Леся Сайко
На тижні у мене була розмова з керівництвом чудового банку з іноземними інвестиціями. Вони кажуть: “Нам так подобається те, що ви робите! (маючи на увазі проєкт “Як звучить Дніпро” у метро, запуск інсталяції “Душа” у художньому музеї, Перший фестиваль релокованих бізнесів тощо, де наша PR-агенція PRoector забезпечувала усі PR-комунікації). Ми теж хочемо ініціювати щось подібне у Дніпрі, але не впевнені, чи на часі” Ось які я маю думки щодо цього.
Відсутність спонукає шукати альтернативу у ворога
“Голубой огонек”, “Время”, “В мире животных”, “Спокойной ночи, малыши” — підсаджування на спільний культурний простір рф відбувалося з першого дня мого життя. Бо Україна не виробляла жодного цікавого контенту. “Виривати” це було не просто.
Зараз ми нарешті почистили вплив культурного продукту ворога, почали створювати тонке, красиве, сучасне своє (чого вартує одна Onuka!).
Зупинити тотожно нівелюванню усіх попередніх досягнень. Бо саме відсутність альтернатив спонукає людей шукати заміну “поруч”.
Наприклад, мені може не подобатись Макс Барських, але я супервдячна йому за переклад усіх хітів українською, бо він забирає на себе нішу прихильників попмузики від умовних діми білана чи серьожі лазарєва.
Чинник культурної дипломатії
Культурні події — це знання світу про нас.
«А, “Як звучить Дніпро” — це коли всі звуки міста зібрали за допомогою місцевих музикантів та відтворили у метро? Чув!» — казали мені нещодавно у серф-кемпі Португалії люди, що вже 10-15 років живуть у Канаді, Франції, Нідерландах.
Через фести, кінопокази, мистецькі події ми не лише повідомляємо Заходу про війну, ми також кажемо: подивіться, яка незбагненно крута давня історія та сучасна культура у нас є (тобто “подивіться, за що ми боремося і чому варто це і вашої залученості”).
Нагадуємо про себе та виводимо Україну на перші шпальти іноземних ЗМІ.
Це впливає на симпатію платників податків, а далі — на ухвалення нових пакетів допомоги та і просто донати звичайних громадян із-за кордону.
Сито креативного класу
За три роки Дніпровська область лише за офіційною інформацією прийняла понад 350 000 переселенців.
Для регіону це неймовірний шанс не просто повернути собі статус мільйонника, а й зробити це коштом вмотивованого креативного класу. Але як такі люди обирають, де їм залишатись? Звичайно: а) відносна безпека, б) робочі можливості, але в) чи г) — де я проводитиму тут вечори?
Цю думку я вперше почула від Томаса Брунера, бізнесмена, виробника прошуто, який переїхав з Австрії до Дніпра і поставив саме таке запитання (отримав відповідь у місцевій філармонії).
Засіювання українських наративів
Мій друг, екскерівник Харківської ОДА, розповідав, як засіювались російські наративи. Все починалось з «невинних» «російських лінгвістичних гуртків» чи «російська спільнота православних християн» з 5-7 членами у своєму складі. З часом їх ставало більше — на всякий смак і характер.
Тобто, це та сама суть як у “мікротаргетингу по Трампу”, коли ти акумулюєш навколо себе наче різну аудиторію зі специфічними смаками, але обʼєднаних за спільним принципом з єдиною метою — активізувати цю аудиторію в певний час.
Що потрібно робити нам — так само засіювати на всякий смак і колір українські культурні, мовні, театральні, бізнесові, фешн, спортивні, б’ьюті-події. Аби навіть найвужча «таргетована група» могла задовольнити свою будь-яку потребу українського спрямування.