Сексизм і дискримінація під час пошуків житла. Як це — винаймати житло самій

Анастасія Багаліка, оглядачка WoMo

“А ви що, одна будете тут жити?” “А хто за квартиру платитиме?” “Ти ж дівчинка, як ти кран собі поміняєш?” Виявляється, це типові фрази, які може почути самотня жінка, яка шукає житло в Києві. «Може почути» — звісно ж, не означає, що завжди чує. Безперечно, є жінки, які ніколи не стикалися з дискримінацією ні від арендодавців, ні від рієлторів. Є рієлтори і власники житла, які ніколи так не роблять. Втім, ці історії — про випадки, коли самотні жінки змушені були доводити свою платоспроможність, кривилися від недоречних питань про чоловіка, приходили з другом, щоб простіше було винайняти житло, або ж взагалі йшли від таких арендодавців геть. Ми поговорили з чотирма жінками різного віку і різних професій, які всі свого часу відчули на собі цю “арендну гендерну дискримінацію”. 

Ярослава Жуковська, 24 роки, журналістка

Треба почати з того, чому взагалі склалося так, що я почала шукати нове житло для оренди. Коли я переїхала в Київ, першопочатково я жила у квартирі, яку раніше знімали мої друзі. Жодних проблем з орендодавцем там не було, мої друзі з ним спілкувалися, я теж, і все чудо добре. Це була не нова, радянська ще, квартира зі старими шафами, підлогою, холодильником. З усім цим поступово почали виникати проблеми, все ламалося.

В якийсь момент взагалі прорвало труби, оскільки виявилося, що сантехніка в аварійному стані. Я тоді ще подумала: “Ну, нічого, зараз я їх поремонтую і все буде ок”. Але не так сталося, як гадалося. Проривів на трубі було кілька і мій орендодавець запропонував дати ключ сантехніку, щоб він поремонтував все, поки мене не буде. Я була проти, ми посперечалися, але врешті дублікат ключів все одно опинився у сантехніка. Мене це не влаштовувало. Мені почали снитися кошмари про те, як цей сантехнік приходить вночі, оскільки перед тим він геть недвозначно до мене клеївся. Але я все ще думала, що все буде добре.

Втім за кілька днів сантехнік прийшов до мене щось міняти пізно ввечері, без дозволу, було близько десятої вечора. Він почав домагатися мене в коридорі. І тоді мені стало страшно не просто від його дій, а взагалі в цій квартирі. А що як він повернеться? Я сказала хазяїну квартири, але він відмахнувся, що “нічого страшного не сталося”. Тоді я почала шукати інше житло. Мене шокувало, що він навіть не вибачився за цей інцидент.

Коли я почала шукати житло, виявилося, що є такі орендодавці, які не хотіли б здавати квартиру самотній дівчині. “А ти одна будеш винаймати? А де ти працюєш? А ти впевнена, що зможеш оплачувати? А ти знаєш, як крани перекривати? А гвіздки вбивати?” Це така дурниця! А що, якщо я не знаю? Я ж можу найняти людину, яка мені все зробить! Але все одно я бачила таку упередженість і квартири мені здавати не хотіли, казали: “Давайте ми ще подивимося на кандидатури і вам передзвонимо.”

Потім в Київ приїхав мій друг, який теж шукав житло, і він запропонував шукати разом. Каже: “Давай будемо представлятися, ніби ми пара. Може, так буде легше.” Мені здавалося, що це дурна ідея, адже столиця, ми у 21 столітті живемо, рівність і оце все. Але ні. Виявилося, що це працювало. Коли ми приходили вдвох, а надто коли першим приходив мій друг, стало простіше. Ніхто нам не відмовляв, ми могли самі обирати. Може, арендодавці думали, що коли нас двоє, то більше шансів, що ми зможемо платити аренду?

Зараз я живу в тій квартирі, яку ми зняли вдвох. Мій нинішній орендодавець теж розпитував у мого друга “а ти те умієш, а це вмієш” і був явно задоволений відповідями. Мені від цього було неприємно, але я мовчала. В результаті квартиру ми зняли.

Мирослава Павлик, 39 років, фотографка

У мене були досить чіткі параметри, коли я шукала квартиру: район, бюджет, площа, поверх, що має бути всередині, а чого катастрофічно не треба. Збиралася там жити одна (що все одно не виключало гостей чи хлопця), без дітей та тварин — принаймні в найближчому майбутньому. 

І першим же ділом відправила своє оголошення в профільні групи. Що ж я отримала?

«Ваші хотілки треба відкинути. Ніхто вам таке житло за такі гроші не здасть. Забагато хочете. Або опустіть планку, або підніміть бюджет».

Я хотіла двокімнатну світлу квартиру з вікнами на схід, зі спокійним ремонтом, в районі, в якому жила до того. Мені пропонували маленьку квартирку в цокольному приміщенні майже без вікон. Чи житло на іншому березі Києва: «Буквально півтора кілометри через парк — і метро». У мене був бюджет 11 тисяч, та один власник писав, що з радістю готовий мені здати своє житло — за $700. 

В принципі, цього разу я не зіткнулася з явним сексизмом, але періодично люди піднімали віртуальну брову: а для чого мені одній дві кімнати? Я ж без сім’ї, чому маю потребувати стільки місця? 

Мені справді щастило на власників квартир, в яких я жила. Та знаю, що хтось не хоче здавати житло самотнім жінкам, бо «вони будуть водити мужиків». 

Пригадала, що кілька років тому був досить показовий випадок: у квартирі вибило світло на новорічні свята і переключання рубильників не допомагало. Подзвонила в ОСББ, щоб прийшов електрик, але він не бажав виходити з дому і відправив мене до чоловіка, якого в мене нема: мовляв, хай він розбирається. Не жіноча це справа. І мені стало так смішно, бо я виросла в приватному будинку і таки розбиралась, що куди тикати можна, а що — ні. 

Проблема була ще в тім, що будинок, в якому я тоді жила, багатоповерховий і згідно з правилами безпеки, все було на електриці. Тобто ні чаю приготувати, ні телефон зарядити, ні їжу загріти. Кажу цьому електрику: «Давайте по телефону перевіримо, в чому проблема». А він: «Та ні, ви не розберетесь». 

Пффф. Коротше, виявилося, що коротить одна конфорка в електричній плиті і якщо її не вмикати, то пробки не вибиває. 

Ще був випадок, коли треба було міняти лічильники і прийшов майстер на перевірку. І такий: «А ви зможете показати, де у вас що, чи господаря почекаємо?» Думаю, мій погляд був максимально красномовний і він майже не говорив весь той час, як робив перевірку. Тільки попросив підписи поставити.

А квартиру я таки знайшла: з тим бюджетом, який хотіла, в тому ж районі, двокімнатну, світлу, з великими вікнами і з дуже приємною власницею, яка не питала мене ні про мій сімейний стан, ні про наявність хлопця.

Наталія Шимків, 24 роки, продюсерка hromadske.ua 

Для мене питання оренди та пошуків житла містить дві дискримінаційні підтеми: гендерну та вікову. Особливо коли ти молода людина, то знайти хороше житло справді челендж. Як, взагалі, молода особа може жити сама? І в хороших умовах? Це вже “вибаги”, як кажуть на Галичині. Суб’єктивно, все тому що в Україні немає культури орендованого житла і того, що ти оплачуєш не просто “койко-місце”, а орендуєш простір, який безпосередньо впливає на твій настрій, самопочуття, розвиток і тд. 

Декілька місяців тому я шукала житло і робила це через фейсбук-групи. В описі до ціни/розташування/вимог до житла дописувала: “без дітей, тварин і шкідливих звичок”. Писала так, бо в усіх опублікованих оголошеннях була ця фраза і це перші питання, які виникають в орендодавців, коли кидаєш запит на пошук житла. Мені після жодного огляду не відмовляли в оренді, я робила це сама. Більшість випадків чому не подобалась квартира, звісно, не стосувались гендерної дискримінації від власників житла, втім і без некоректних запитань не обійшлось. 

Найбільше запитань — чи дійсно орендуватиму квартиру сама. Одна власниця під час огляду квартири сказала: “У меня здесь очень хорошие соседи, если увидят, что кто-то пришел в квартиру, я сразу же выселю”. І це при тому, що я навіть не оглянула самої квартири. Інша настирливо уточнювала чи точно квартиру я оплачуватиму сама, бо я “виглядаю дуже юною і чому не шукаю кімнату?” Раніше в тій квартирі нібито жив хлопець-айтішник і з ним все було добре, а починати справу з дівчатами жінка мала острах. Ще був власник-чоловік, який сказав, що оплату за житло на картку не приймає і щомісяця буде приходити в квартиру, щоб забирати готівку. На запитання “а чому саме в квартиру?”, чоловік відповів, що так перевірятиме, чи нічого в квартирі не зламалось. Рієлторка поруч почала запевнювати, що це нормальна практика, втім, тон і голос чоловіка мене в цьому не переконали. 

Багато стереотипів щодо пошуку житла для однієї дівчини додають і самі рієлтори. Вони в зменшено-пестливій формі “дівчинка, молоденька, охайненька, саменька” ще більше знецінюють пошук житла і все перетворюють в один відомий проєкт, тільки замість троянди тобі припідносять і намагаються всунути квартиру. Ще в декількох квартирах власниці повторювали схожі фрази “в мене залишається ключ від квартири і можу в будь-який день приїхати подивитись, або мій чоловік працює поруч, він наглядає за житлом”.

Думаю, що житло однаково буває важко знайти як дівчатам, так і хлопцям. І до тієї, і до іншої статі багато упереджень. Від того, хто чистіший, до того, хто кого водитиме в дім. Втім, як молода дівчина можу сказати, що найбільше упереджень все-таки стосуються особистого життя. Деякі власники квартир намагаються удати, що його просто не існує, кажучи фрази на кшталт “диван розкладається, двоє тут спокійно поміщаються, це, наприклад, якщо до вас батьки приїдуть в гості чи комусь з родичів потрібно буде залишитись”. Не допускаючи фраз, що на цьому дивані поруч може спати хлопець, а не батьки. Взагалі слова “хлопець, чоловік, партнер” люди не вживають і весь діалог перетворюється на гру в псевдопорядність. Схожі історії чула від друзів-хлопців, яких власники запитують, чи не мають вони дівчат. У цьому аспекті можу лише уявити, як складно шукати житло гомосексуальним людям. 

Чомусь у фразах “шукаю для себе” люди шукають подвійне дно: “А чим займаєшся? А хто насправді тут буде?” або іронічно кажуть: “На одну людину буде добре, для пари ми здаємо зовсім інше житло”. Для мене все це досі, на жаль, пов’язане зі стереотипним уявленням, що дівчина/жінка — це додаток до вже чиєїсь сім’ї, тому часто уточнюють: “А ви на довго збираєтесь брати квартиру?” Хоча, коли і казала “думаю, на рік”, то одразу обличчя ставало похмурішим і фрази “та ми хочемо надовше, хоча б на декілька років”. Отакий сюр. Втім, додам на кінець і хорошу ноту, бо людей, які розуміють, що шукає молодь, щороку більше, і з ними легше порозумітись. Попри довгі пошуки (і це нормальний процес), можна знайти хороше місце, де тебе не питатимуть про особисте життя, доходи і навіть дозволять завести тварину. Все потребує часу та великої кількості зусиль.

Леся Карлова, 38 років, працює у сфері політичного піару

Були такі випадки, коли у мене запитували: “А вы сами, без мужчины живете?” При цьому я шукала квартиру з 6-річною дитиною і це викликало здивування на кшталт “как же женщина одинокая, с ребенком, будет платить”. Тобто у людей є стереотипи, що самотня жінка з дитиною буде давити на жалість і затримувати оплату.

Також мене не соромилися запитувати, чи я самотня. Іноді я вже настільки стомлювалася від цих питань, що вигадувала “легенду” про чоловіка, який працює закордоном. Врешті у мене з цими арендодавцями не склалося, відчувалося упереджене ставлення.

В останньому місці, де я винайняла врешті квартиру, господиня також запитала про чоловіка. Я прямо сказала, що ми не живемо разом і я одна з дитиною. І, навпаки, вона дуже приязно зреагувала, запропонувала привезти килим, відчувалося нормальне людське ставлення. 

З мого досвіду, коли дівчина винаймає житло сама, то це ще нормально сприймається. Але якщо вона одна і з дитиною, то це завжди ціла купа недоречних питань. Спрацьовують стереотипи. Один рієлтор мені сказав, що я, дитина і кішка — це “неблагоприятный состав” и “сродни донецкой прописке”. Ми посміялися, але це ж життя. В групі “Рієлтори зло” у соцмережах, куди я також заходила, коли шукала житло, відчувається теж таке ставлення дискримінаційне. Коли дві молоді дівчини виставляють своє фото і пишуть, що шукають житло, то обговорення під постом, як ви розумієте, зовсім не на тему житла.