Футурологи б’ють на сполох. Ще десять-двадцять років – і роботи зможуть замінити людину в більшості професійних сфер. Штучний інтелект виграє битву не лише в нудних конвеєрних операціях, але й технічній царині. Що ж залишається людині? Людині залишається творчість, самобутність, креативність, а тут немає поділу на технарів і гуманітаріїв. Умовність такого поділу приносить більше шкоди, стигматизуючи й обмежуючи і тих, й інших, вважають Надія Павлик, кандидатка педагогічних наук, дослідниця неформальної освіти, доцентка кафедри соціальних технологій Житомирського державного університету імені Івана Франка, та Людмила Золотюк, кандидатка філологічних наук, менеджерка в освіті.
Щодня ми працюємо на інфофронті, виствілюючи подвиги українських жінок та впливаючи на світову спільноту інформаційно.
Ми просимо нас підтримати, аби ми й надалі могли виконувати нашу місію на шляху до української перемоги
Підтримати womo.uaГуманітарій XXI століття
Те, що людина не вміє обрахувати площу кола, не робить її автоматично гуманітарієм.
Те, що людина любить читати і робить це багато і в задоволення – також не робить її автоматично гуманітарієм.
Те, що людина не хоче брати на себе відповідальність за оволодіння «відповідальними» за точні результати професіями (як-от: бухгалтер, інженер, лікар, електрик) знову ж таки не робить її гуманітарієм.
І навіть прагнення людини присвятити своє життя пошукам сенсу цього самого життя не є тотожним до покликання гуманітарія.
Останні новини
- WoMo-каталог прикрас: нові колекції ювелірних виробів від українських брендів
- Афіша тижня: що подивитися, послухати та куди сходити 22-28 квітня
- Фільм «Западня» скоро вийде в український прокат: дата прем’єри, трейлер, сюжет
- На Міжнародному форумі PRNext’24 оголосили переможців Національного рейтингу «Репутаційні АКТИВісти»
- Премія Георгія Ґонґадзе: оприлюднили короткий список номінантів на здобуття відзнаки за 2024 рік Новости на главной
То хто ж тоді гуманітарій? Чи такий він страшний, яким його малює сучасність?
Ми не знаємо точно, коли у свідомості більшості сформувалося уявлення про академічно мало успішних дітей як про гуманітаріїв. Можливо, це розпочалося на початку 90-х років ХХ століття разом із освітнім експериментом поділу дітей на класи за рівнем успішності, коли відмінників об’єднували у клас «А», який називали математичним, хорошистів – у клас із позначкою «Б» і його називали філологічним. Далі – за алфавітом, але по-різному, – у географічні, музичні й т.д. класи, престижність яких спадала разом із місцем літери в алфавіті. А можливо, це поширилося разом із стрімким розвитком соціальних мереж і вірусного контенту щодо зневажливого ставлення до гуманітаріїв як антиподів людей із технічною освітою, що ілюструють ті ж демотиватори.
Одне можна стверджувати точно: задавши у стрічці пошуку Фейсбуку слово «гуманітарій» (чисто в експериментальних цілях), ви отримаєте безліч постів, у яких гуманітаріїв стигматизують як людей, нездатних вирішувати проблеми.
Важливо не лише те, що такі уявлення не мають жодного стосунку до дійсності, але й те, що людина починає діяти відповідно до приліпленого до неї ярлика. Дитина, вирішивши, що математика – це не для неї, протягом усього життя надалі не намагається оволодіти логічним або просторовим мисленням. Через ярлики дорослих – як учителів, так і батьків – дитина наперед сприймає фізику та хімію як занадто складні й непосильні науки. Послуговуючись технічними новаціями скрізь та в усьому, дитина навіть не допускає думки, що здатна ними управляти.
Отже, спробуємо «підважити» цей стереотип, демотиватори та мемчики щодо гуманітаріїв. А що, коли зараз нам усім важливо спробувати побути/бути/стати гуманітарієм?
Цінності
Наш найголовніший аргумент (козир у рукаві) на підтримку вартісності гуманітарної освіти – цінності! Цінності як суспільний «клей». Цінності як детермінанти змін. Цінності як сенсотворчі засади. Цінності як, можливо, єдина різниця між людиною та роботом. Цінності як початок і кінець свідомості кожної людини. Цінності, які залишаються часто поза увагою техніки й є наріжним камінцем кожного гуманітарія.
І тоді вже гуманітарій у нашій уяві постає такою суперлюдиною, здатною врятувати світ людей від світу машин.
Уміння осмислювати своє життя
А що, як сказати, що діти й тінейджери – вони маленькі-юні філософи? Від педагогів і психологів частенько можна почути: дитина пізнає світ, підліток «навчається» жити. Однак після повноліття зазвичай ця думка або відкидається, або забувається, або ж знецінюється її сенс. Хоча важливо, щоби базис дитинства-юності – освітній бекграунд і, скажімо так, «життєві компетенції» – добудовувався, оновлювався й переосмислювався.
Гуманітарні дисципліни – мови й літератури, історії, філософії, культурознавчі, мистецькі, суспільні й юридичні студії тощо – відображають суб’єктивні картини світу (на відміну від природничих дисциплін, спрямованих на пошук об’єктивності).
Креативне бачення+життєтворчість
Чи знаєте ви, що в Масачусетському технологічному університеті (США) кожний студент щороку складає 1 гуманітарний предмет, спрямований на розвиток творчості.
Коли чуємо «творчість», то як реагуємо і що уявляємо зазвичай? Кіно, музика, література, театр, вишивка..? Ні, це не про стереотипи – усі відповіді, як кажуть педагоги, правильні. Творчість – світ неозорий, цікавезний і часом, здається, незбагненний. Однак у книгах можна натрапити ще на поняття «життєтворчість». Це грандіозне поняття, яке спонукає уявити життя як про картину, до якої, наскільки це можливо, добираєш фарби, це твір, автор чи співавтор якого – саме ти.
Критичне мислення
Гуманітарна освіта – це більше ніж можливість ставити запитання. Запитання про світ, запитання до людей і… до себе. До чого тут критичне мислення? Запитання, їхні різновиди – це одна з перших ознак критичного мислення, а значить – пізнання світу й процесу осмислення свого життя та себе у світі, про що мовили трошечки вище. Згадаймо, які діти милі «чомучки»! Часто вони ставлять такі запитання, що життєво необхідно батькам розгорнути разом із ними енциклопедії або вирушити в місцини на пошуки скарбів – відповідей. Важливо зберегти на життя цю навичку «чомукати».
І водночас гуманітарні дисципліни вчать питанням… без відповідей, вчать бачити багатозначність і системність, вчать поважати індивідуальне в загальному та приймати винятки до правил.
Естетичне бачення
Можна подумати, що естетичне бачення розвивається в музеях, картинних галереях, кіно, театрах… Можна подумати, що це правда. І це правда. Водночас естетика, смак – вони повсюди. Ось навіть подивитися тізер документально стрічки «ДахаБраха. Шлях». У котрийсь момент побачимо: герої вистукують ритм по… якихось отоплювальних трубах, wow!
Щодо дітей – вони, особливо дошкільнята, молодшого шкільного віку й до котрогось часу середньої школи, відкриті до естетики, сприйнятливі до мистецтва. Гарно й естетично ж, якщо якісна гуманітарна освіта у взаємодії з мистецьким життям/промистецькими активностями наче «зберігає» та розвиває цей естетичний погляд. Існують думки, що науково-технічний прорив Японії став можливим у тому числі через запровадження етики й естетики у вищій та професійній школах.
EQ
Нещодавно одній із наших колег учень запропонував у своїй науковій спробі поєднати непоєднуване – EQ і… професію космонавта: який рівень емоційного інтелекту важливий для астронавта, як ви гадаєте? А й справді, емоційний інтелект нині значимий не тільки у професійній реалізації, а й у взаєминах. Заняття із дітьми та молоддю так часто спонукають задумуватися про взаємини дітей між собою, особливо, їхній стиль помітний в ігровій діяльності. Виразне суперництво у словесному спілкуванні плюс не те, щоби стерті особистісні межі у просторі (проксеміці), – такі межі й не виникали, тобто не були означені коли-небудь. Безумовно, у цій ситуації та в багатьох інших рух – це право дітей, однак, погодьтеся, важливо, щоби він не шкодив іншим. Отже, що таке емоції, як їх називати, а описувати, а як спілкуватися емоційно та про емоції з іншими людьми – це все та багато іншого цікавого про емоційний інтелект (EQ), у формуванні та розвитку якого чи не найпершу роль відіграє гуманітарна освіта.
Спілкування. Знання мов
Пригадаймо з нами задушевні розмови в житті. Чому ми їх визначили як «задушевні», яке життя, котрий момент за цим прикметником? Вони були цікавими, захопливими, емпатійними, відчувалося, що співрозмовники розуміють один одного із півслова… і час так швидко спливав, а ще стільки всього залишилося несказанним… Це один із багатьох прикладів, як гуманітарна освіта тихо-непомітно може «працювати» в житті. Було би чудовим, якби життя наснажувалося увесь час такими чи схожими моментами, правда ж? А ще важливо, що згаданий EQ також може допомогти подолати, «вийти», пропрацювати непорозуміння, конфлікт.
…Світ руйнує кордони, володіння мовами та інтеркультурні вміння спілкування поціновуються і фінансово, й статусно. Лише рідної й англійської замало для амбітних і перспективних підкорювачів світу. Але мови та культура – це гуманітарні предмети, чи не так?
Грамотний стиль
Як і кожна, і кожний, ми читали історій багато й різних. Однак так надовго запам’яталася ця. Сучасна письменниця в інтерв’ю розповідала, як не любила правила, як, що і чому саме так пишеться. Грамотність (її ще визначають як Literary competence) вона опановувала читаючи. Звичайно, тут можна такому класичному способу протиставити сучасний – різноманітні цифрові сервіси й інструменти корекцій писемного мовлення. Ця дилема з розряду з тих, коли «твір чи екранізація?», «друкована чи електронна книга?». Одне одному не заважатиме. Грамотність сьогодні – це і про те, як менше й доречно казати слова «типу», «нормальок» (підслухано з вуличного усного мовлення), і про те, як писати в соціальних мережах, і про те, як визначатися з емоціями та почуттями та якомога точніше й коректніше їх означувати в бесідах, очних і листуванні, тощо. А такий «комплекс» може надати та забезпечити гуманітарна освіта.
P.S.
І певно, це ще не всі кориснощі гуманітарної освіти для учнів, студентів, усіх нас. Жаль, що наш матеріал обмежується знаками та сторінками… – хотіли би ще з вами ось так спілкуватися чи листуватися.
Не поспішатимемо робити «класичні» висновки у форматі «отже…». Однак натомість пропонуємо вам поміркувати, прислухатися до своїх вражень, осмислити свій досвід, підібрати ключові слова – і написати, створити сінквей, коли:
1 рядок (1 слово) – головна тема/об’єкт обговорень (іменник чи займенник).
2 рядок – 2 слова, що описують властивості/ознаки/характеристики об’єкта (прикметники, дієприкметники).
3 рядок – 3 слова, що описують дії, характерні для об’єкта (дієслова, дієприкметники).
4 рядок – фраза з 4 слів, де автор висловлює особисте ставлення до теми.
5 рядок – слово-резюме, ключова характеристика або нова інтерпретація об’єкта.