Виграти у роботів: Навіщо потрібна гуманітарна освіта

Докладно і дотепно про навички для людей майбутнього

Футурологи б’ють на сполох. Ще десять-двадцять років – і роботи зможуть замінити людину в більшості професійних сфер. Штучний інтелект виграє битву не лише в нудних конвеєрних операціях, але й технічній царині. Що ж залишається людині? Людині залишається творчість, самобутність, креативність, а тут немає поділу на технарів і гуманітаріїв. Умовність такого поділу приносить більше шкоди, стигматизуючи й обмежуючи і тих, й інших, вважають Надія Павлик, кандидатка педагогічних наук, дослідниця неформальної освіти, доцентка кафедри соціальних технологій Житомирського державного університету імені Івана Франка, та Людмила Золотюк, кандидатка філологічних наук, менеджерка в освіті.

Гуманітарій XXI століття

Те, що людина не вміє обрахувати площу кола, не робить її автоматично гуманітарієм.

Те, що людина любить читати і робить це багато і в задоволення – також не робить її автоматично гуманітарієм.

Те, що людина не хоче брати на себе відповідальність за оволодіння «відповідальними» за точні результати професіями (як-от: бухгалтер, інженер, лікар, електрик) знову ж таки не робить її гуманітарієм.

І навіть прагнення людини присвятити своє життя пошукам сенсу цього самого життя не є тотожним до покликання гуманітарія.

То хто ж тоді гуманітарій? Чи такий він страшний, яким його малює сучасність?

Ми не знаємо точно, коли у свідомості більшості сформувалося уявлення про академічно мало успішних дітей як про гуманітаріїв. Можливо, це розпочалося на початку 90-х років ХХ століття разом із освітнім експериментом поділу дітей на класи за рівнем успішності, коли відмінників об’єднували у клас «А», який називали математичним, хорошистів – у клас із позначкою «Б» і його називали філологічним. Далі – за алфавітом, але по-різному, – у географічні, музичні й т.д. класи, престижність яких спадала разом із місцем літери в алфавіті. А можливо, це поширилося разом із стрімким розвитком соціальних мереж і вірусного контенту щодо зневажливого ставлення до гуманітаріїв як антиподів людей із технічною освітою, що ілюструють ті ж демотиватори.

Одне можна стверджувати точно: задавши у стрічці пошуку Фейсбуку слово «гуманітарій» (чисто в експериментальних цілях), ви отримаєте безліч постів, у яких гуманітаріїв стигматизують як людей, нездатних вирішувати проблеми.

Важливо не лише те, що такі уявлення не мають жодного стосунку до дійсності, але й те, що людина починає діяти відповідно до приліпленого до неї ярлика. Дитина, вирішивши, що математика – це не для неї, протягом усього життя надалі не намагається оволодіти логічним або просторовим мисленням. Через ярлики дорослих – як учителів, так і батьків – дитина наперед сприймає фізику та хімію як занадто складні й непосильні науки. Послуговуючись технічними новаціями скрізь та в усьому, дитина навіть не допускає думки, що здатна ними управляти.

Отже, спробуємо «підважити» цей стереотип, демотиватори та мемчики щодо гуманітаріїв. А що, коли зараз нам усім важливо спробувати побути/бути/стати гуманітарієм?

Цінності

Наш найголовніший аргумент (козир у рукаві) на підтримку вартісності гуманітарної освіти – цінності! Цінності як суспільний «клей». Цінності як детермінанти змін. Цінності як сенсотворчі засади. Цінності як, можливо, єдина різниця між людиною та роботом. Цінності як початок і кінець свідомості кожної людини. Цінності, які залишаються часто поза увагою техніки й є наріжним камінцем кожного гуманітарія.

І тоді вже гуманітарій у нашій уяві постає такою суперлюдиною, здатною врятувати світ людей від світу машин.

Уміння осмислювати своє життя

А що, як сказати, що діти й тінейджери – вони маленькі-юні філософи? Від педагогів і психологів частенько можна почути: дитина пізнає світ, підліток «навчається» жити. Однак після повноліття зазвичай ця думка або відкидається, або забувається, або ж знецінюється її сенс. Хоча важливо, щоби базис дитинства-юності – освітній бекграунд і, скажімо так, «життєві компетенції» – добудовувався, оновлювався й переосмислювався.

Гуманітарні дисципліни – мови й літератури, історії, філософії, культурознавчі, мистецькі, суспільні й юридичні студії тощо – відображають суб’єктивні картини світу (на відміну від природничих дисциплін, спрямованих на пошук об’єктивності).

Креативне бачення+життєтворчість

Чи знаєте ви, що в Масачусетському технологічному університеті (США) кожний студент щороку складає 1 гуманітарний предмет, спрямований на розвиток творчості.

Коли чуємо «творчість», то як реагуємо і що уявляємо зазвичай? Кіно, музика, література, театр, вишивка..? Ні, це не про стереотипи – усі відповіді, як кажуть педагоги, правильні. Творчість – світ неозорий, цікавезний і часом, здається, незбагненний. Однак у книгах можна натрапити ще на поняття «життєтворчість». Це грандіозне поняття, яке спонукає уявити життя як про картину, до якої, наскільки це можливо, добираєш фарби, це твір, автор чи співавтор якого – саме ти.

Критичне мислення

Гуманітарна освіта – це більше ніж можливість ставити запитання. Запитання про світ, запитання до людей і… до себе. До чого тут критичне мислення? Запитання, їхні різновиди – це одна з перших ознак критичного мислення, а значить – пізнання світу й процесу осмислення свого життя та себе у світі, про що мовили трошечки вище. Згадаймо, які діти милі «чомучки»! Часто вони ставлять такі запитання, що життєво необхідно батькам розгорнути разом із ними енциклопедії або вирушити в місцини на пошуки скарбів – відповідей. Важливо зберегти на життя цю навичку «чомукати».

І водночас гуманітарні дисципліни вчать питанням… без відповідей, вчать бачити багатозначність і системність, вчать поважати індивідуальне в загальному та приймати винятки до правил.

Естетичне бачення

Можна подумати, що естетичне бачення розвивається в музеях, картинних галереях, кіно, театрах… Можна подумати, що це правда. І це правда. Водночас естетика, смак – вони повсюди. Ось навіть подивитися тізер документально стрічки «ДахаБраха. Шлях». У котрийсь момент побачимо: герої вистукують ритм по… якихось отоплювальних трубах, wow!

Щодо дітей – вони, особливо дошкільнята, молодшого шкільного віку й до котрогось часу середньої школи, відкриті до естетики, сприйнятливі до мистецтва. Гарно й естетично ж, якщо якісна гуманітарна освіта у взаємодії з мистецьким життям/промистецькими активностями наче «зберігає» та розвиває цей естетичний погляд. Існують думки, що науково-технічний прорив Японії став можливим у тому числі через запровадження етики й естетики у вищій та професійній школах.

EQ

Нещодавно одній із наших колег учень запропонував у своїй науковій спробі поєднати непоєднуване – EQ і… професію космонавта: який рівень емоційного інтелекту важливий для астронавта, як ви гадаєте? А й справді, емоційний інтелект нині значимий не тільки у професійній реалізації, а й у взаєминах. Заняття із дітьми та молоддю так часто спонукають задумуватися про взаємини дітей між собою, особливо, їхній стиль помітний в ігровій діяльності. Виразне суперництво у словесному спілкуванні плюс не те, щоби стерті особистісні межі у просторі (проксеміці), – такі межі й не виникали, тобто не були означені коли-небудь. Безумовно, у цій ситуації та в багатьох інших рух – це право дітей, однак, погодьтеся, важливо, щоби він не шкодив іншим. Отже, що таке емоції, як їх називати, а описувати, а як спілкуватися емоційно та про емоції з іншими людьми – це все та багато іншого цікавого про емоційний інтелект (EQ), у формуванні та розвитку якого чи не найпершу роль відіграє гуманітарна освіта.

Спілкування. Знання мов

Пригадаймо з нами задушевні розмови в житті. Чому ми їх визначили як «задушевні», яке життя, котрий момент за цим прикметником? Вони були цікавими, захопливими, емпатійними, відчувалося, що співрозмовники розуміють один одного із півслова… і час так швидко спливав, а ще стільки всього залишилося несказанним… Це один із багатьох прикладів, як гуманітарна освіта тихо-непомітно може «працювати» в житті. Було би чудовим, якби життя наснажувалося увесь час такими чи схожими моментами, правда ж? А ще важливо, що згаданий EQ також може допомогти подолати, «вийти», пропрацювати непорозуміння, конфлікт.

…Світ руйнує кордони, володіння мовами та інтеркультурні вміння спілкування поціновуються і фінансово, й статусно. Лише рідної й англійської замало для амбітних і перспективних підкорювачів світу. Але мови та культура – це гуманітарні предмети, чи не так?

Грамотний стиль

Як і кожна, і кожний, ми читали історій багато й різних. Однак так надовго запам’яталася ця. Сучасна письменниця в інтерв’ю розповідала, як не любила правила, як, що і чому саме так пишеться. Грамотність (її ще визначають як Literary competence) вона опановувала читаючи. Звичайно, тут можна такому класичному способу протиставити сучасний – різноманітні цифрові сервіси й інструменти корекцій писемного мовлення. Ця дилема з розряду з тих, коли «твір чи екранізація?», «друкована чи електронна книга?». Одне одному не заважатиме. Грамотність сьогодні – це і про те, як менше й доречно казати слова «типу», «нормальок» (підслухано з вуличного усного мовлення), і про те, як писати в соціальних мережах, і про те, як визначатися з емоціями та почуттями та якомога точніше й коректніше їх означувати в бесідах, очних і листуванні, тощо. А такий «комплекс» може надати та забезпечити гуманітарна освіта.

P.S.

І певно, це ще не всі кориснощі гуманітарної освіти для учнів, студентів, усіх нас. Жаль, що наш матеріал обмежується знаками та сторінками… – хотіли би ще з вами ось так спілкуватися чи листуватися.

Не поспішатимемо робити «класичні» висновки у форматі «отже…». Однак натомість пропонуємо вам поміркувати, прислухатися до своїх вражень, осмислити свій досвід, підібрати ключові слова – і написати, створити сінквей, коли:

1 рядок (1 слово) – головна тема/об’єкт обговорень (іменник чи займенник).

2 рядок – 2 слова, що описують властивості/ознаки/характеристики об’єкта (прикметники, дієприкметники).

3 рядок – 3 слова, що описують дії, характерні для об’єкта (дієслова, дієприкметники).

4 рядок – фраза з 4 слів, де автор висловлює особисте ставлення до теми.

5 рядок – слово-резюме, ключова характеристика або нова інтерпретація об’єкта.

— Читайте також: Мистецтво навчати: 10 кращих думок з книжки Тоні Вагнера та Теда Дінтерсміта

Мы в Facebook