Шоу Фрі Гая: коли персонаж виходить з-під контролю

Раян Рейнольдс у ролі персонажа відеогри, який раптово усвідомлює, що він - вигадка

12.08.2021

У мене є одна риса: якщо під час перегляду фільму я виходжу по попкорн — значить мені потрібна допомога, щоб його додивитися. Попкорн у такі моменти допомогає не знудитися і не думати про пульт, який неможливий у кінотеатрі.

«Персонаж» — виявився саме таким «попкорновим» фільмом. Але, віддаючи належне, одразу зазначу: у фільмі багато моментів, які змушують посміхнутися, місцями навіть реготнути, а Раян Рейнольдс — прекрасний апріорі.

Детальніше про фільм у огляді Надії Купріненко — кінокритика та оглядачки WoMo.

Штучний Інтелект. Він нібито-то є, і одночасно його ще нема. Він, як електрика: про нього всі знають, всі ним користуються, але що воно таке — до кінця ще не відомо.

Шон Леві (режисер, що зняв «Ніч в музеї 1, 2, 3», «Рожеву пантеру», «Оптом дешевше 1, 2» та «Живу сталь») наділив таким інтелектом персонажа популярної комп’ютерної гри на ім’я Гай. Фрі Гай. У вигаданому світі вигаданий персонаж раптово починає жити своїм життям. Його День бабака переривається чашкою капучино, яке він замовляє замість звичного «американо з молоком і цукром» одного звичного ранку у звичній для нього кав’ярні. «Капучино» загрожує стати тим самим метеликом, що, змахнувши крилами, може викликати цунамі на іншому краю світу.

Або кардинально змінити звичний хід речей.

Спочатку Гай лякається ефекту, який викликало його «капучино», оскільки, здається, світ навколо нього завмер, а очі оточуючих свердлили його одного, і, відступивши, він, як завжди, замовляє «американо з молоком і цукром», чим повертає звичний плин подій, але починає щось підозрювати… Водночас щось підозрювати починають і його творці, оскільки в їхні плани не входило самовільне життя персонажу.

Як уже зрозуміло, це фільм, що зображає на кіноекрані відеогру. Не поодинокий випадок у наш час. Гай — це той нецентральний, так званий «неігровий» персонаж, за якого може грати сам гравець. І оскільки Гай, як і його приятель Бадді, так запрограмований, то він цілком задоволений своїм повсякденним життям, задоволений однаковими днями, своєю роботою у банку, де він щодня із задоволенням промовляє одну й ту саму фразу, ставить на бланк відвідувачам один і той же штамп «Сьогодні» замість конкретної дати, і з не меншим задоволенням переживає одне і те ж пограбування. І Гай, і Бадді задоволені своїми другорядними ролями.

Доки Гай не виходить з-під контролю. Спочатку він починає мріяти про дівчину. Потім він раптово помічає її на вулиці серед звичних декорацій і подій (його задоволене обличчя контрастує зі стріляниною і злочинністю, що панують на вулицях міста Фрі Сіті), потім вони разом дарують глядачу чи не найкрасивішу у фільмі сцену з мотоциклом, а потім доходить і до поцілунку, що, на подив творців і аудиторії, зовсім не був прописаний у коді.

Вдаваною дівчиною Гая виявляється дизайнерка гри, яка у ролі такого ж нецентрального персонажа блукає грою у пошуках власних кодів, які у неї було викрадено.

Гай, як його попередник з фільму «Шоу Трумена», починає розуміти, що «все це не справжнє», а декорація, і, як і Трумен, усвідомлює це у сцені з хмаринками.

Єдине — Трумен був реальною людиною і жив у світі реаліті-шоу, а Гай — це вигадка, яка починає розуміти, що вона вигадка.

Шон Леві здійснює у фільмі оммаж до Капітанf Америки, Халка, Зоряних воєн, чим несказанно тішить аудиторію, а його могутній, але простакуватий Геймовер, відомий усім затятим і не дуже геймерам — уже сам по собі мем.

У кінці фільму Леві розважливо оселяє неконтрольованого Гая у світі, в якому тому буде затишно і приємно і де він зможе жити як схоче. Бо Штучний Інтелект, що вийшов з-під контролю, це вам не контрольований кодами монстр, навіть якщо він найсильніший серед монстрів. Я думаю, що якби навіть робот-пилосос почав би мислити — його неодмінно треба було б негайно відправити у кращий світ. І хай живе там як хоче.

«Можливо, це кажу не я, а програма, але ж хтось написав цю програму».

Зрештою, фільм у Шона Леві вийшов легким, невимушеним і приємним. І навіть романтичним. Але вирушаючи на перегляд, не забудьте придбати відерце попкорну 🙂

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Заручники часу. Рецензія на фільм «Час» М. Найта Ш’ямалана

Новини партнерів