Таня Касьян
Олена Зайцева, юристка, активістка Феміністичної освітньої групи «Резистанта»
Ставлення до дитини протягом історії людства було дуже різним: від сприйняття її як власності, робочої сили, до надання малюкам пріоритетів у всьому. Не так давно праця дітей вважалась нормою, а дітей (не особливо ховаючись) власні родичі продавали у борделі Європи для відомих цілей. За останні сто років міжнародна спільнота, схоже, нарешті зрозуміла користь безпечного розвитку та захисту дитинства і погодилась приділити цьому питанню трохи уваги. Так почали виникати спеціальні міжнародні документи, організації, були сформульовані права дитини, а також відповідні обов’язки держави та батьків. Проте в силу природи дитинства та недосконалості існуючої системи, діти залишаються майже беззахисними перед насильством. Саме тому хоча б в Міжнародний день захисту дітей варто задуматись, що ми робимо для їх безпеки.
Трохи історії свята
1 червня Міжнародний день захисту дітей почали святкувати ще з 1950 року, причому – за ініціативою Міжнародної демократичної федерації жінок, організації прокомуністичної направленості. У 1954 році Генеральна Асамблея ООН запропонувала також Всесвітній день дитини, 20 листопада. Різниця ідеологій чи дат не важлива, головне, що світова спільнота закликає прислухатися до потреб дітей і приділити особливу увагу ризикам, на які вони все ще наражаються. Що ж це за ризики?
Їх можна розділити на чотири групи (хоча класифікація може бути різною): домашнє насильство, цькування (булінг), сексуальне насильство та торгівля людьми/дітьми. Це непрості теми, але про них потрібно говорити.
Домашнє насильство
У 2017 році в поліцію України поступило близько 60 тисяч заяв та повідомлень, пов’язаних з насильством у сім’ї, і це лише верхівка айсберга. Безумовно, дитина не повинна бути об’єктом фізичного чи психологічного насильства у родині, але навіть якщо дитина є лише свідком домашнього насильства, то також визнається постраждалою особою і має право на допомогу та захист. Більше того, з 2019 року домашнє насильство в Україні буде вважатись злочином, а вчинення його у присутності дитини — обтяжуючою обставиною, тобто збільшуватиме покарання.
Що можна зробити? Не толерувати насильство вдома, звертатися до правоохоронних органів, пам’ятати, що винний завжди лише кривдник (і це вірно щодо усіх видів насильства!). Дуже важливо: звернутися щодо підозри жорстокого поводження з дитиною має право будь-яка особа, навіть стороння дитині. Завдяки нещодавнім змінам законодавства, поліція отримала право негайно виселити кривдника (через терміновий заборонний припис) зі спільного с постраждалими житла на певний час, навіть якщо це житло належить йому. І це цілком виправдано, оскільки не жертва має думати серед ночі куди їй йти, а кривдник. Суд має право винести обмежувальний припис терміном до 6 місяців з правом заборонити кривднику спілкуватися із постраждалою особою і наближатися до неї.
Насильство в школі
Дитина заслуговує на повагу та людську гідність і не повинна терпіти цькування (булінг). За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, Україна четверта в світі за рівнем підліткової агресії (після Росії, Албанії і Білорусі). Згідно з дослідженням, проведеним UNICEF Ukraine у 2017 році, із булінгом стикалися 67% наших школярів. Причому майже половина нікому не розповідають про насильство, навіть батькам. Цькування може виникнути через проблеми з вимовою, зовнішній вигляд, (не)успіхи в навчанні тощо. Наслідки цькування дуже серйозні: важкі психологічні, фізичні травми, іноді — самогубства.
Що можна зробити? Пояснити дитині, що означає насильство, психологічне і фізичне. Звертати увагу, з яким настроєм дитина приходить і йде у школу чи на гуртки. Помічаючи найменші зміни в настрої, поговорити про це, запитати про причини. Звісно, не потрібно відповідати насильством на насильство, але потрібно навчити дітей власним непорушним кордонам. Якщо ситуація не вирішується – приходити на допомогу: йти в адміністрацію школи, вимагати залучити шкільного психолога. Якщо адміністрація відмовляється допомагати, можна звернутися до місцевого відділу освіти, служби у справах дітей, центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, в органи місцевого самоврядування, поліцію, Міністерство освіти і науки України та до Уповноваженого з прав дитини.
Сексуальне насильство
За даними UNICEF за 2017 рік, жертвами сексуального насильства у дитячому віці були до 16% людей, яким на момент дослідження було від 18 до 29 років. В Україні є дані лише про 2% постраждалих, але якщо врахувати, що лише 1% зазвичай звертається за допомогою, то масштаби лякають. Найбільший ризик існує для дівчат-підлітків, але й зовсім маленькі дівчата можуть стати жертвами такого насильства. Найстрашніше те, що 9 з 10 постраждалих знають свого кривдника, тобто зазвичай злочинці не є незнайомцями з темних провулків.
Що можна зробити? Вірити дитині, прислухатися до тривожних сигналів, не відкидати правду через страх. Тривожні сигнали: різка зміна поведінки чи стану (в будь-яку сторону), жорстокість, розв’язна поведінка, хронічні головні та інші болі. Варто навчити дітей правильно називати частини тіла, пояснювати і періодично нагадувати, до яких частин тіла ніхто не має права торкатись. Уникати ситуацій, коли дитина довгий час наодинці з дорослим. Пояснити, які секрети можна зберігати, а які – ні. Знов і знов пояснювати про недопустимість будь-яких розмов з незнайомцями, про заборону приймання від них будь-яких речей. Пам’ятати, що кривдником часто виявляється добре знайома дитині людина або старші діти, і що дитину легко ввести в оману. Знати старших дітей та дорослих, з якими дитина спілкується і яким довіряє. Будувати з дитиною відносини довіри. При виявленні злочину – не налякати дитину своєю поведінкою, а негайно звернутись до правоохоронних органів та професійної психологічної допомоги.
Торгівля людьми/дітьми
Принизливе, дегуманізуюче явище, злочин проти людини та суспільства, і разом з тим – величезний та дуже прибутковий бізнес, який дуже зацікавлений в молодих тілах. Сьогодні в Україні майже нічого не заважає злочинцям називатись спілками «правозахисників», рекламуватись в Інтернеті, друкованій пресі та на телебаченні, підміняючи захист постраждалих закликами зняти відповідальність з торгівців живим товаром. Варто знати, що середній вік втягнення в проституцію – 13-14 років, а легалізація цього бізнесу в деяких країнах Європи призвела до стрімкого росту дитячої проституції та попиту на неї: є дані про зростання на 300% всього за 5 років(3). І такий попит може задовольнятись і за рахунок українських дітей.
Що можна зробити? Навчити дітей, що будь-які дії щодо тіла людини мають бути здоровими, безпечними і не передбачають будь-якого примусу. Роз’яснити, що згода може бути істинною тільки за відсутності шантажу, тиску чи омани. Пояснювати дівчатам та хлопцям, що плата комусь за продаж власного тіла є примусом, а схиляти до такого продажу – злочин, дегуманізація та приниження людської гідності. Не толерувати дитячу проституцію і порнографію, протистояти узаконенню сутенерського бізнесу, підтримувати запропоновану ООН концепцію боротьби з попитом (зокрема Шведську правову модель*). Повідомляти Національну безкоштовну лінію з протидії торгівлі людьми — 0 800 505 501 або 527.
За законодавством України особи, які порушили права дітей, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність. Причому відповідальними можуть бути як кривдники, так і педагоги та інші особи, які порушують свої обов’язки щодо дітей. У той же час саме батьки несуть відповідальність за дитину до 14 років, а в деяких випадках – з 14 до 18 років. Та навіть поза вимогами законів, в кожного є своє, внутрішнє розуміння відповідального батьківства, і добре, якщо воно включає обізнаність, усвідомлення ризиків та вчасні дії.
Важливі номери (варто мати у телефоні):
Поліція: 102
Національна «гаряча лінія» з запобігання домашньому насильству: 0-800-500-335 або 116 123
Національна дитяча «гаряча лінія»: 0-800-500-225 або 116 111
Національна лінія з протидії торгівлі людьми: 0 800 505 501 або 527
Гаряча лінія Національної поліції України: 0-800-500-202
Служба розшуку дітей: 116-000
Урядова гаряча лінія: 15-45
Безоплатна правова допомога: 0-800-213-103
Електронна гаряча лінія з протидії дитячій порнографії в Інтернеті
* Шведська модель – прийнята в ряді країн правова концепція боротьби з торгівлею людьми та проституцією, за якою основні зусилля направлені на боротьбу з попитом – покарання тих, хто його створює (клієнтів та сутенерів, торгівців людьми) та на допомогу жертвам торгівлі людьми та проституції. Рекомендована Радою Європи.