Типи прихильності та харчові розлади: чи є взаємозв’язок?

Найчастіше одержимість їжею розповідає про емоційний голод конкретної людини. Велика кількість жінок вважає, що їхні власні потреби не такі важливі, як потреби інших людей, саме тому відчуття спустошеності їх не покидає. Щоб заповнити цю порожнечу, люди або їдять багато і безконтрольно, або не їдять зовсім, закриваючи таким чином шлях до своїх почуттів та емоцій для оточення. 

Типи прихильності: тривожний, уникаючий та надійний. Чи можна собі допомогти?

Але слід розуміти, що розлади харчування та неправильне харчування — це симптоми, а не сама проблема. 

Люди, залежні від їжі або дієт, зазвичай страждають від низької самооцінки й почуття власної незначності. Щоб контролювати ці почуття, такі люди намагаються контролювати їжу. Якщо ви не справляєтеся з емоціями, відчуваєте себе обдуреними своїми ж реакціями, вам простіше вважати калорії, ніж пропрацювати біль і смуток. 

Часто жінки, які мають розлади харчування, — це ті люди в сім’ї, які дбають про інших і гарні в тому, щоб «робити», а не в тому, щоб «бути». Вони висловлюють свої потреби, але не безпосередньо, а обмежуючи себе в їжі чи переїдаючи. Їжа стає символом або матеріальним виразом їхньої «неважливості».

Типи прихильності та їжа

Люди соціальні істоти. Ми не можемо, як багато інших ссавців, автономно існувати відразу після народження: нам потрібні люди, які піклуються про нас. Нам потрібні стосунки. Так само і з їжею – їжа також життєво важлива. Тому їжа і ті, хто нас годує, нерозривно пов’язані, тож якщо у нас недостатньо їжі чи стосунків – ми відчуваємо голодні.

Коли в психотерапії говорять про прихильність, то першочергово говорять про стосунки людини із самим собою, з іншими та зі світом. Ми «прив’язуємося» до батьків і, залежно від того, як вони відповідають на наші потреби, ми виробляємо свої реакції. 

Іншими словами, які у нас стосунки з батьками, такі у нас і стосунки із самими собою. 

Прихильність до батьків формується у перший рік життя та закріплюється до чотирьох років. Коли ви дорослий, то тип вашої прихильності стає помітним й у стосунках з оточуючими. Проте найбільше його помітно саме у романтичних стосунках. 

Так ось, основних типів уподобання всього два: надійний і ненадійний. У ненадійної прихильності три підтипи: тривожно-стійка, тривожно-уникальна і дезорганізуюча.

Надійний тип прихильності

У вас надійний тип прихильності, якщо один з ваших батьків відповідав на усі ваші потреби так, що ви відчували себе у теплі, безпеці та комфорті. Якщо вам були потрібні їжа, увага чи співчуття, дорослий задовольняв ці потреби таким чином, що у вас не виникало сорому чи страху. Ви й у старшому віці довіряєте іншим: мама казала, що скоро прийде — і приходила, говорила, що зробить, щоби не боліло — і робила. Ви довіряєте, ви впевнені в тому, що ви цінні, що ви здатні, що ви не тягар.

Ненадійний тип прихильності

Цей тип розвивається у дитини тоді, коли теплоти та участі дорослого не вистачає.

Тривожно-стійка прихильність є результатом тривожної поведінки матері. Вона частіше зайнята тим, щоб упоратися зі своєю тривожністю, і тільки коли вона цим не зайнята, вона може бути доступна дитині. Однак у момент доступності її захльостує почуття провини, що як мати вона погана, і тоді дитина теж нервує, не знаходячи твердої опори. 

В результаті дитина починає прив’язуватися болісно: мама покине, мама піде, навіть якщо про це не може бути й мови. Через те, що діти егоцентричні, вони думають, що це їхня вина, якщо мама йде: я зробив щось не так, я поганий. Коли така дитина стає дорослою, вона прагне близьких стосунків, але боїться, що не зможе їх підтримувати. Такі люди дуже бояться бути відкинутими, вони дуже чутливі до критики й саме тому увесь час почувається самотніми.

Тривожно-уникаюча прихильність — це коли потреби дитини не задовольняються насправді. Так, хтось з батьків може бути присутнім, годувати та лікувати, але емоційно він відсутній. Така поведінка змушує дитину відчувати, що потреби її задоволені не будуть і щоб уберегти себе від розчарування, дитина дистанціюється від стосунків із таким дорослим використовуючи захисний механізм. В майбутньому така дитина знатиме, що стосунки — це щось неприємне, ненадійне, ставши дорослим, вона не захоче залежати від когось або щоб хтось від нього залежав. Тоді людина закривається для почуттів — адже в дитинстві їй казали, що треба припинити, мовчати, не заважати, зректися почуттів, потреб, стосунків.

Дезорганізуюча прихильність розвивається в хаотичних відносинах, коли або у дитини, або у дорослого залишається невирішеною якась травма, при цьому дорослий «транслює» її на дитину. Такий дорослий відповідає на потреби дитини, лякаючи чи ображаючи його, вдається до психологічного, фізичного, сексуального насильства. Батько починає асоціюватись не із захистом, а з загрозою. Саме це дезорієнтує дитину. І тоді дитина вчиться нікому не довіряти, вірить, що світ нестабільний, плутає кохання та аб’юз, їй складно досліджувати свій внутрішній світ і часто він почувається негідним хорошого.

Взаємозв’язок із переїданням

Дослідження вказують на те, що існує міцний взаємозв’язок між ненадійною прихильністю та розладами харчування, а також з депресією, тривожністю та низькою самооцінкою. 

Докторка Трейсі Бенк Коен, психологиня що спеціалізується на харчових розладах вважає, що  саме типи прихильності можуть виявлятися в розладах харчування.  

Вона виявила, що зазвичай переїдають жінки з тривожно-стійким типом прихильності. Вони сприймають себе як «неправильних» і дуже бояться бути покинутими, цей страх дає відчуття порожнечі, а щоб заповнити її та втішити себе, їм потрібна їжа. Чим більше їж, тим легше. Відчуття наповненості в животі викликає ілюзію наповненості й повноцінності стосунків. Після чергового переїдання жінку може захлеснути вина і тоді, щоб урятуватися від хворобливого відчуття «я — погана, я — нікчема, кому я така потрібна», жінка знову втішається їжею.

Нездоровий перфекціонізм

Тривожно-уникаючий тип уподобання породжує хворий перфекціонізм і, відповідно, тенденцію до хворих обмежень. Цей перфекціонізм дозволяє не заглиблюватися у дослідження власних почуттів. Зазвичай така жінка впевнена, що на ній все тримається, вона все контролює і що інші не сприймуть її потреб, тому вона нічого в них і не просить. І від їжі, звісно, вона теж не хоче залежати. Щоб не залежати, вона уникатиме усього, що її пов’язує з початком харчування, у тому числі з їжею. Коли вона має якісь проблеми, вона відразу кидається наводити порядок шляхом жорстких обмежень: скільки калорій з’їдено, скільки калорій витрачено. Жодних почуттів, бажань, потреб, стосунків — все під контролем, отже, все добре.

Що з цим робити

Змінити тип уподобання складно, але можливо. Думайте про ваш тип прихильності як про «начинку» комп’ютера: це база, з якою ви працюєте, а ось програмне забезпечення можна видалити та встановити нове. На це знадобиться час, гроші, нерви, навички, але ви працюватимете з новими програмами і це буде нарешті «те, що треба». Це «набута надійна прихильність». 

Психотерапія — один із компонентів успіху в цій справі. Ви також можете попрацювати над вашим ставленням до власного тіла і засвоїти принципи інтуїтивного харчування. 

Це означає, що ви їстимете певним чином і в певний час, тому що ваш голод — фізичний, а не емоційний. 

Любіть ваше тіло

Ви можете бути досить бодипозитивними, але ж ви пам’ятаєте, що роки йдуть, і змінюється не тільки те, що у вас в голові — тіло теж змінюється. Тіло у вас одне, на все життя: дбайте про нього, а не мучте.

• Практикуйте майндфулнес. З цього починається більш позитивне та дбайливе ставлення до тіла. Не давати оцінок, бути присутнім у справжньому — це вміння стане в пригоді для того, щоб зрозуміти, що ви відчуваєте, щоб розкодувати внутрішній біль. Це також необхідно для того, щоб припинити займатися бодішеймінгом щодо самих себе. Будьте уважні в моменти, коли ви перевіряєте, чи ви досить худі/красиві, обрубуйте нав’язливі думки про це.
• Вчіться бути добрими до себе та вмійте бути вдячними. Не фокусуйтеся на товщині ніг — краще подумайте, що ви можете ходити або бігати.
• Заспокойте внутрішнього критика. Коли ви помічаєте, що розмовляєте з собою в критичному тоні, поставте собі ці питання: як я почуваюся, коли говорю з собою в такому тоні? Як би я почувалася, якби не говорила так із собою? Чий це голос (він не ваш, навіть якщо ви впевнені, хтось вас до такого тону привчив)? Що мені потрібно зробити прямо зараз, щоб подбати про себе?

• Прийняття. Те, як ми виглядаємо, дуже залежить від генетики, від біологічних причин — але ні, ми хапаємося за ілюзію, що все на світі можна переробити, покращити, змінити, варто лише обмежити тут і обрізати тут. У цьому ми часто йдемо проти природи, наше тіло при цьому страждає. Прийміть те, як ваше тіло виглядає зараз, навіть якби ви хотіли щось змінити, і ви зробите крок назустріч здоровішим стосункам зі своїм тілом. Соромити чи карати своє тіло за те, що ви не виглядаєте певним чином – це насильство щодо себе.
• Говоріть із собою як друг. Ви сказали б другу те, що ви іноді кажете собі? Згадуйте про це, коли хочете покритикувати, лаяти себе. Бути добрим до себе — добрий засіб від сорому.
• Проводьте менше часу у соцмережах. Останні дослідження свідчать про негативний вплив соцмереж, що сприяють більшому поширенню тривожності та депресії. Якщо ви порівнюєте себе і чиїсь поставні фото, оброблені фоторедактором, то мимоволі відчуєте себе некомфортно. Краще зустрінетесь з другом у реальному житті — жива взаємодія завжди краща, ніж пасивне споглядання чужого життя.