Цивільні партнерства: Чому нам потрібно мати можливість альтернативи шлюбу

Цивільні партнерства — це визнаний державою соціальний інститут, в якому можуть бути узаконені відносини двох людей, які не бажають (чи не можуть) укласти шлюб. В багатьох країнах Європи є можливість зареєструвати цивільне партнерство: з особами однієї статі, чи різних статей. І якщо в ряді країн цивільні партнерства замінено на можливість укладення одностатевого шлюбу, то в інших країнах суспільство підкреслює й необхідність можливості реєстрації цивільних партнерств між чоловіками та жінками. Чому їм просто не вступити у шлюб? І навіщо порушувати питання про цивільні партнерства в Україні?

Лариса Денисенко, письменниця та правозахисниця, посланниця доброї волі ООН в Україні: 

Я вже бачу, як з`являються спекулятивні заголовки «ЄС змушує Україну узаконити інцест». То ж хочу зазначити:

цивільне партнерство — це не узаконений суспільний дозвіл на сексуальні стосунки. Адже добровільні, із усвідомленою згодою, без насильства, сексуальні стосунки не потребують, на щастя, суспільного схвалення або ж державного дозволу. Йдеться про інше. Про захист особистих прав, зокрема, майнових, медичних, соціальних тощо.

Судові процеси, під час яких, ділять кімнату в гуртожитку не менш криваві, ніж боротьба за великий бізнес. Як каже письменниця Олена Герасимюк: «В Україні важко переперти родичів». Я тут додам: живій людині важко, а мертвій – то й поготів.

Уявіть собі ситуацію. Ви давно розлучилися, у вас є неповнолітня дитина. Родичам ви ніколи не були особливо дорогі, можливо, до прокльонів не дійшло, але ви – «ганьба» роду, навіть палити баділля вас не кличуть. Квартира у вас є. Наприклад, двокімнатна. Робота також є, не надто високооплачувана. Жити нелегко, фінансів не вистачає — і себе не хочеться занедбати, і дитину слід підіймати. І ось ви вирішили жити разом зі своєю подругою чи приятелем. Ви – давні друзі або ж колеги, у вас є спільні інтереси, робота, відчуття взаємоповаги, у вас спільне бюджетування. Живете ви прекрасно, кілька років, аж раптом ви сильно захворіли, подруга вас лікувала, збирала кошти, турбувалася про дитину, платила за квартиру, комунальні послуги тощо. І от ви вмираєте. Людина при житті буває нікому не потрібна, по смерті – тим більше. Натомість квартира потрібна завжди. І починаються суди. А ваша подруга, або друг, – ніхто. І дитина, котра звикла жити з вами обома і ніколи не бачила дідуся, бабусю, тітку, впадає у відчай, бо її життя насильницькі змінюється. І нікого не хвилює, що ваша подруга любить вашу дитину, що вона платила за цю квартиру, витрачала останнє, щоб у вас були якісні ліки, знеболювальні, бо вона – ніхто, жодних прав не має. Це – справедливо?

Я не закликаю людей так жити. Але життя складається у всіх по-різному. Цивільне партнерство просто варіант захисту прав та інтересів людини від несправедливості. А для одностатевих пар в Україні — це взагалі єдиний спосіб отримати законні конституційні права, котрі є у мене, і у більшості з нас.

Володимир Косенко, активіст ГО «Human rights bureau «We are!», мета якої — захист прав та адвокація в інтересах лесбійок, геїв, бісексуалів та трансгендерних людей в Україні:

10 грудня цього року відзначаються 70-річчя Загальної декларації прав людини та День прав людини. Певно одним із найкращих заходів для українців, присвячених таким визначним подіям, мало б стати належна реалізація Національної стратегії у сфері прав людини. Проте, як загальновідомо, урядовий план заходів залишається нереалізованим приблизно на 70%.

Одним з питань, які викликають чи не найбільший спротив як зі сторони держави (в тому числі Кабміну і підпорядкованому йому Мін’юсту), так і релігійно налаштованих громадських організацій, є запровадження в Україні інституту цивільного партнерства. У 2015 році така ініціатива організацій громадянського суспільства була підтримана Урядом і включена до Плану заходів з реалізації Національної стратегії.

Метою запровадження цього інституту є забезпечення рівності у реалізації права на сім’ю і повагу до сімейного життя, при цьому не торкаючись питань шлюбних відносин. Фактично він спрямований на правове врегулювання іншої, аніж шлюб, форми сімейних відносин.

Водночас безспірним є також і те, що за відсутності шлюбу саме одностатеві пари мають особливий інтерес в отриманні можливості визнання своїх відносин шляхом реєстрації цивільних партнерств. Закріплення основних прав, притаманних всім парам в стабільних і вчинених відносинах, дозволить гарантувати їм відповідний захист, закріплений в законі. Власне, саме такий підхід випливає із рішення ЄСПЛ у справі Оліарі та інші проти Італії (Applications nos. 18766/11 and 36030/11), § 174).

Цивільні партнерства можуть мати різні форми, залежно від конкретної держави. Водночас будучи більшою мірою орієнтованим на одностатеві пари, в багатьох країнах цей інститут охоплює і людей різної статі. Цікаво, що у Франції цивільний договір солідарності є не менш популярним, аніж шлюб. Ба більше, за даними INSEE (National Institute of Statistics and Economic Studies) його популярність тільки зростає. Причиною є надвисокі витрати на розлучення, чого не можна сказати про договір солідарності.

Повертаючись до України, зауважимо, що конкретні критерії розмежування шлюбу і цивільного партнерства наразі залишаються дискусійними, втім урядовий план заходів передбачає врегулювання, зокрема, питань спадкування за законом, утримання непрацездатного партнера та відмови давати показання або пояснення щодо свого партнера. Доцільними обмеженнями є необхідність досягнення повноліття та відсутність зареєстрованого шлюбу.

Впровадження інституту цивільних партнерств очікують не тільки одностатеві пари, а й ключовий партнер держави – ЄС, який спонукає уряд нашої держави до конкретних та рішучих кроків з подолання дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності.

— Читайте також: Привилегия, а не необходимость: Что происходит с институтом брака сегодня