Видатна поетеса сучасності Ліна Костенко сьогодні святкує 90-річчя

Найвідоміші твори у виконанні студентів, співаків та акторів

Сьогодні, 19 березня, однією з найвідоміших українських поетес, Ліні Костенко, виповнилося 90 років. Ліна Костенко — своєрідний символ української літератури. Її твори не втрачають актуальності, а інтимну лірику знає ледь не кожен українець.

Народилася вона 19 березня 1930 року в місті Ржищів Київської області. Батьки майбутньої поетеси були вчителями і з ранніх років прищеплювали дитині високі моральні, етичні й естетичні смаки, подавали літературні, фольклорні та історичні зразки для наслідування.

Перша поетична збірка «Проміння землі» видала в 1957 році. З 1961 до 1977 року принципово не друкувалася. Серед її найвідоміших творів — «Берестечко», «Маруся Чурай», збірки поезій «Вітрила», «Проміння землі», «Сад нетанучих скульптур», прозовий роман «Записки українського самашедшого». Твори Костенко перекладено англійською, польською, білоруською, естонський, італійський, німецький, словацький та англійську мови.

Її поезія надихає на зміни та змушуює замислитися над вічними темами. Тож WoMo зібрав найвідоміші твори у виконанні студентів, співаків та акторів.

 

ДЕСЬ, КАЖУТЬ, Є ГОРА…

Десь, кажуть, є гора, де не співають птиці,
О горе тій горі, о горе тим лісам!
Десь кажуть, там колись проходили мисливці
і пташку принести казали своїм псам.

І кажуть, що один убив таку співучу,
що заніміли всі, і змовкли ті ліси.
І кажуть, лиш павук снує там сіть павучу.
О горе, о гора, віддай їм голоси!

Вірш читає Юлія Саніна — солістка гурту THE HARDKISS

СВІТЛИЙ СОНЕТ

Як пощастило дівчині в сімнадцять,
в сімнадцять гарних, неповторних літ!
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Вона ридає, але все як слід.Вона росте ще, завтра буде вищенька.
Але печаль приходить завчасу.
Це ще не сльози – це квітуча вишенька,
що на світанку струшує росу.Вона в житті зіткнулась з неприємістю:
хлопчина їй не відповів взаємністю.
І то чому: бо любить іншу дівчину,
а вірність має душу неподільчиву.Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Як пощастило дівчинці в сімнадцять!
Читають студенти-іноземці Львівського національного університету імені Івана Франка

СПИНИ МЕНЕ

Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю

Вірш читає Марія Гончар — філолог

ЯК ХОЛОДНО! АКАЦІЯ ЦВІТЕ

Як холодно! Акація цвіте.
Стоїть, як люстра, над сирим асфальтом.
Сумної зірки око золоте,
і електричка скрикнула контральто.

Я тихо йду. Так ходять скрипалі,
не сколихнувши музику словами.
Єдина мить — під небом на землі
отак побути наодинці з Вами!

Ви теж, мабуть, десь тихо ідете.
Страждання наше чисте і терпляче.
Як холодно!.. Акація цвіте.
Як холодно! Душа за Вами плаче.

Вірш читає Іра Демчук — модель

МІЖ ІНШИМ

Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! —
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!

Вірш читає акторка Наталка Денисенко 

КОРЕКТНА ОДА ВОРОГАМ

Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги,—
людина може вдаритись в апатію.Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на види і на ранги.
Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж,
мої гантелі, турники і штанги.Спортивна форма — гарне відчуття.
Марудна справа — жити без баталій.
Людина від спокійного життя
жиріє серцем і втрачає талію.Спасибі й вам, що ви не м’якуші.
Дрібнота буть не годна ворогами.
Якщо я маю біцепси душі —
то в результаті сутичок із вами.

Отож хвала вам!
Бережіть снагу.
І чемно попередить вас дозвольте:
якщо мене ви й зігнете в дугу,
то ця дуга, напевно, буде вольтова.

Вірш читає актриса Ірина Веренич-Островська 

ЖИТТЯ ІДЕ І ВСЕ БЕЗ КОРЕКТУР

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,

Вірш читає актриса Тая Щурук  (зірка серіалу «Перші Ластівки»)

Мы в Facebook