Редактор WOMO.uaДитячі книжки мають унікальну здатність формувати наші мрії, уявлення про світ і навіть впливати на вибір життєвого шляху. Улюблені сторінки, які ми читали в дитинстві, залишаються з нами на все життя, часто визначаючи наші цінності та натхнення.
З нагоди Тижня дитячого читання, який оголосив Український інститут книги з 2 по 8 грудня, відомі українські письменниці видавництва “Ранок” поділилися власними спогадами про книги, що запалювали їх у дитинстві, секретами письменницької майстерності та порадами для батьків, як прищепити дітям любов до читання в сучасному світі, де гаджети часто беруть гору над паперовими сторінками.
Спогадами про книги та порадами з читачами радо поділилися:
Юліта Ран, українська письменниця та авторка популярних дитячих історій, що захоплюють малечу атмосферою свята та пригод (“Пес Патрон і Великий Т”, “Пес Патрон і Шкарпетковий монстр”, “Мавка Вербичка й песиголовці”).
Ольга Купріян, відома дитяча письменниця, яка у своїх творах поєднує сучасні теми з традиційними цінностями (серія книг “Панна”, “Суперклей”, “Кісточка оливи”).
Юлія Вротна, авторка яскравих книжок для дітей, яка надихає юних читачів своїми фантастичними історіями та героями (казкова оповідь “Дракосики” та інш повісті та казки).
Ганна Булгакова, письменниця й головна редакторка видавництва “Ранок”, чиї твори здобули визнання серед маленьких читачів та критиків. Її книга “Кози з носа та інші копалини в мені” – номінант на “Книгу року BBC-2024”.
Історії, що захоплювали в дитинстві
Юліта Ран
Я дуже багато читала в дитинстві, а свої улюблені книжки перечитувала по кілька разів. Пам’ятаю, що була зачарована історіями про Пітера Пена, Мері Поппінс і Алісу в Дивокраї та Задзеркаллі. Загалом світ британських казок мене дуже приваблював, я вигадувала продовження цих історій.
Те, що їхні герої належали Потойбічному світові або могли з легкістю переміщатися поміж світами, те, що вони були наділені магічними здібностями, мене зачаровувало і надихало, я вірила, що ми теж здатні зазирнути за браму, яка відокремлює наш світ від чарівного, що можемо бодай на хвилинку зазирнути до іншої реальності.
Ольга Купріян
У моєму дитинстві я читала багато і самостійно просто тому, що не було інших розваг. Я росла в селі і друзів мала небагато, а ґаджетів тоді у нас не було. Коли розповідаєш про це нинішнім дітям, бачиш за реакцією, що це як минуле століття. Тому книжка для мене була і другом, і розрадою, і способом пережити пригоди та ознайомитися з почуттями. Книга №1 — “Українські народні казки”, позичені у когось із сусідів.
Книга №2 — “Пеппі Довгапанчоха”, позичена в однокласника, в якого я була потай закохана. Пам’ятаю, як попросила маму сходити зі мною і позичити книжку, як соромилася й бентежилася, а хлопчик навіть не вийшов сам передати книжку. Так це видання в мене й асоціювалося з бентегою і закоханістю аж до перечитування в дорослому віці з донькою.
Юлія Вротна
Книжкою, яка випромінювала для мене справжню магію, була збірка казок Ернста Теодора Амалея Гофмана (К.: Веселка, 1991). Звичайно ж, лідирував “Лускунчик і Мишачий король”. Але й “Чужа дитина” подобалася. Я досі зберігаю цю книжку і навіть забрала її з Кам’янця-Подільського до себе в Коцюбинське.
Також я обожнювала свої фігурні книжки, які розгорталися в 3-D ілюстрації. Їх було у мене до десятка.
Ганна Булгакова
Серед дитячих книжок я найтепліше згадую дві. Перша — велика попап-книжка «Пан Коцький», яка була у моєї бабусі. Всі мої відвідини закінчувалися її розгляданням. Відтоді і досі дитячі попап-книжки для мене якась магія.
Друга, уже в школі, — це хрестоматія для позакласного читання «Сонечко», за іронією долі — від видавництва «Ранок». Там були зібрані найрізноманітніші тексти: вірші, загадки, оповідання… Але найбільше мене вразила казка «Мудра Оленка», перечитувала її весь час. Досі моя улюблена, а Оленка — то прям рольова модель.
Поради батькам: як заохотити дітей до читання в епоху гаджетів
Юліта Ран
Діти вчаться на тому, що спостерігають. Якщо батьки люблять читати, якщо в родині практикують спільні походи до книгарні чи на книжкові ярмарки, а потім усі разом читають та ще й обговорюють щойно куплене і прочитане, це створює у дитини враження, що читати — це норма. Що це правильно, цікаво, добре.
Дуже важливі вечірні читання, коли мама чи тато приходять до дитини у ліжечко, разом вибирають книжку на ніч і читають її, та ще й “у ролях”. Це створює відчуття безпеки і затишку, а ще — ті самі гарні родинні спогади, якими потім людина може надихатися чи навіть рятуватися у дорослому житті. Тож варто не шкодувати часу на спільні родинні посиденьки з книжками!
Ольга Купріян
Мабуть, усі скажуть в один голос (і будуть праві!): щоб заохотити дітей до читання, треба читати самим. Якщо дорослі вибирають інші види розваг і дозвілля, то чому дитина має вибирати цей? Я мотивую свою дитину тим, що сама залюблена у процес читання вголос, вибирання книжок, обговорення їх. Я читаю з насолодою їй і собі. У нас читання — це привілей і радість, принаймні я так його презентую. А за прочитані книжки дитина отримує винагороду, яку сама вибере.
Юлія Вротна
Якщо батьки зайняті, варто читати з дітьми хоча б по сторінці перед сном. І демонструвати їм зацікавленість книгами. Нехай ви почитаєте перед дитиною лише 10 хвилин, але почитайте, покажіть приклад. Купуйте собі хоча б по 1-2 дорослі книги щомісяця, і у 2 рази більше для ваших дітей. Навіть якщо не завжди їх вдається прочитати. Одного дня вони можуть привернути увагу малечі, і вже ніколи не відпустять. 🙂
Ганна Булгакова
У мене немає дітей, тож я радше теоретик. Те, що перевірене і перше спадає на думку — будьте прикладом для дітей. Навіть якщо ви дуже зайняті, нехай у ті рідкісні хвилини вільного часу дитина бачить вас із книжкою, а не з телефоном. Підключайте до цього бабусь, дідусів, сестер і братів тощо. Створіть світ, де читати — норма, де читання, спільне чи усамітнене, — це дозвілля, а розповідання і слухання історій — основа всього. Нехай вдома будуть книжки. І не законсервовані на полиці, а «живі», що «мандруюють» по квартирі. Водіть дітей до книгарень і дозволяйте самостійно обирати книжки. Навіть коли вибір вам здається дуже недоречним — дайте дитині отримати цей досвід. Цікаво про це розповідає Тетяна Стус в інтерв’ю для Емми Антонюк. Раджу всім послухати.
Віка Лисенко