе казали: «Good job!»
Записала Марія Педоренко
Фото Вікторії Квітки зі світового туру гурту «Океан Ельзи»