Галина Ковальчук
У популярній літературі розповсюджений образ божевільного науковця, що проводить все життя за ретортами і підпалює собі волосся, проводячи досліди. Реальність вже дуже далека від змальованого, проте досі є уявлення про те, що вченим ні іжа, ні будь-які інші блага непотрібні. Принаймні, практика застосування авторського права до наукових винаходів доволі неприхильна до науковців, навіть світова. Про це, а також про захист наукових винаходів у рамках конференції Brain&Ukraine розповів Іларіон Томаров, фахівець з авторського права, голова відділу інтелектуальної власності та інформаційних технологій в міжнародній юридичній фірмі Taylor Wessing Ukraine.
Я хочу проілюструвати мою роботу трьома історіями. Їх герой – молодий український вчений, який працює над революційним технологічним винаходом.
Історія перша, про ідею
Він працює методично, публікує статті, в тому числі англійською мовою в іноземному професійному виданні. І от якось він їде на конференцію, де розповідає про свої пошуки. На заході він знайомиться з колегами, і один з них запрошує нашого героя на вечерю. Вони говорять, випивають вино, спілкуються. Новий знайомий професійно запитує про нюанси розробки, і наш учений щиро розповів про деталі свого винаходу, які він не представляв на конференції. Далі події розвивалися так: людина, що розмовляла з цим вченим, прийшла в компанію, що працює над аналогічною технологією, вони проаналізували записи розмови і на їх основі зробили свою технологію, бо дістали доступ до знань.
Юридичний аспект: Чи значить ця історія, що вченому не можна говорити з колегами, нікому не розказувати про свій винахід? Ні, спілкуватися у професійному колі і з потенційними інвесторами можна і треба. Але перед цим необхідно зробити одну просту річ: підписати договір про нерозголошення. У цьому немає нічого поганого, це світова практика захисту авторського права, що забороняє використовувати ваш винахід. Захищати свої розробки – це чесно.
Історія друга, про патент
Наш вчений закінчив свою розробку, пройшов патентний пошук, і його винахід може бути відкриттям у всьому світі. І наш геній передає цю розробку інституту, в якому він працює. А інститут йому каже – все чудово, ти отримуєш зарплату за свою роботу. Але вчений не згоден лише на зарплатню, йому потрібна адекватна винагорода, адже використання його революційного винаходу принесе великий прибуток.
Юридичний аспект: Хочу сказати, що закони винагороди за винахід в Україні не працюють. Наприклад, є справа про робітників компанії, які створили винахід, і роботодавець у договорі зобов’язався виплатити не менше 10% доходу від реалізації цього винаходу. Але був випущений наказ про те, щоб виплатити винахідникам 100 тисяч гривень за весь термін існування патенту. Відчуваєте різницю, так? Працівники схаменулися, почалася справа, і дійсно, компанія отримала 2,3 млн доходу від використання винаходу і, відповідно, повинна була виплатити 230 тисяч гривень.
Історія третя, про бізнес
Наш герой, вчений вже має патент на свій винахід і готовий до співпраці з бізнесом. Він може створити свою команду, може продати свій патент чи діяти якимсь іншим чином. Ілюстрацією цього може бути історія з операційною системою Android, в якій є технологія розпізнавання обличь. Цю технологію розробили декілька вчених, вони передали її інституту, де працювали, а той продав компанії, яка декілька років виплачувала вченим винагороду за використання їх розробки. Потім ця компанія була продана Motorolla, а точніше – Google, потім такі технології використовував Facebook і інші компанії. [traqli_related]
Юридичний аспект: Так-от, за першим договором, у випадку якщо компанію продають разом з патентами, то вчені мали право на одноразову винагороду у розмірі 2% від суми транзакції. Вчені подали в суд і врешті в січні 2016 року виграли справу. Хепі-енд? Я сказав би, унікальний в історії науки. Зазвичай так не буває. Наприклад, Стенфордський університет використовує 779 технологічних розробок, він та ще Google є найбільшими користувачами технологічних винаходів. Власне, у Стенфорда склалася цікава історія зі студентами університету, Сергієм Брином та Ларрі Пейджем, які розробили свій алгоритм онлайн-пошуку. Вони заснували свою компанію Google і, щоб забрати собі у власність їх винахід, подарували Стенфорду 1,8 млн акцій, які наразі коштують набагато більше, ніж у той момент. Тож хотілося б, щоб вчені частіше могли комерціоналізувати свої розробки та вигравали у судах з корпораціями, доводячи своє авторство. Зараз таких випадків дуже мало.
Фото: Катерина Гусленко