Тетяна Гордієнко
Батьки, діти і вчителі, які стільки сперечалися з приводу шкільної форми, — що то відсутня, то не така, то дорога, то несподівано порвалась, то ще на балконі не висохла після прання, — тепер можуть зітхнути з полегшенням: її більше не існує.
20 червня 2019 року на офіційному сайті Президента України було опубліковано Указ президента України № 418/2019 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України». Під скасування потрапив і Указ Президента України від 12 червня 1996 року № 417 «Про шкільну форму для учнів середніх закладів освіти».
Звичайно, знайдеться багато вчителів та батьків, які висловляться проти відміни форми. Мовляв, багатші діти будуть хизуватися модним одягом, а бідніші будуть відчувати себе неповноцінними. Або ще так: тепер в школах будуть псувати гарні дорогі речі, замість одного комплекту форми, якого не шкода. Знайдуться й такі, які покажуть глянцеві фото діточок у британських чи японських школах: картаті спіднички, жилетики з гербом школи — це так шляхетно, це так по-гарріпоттерівському.
Як мама, я мушу сказати, що вважаю єдиною правильною для дитини формою одягу зручні речі з якісної тканини, які вона вдягає з задоволенням. Не «целофанові» китайські штанці, пошиті на якихось занадто струнких хлопчиків, не піджаки, які не дають рухатися, не білосніжні сорочки, які треба ледь не щодня прати, прасувати і застібати на дрібнесенькі гудзики (перевдягання на фізкультуру, привіт!), не сумні траурні сукенки для дівчат, які для деяких вчителів то закороткі, то занадто вузенькі й взагалі — непридатні для поїздок на велосипеді чи для рухливих ігор. Такий одяг нашим дітям не потрібен: він не підходить для того, аби в ньому (вовняному чи суцільно синтетичному) сидіти по 5-6 годин на день.
Крім того, будьмо чесними: в більшості шкіл вже давно форми притримуються дуже приблизно. Чорний низ та білий верх, або просто спокійні сіро-синьо-чорні кольори, дівчатам дозволяють і штани носити. Тобто по факту шкільна форма в багатьох школах — це така собі загальна ідея робочого одягу, а не суворий канон. То тоді навіщо вона?
До речі, форма — це щороку додаткові витрати, а щоб купити її гідної якості, доводиться витрачати чималі гроші. А потім сварити дитину за те, що вона заляпала, протерла, прорвала — словом, зробила те, що роблять усі нормальні діти з одягом.
Питання про багатих і небагатих дітей, про цькування за простеньку спідничку і хизування модними кросівками ніяк не вирішиться запровадженням чи скасуванням форми. Атрибути статусу зараз зовсім інші: гаджети, відпочинок за кордоном, приїзд до школи на шикарному авто батьків, гучна вечірка на день народження, кількість лайків та фоловерів у соцмережах.
Більше того, розшарування дітей на багатих і бідних, на крутих і некрутих відбувається не через брендову кофтину, а через те, яке значення ми, батьки, надаємо цим кофтинам, спідницям, гаджетам і вечіркам. І якщо ми будемо сприймати одяг тим, чим він є, нехай навіть і способом самовираження, але не фетишем, тоді і нашим дітям буде легше бачити пріоритетне у шкільному житті.