Вільне падіння: Три жінки про парашутний спорт

Про страх, стереотипи та найкращі моменти в небі

09.08.2019

Наше суспільство все ще поділяє види спорту на «жіночі» та «чоловічі». Парашутний спорт, наприклад, вважається суто чоловічим. Проте, як виявляється, жінкам цілком до снаги бути безстрашними спортсменками та інструкторками.

Марина Швілі, AFF-інструкторка

Як я опинилася у небі

За компанію (сміється). Випадково потрапила у цей спорт в 2005 році, з того часу і стрибаю. Наразі на моєму рахунку більше 2 000 стрибків. Досягнення: 4-х кратна рекордсменка світку у класі «Великі формації». Десь 7 національних рекордів (теж формації). AFF-інструктор. Подобається мені цей спорт, тому що в процесі підготовки до стрибків зустрічаєш величезну кількість цікавих людей (із різних країн та абсолютно різних сфер діяльності, різного віку), у спілкуванні з якими ти розвиваєшся як особистість. А ще задля участі у парашутних заходах їздиш по світу.

Що думають із цього приводу оточуючі

Близькі знайомі звикли, що скайдайв для мене – це домінанта. Моє коло спілкування переважно складається із скайдайверів. Така собі соціальна група без обмежень за територіальним, віковим чи якимось інших принципом. Позитивно налаштованих людей предостатньо, щоб в принципі не перейматися наявністю негативних осіб. При цьому стать не грає взагалі ніякої ролі. Родина підтримує мене в усьому, що б я не робила, і скайдайв – не виняток.

Найкраще враження в небі

Їх занадто багато. Локації можуть бути дуже цікавими – в горах, біля великих водойм. Може бути сам стрибок технічно складним (формат Sequential Games), і якщо все виходить, то ейфорія може триматися ще дуже довго. Кожен стрибок може бути особливим, незалежно від того, де його виконувати, якщо тебе оточують близькі по духу люди.

Де можна навчитися парашутному спорту

В Україні існує певна — не дуже велика — кількість дропзон (тих, які у всіх більш-менш на слуху — 5-7 із переміним успіхом), де проводяться стрибки з парашутом і де можна цьому навчитися. Навчання проводиться за програмою AFF (Accelerated Freefall — прогресивне навчання у вільному падінні) досвідченими спортсменами-інструкторами. Шкіл у класичному розумінні в парашутному спорті нема. Є клуби, в яких досвідчені парашутисти, пройшли спеціальні курси і атестовані як інструктори AFF і мають право навчати інших. Окрім як під час самих стрибків, навички, що потрібні для маневрів у вільному падінні, можна удосконалювати при тренуванні у аеродинамічних трубах. Однак під час таких тренувань відсутні такі фактори, як необхідність контролювати висоту, робота під куполом та приземлення в межах запланованого майданчику.

Галина Горицька, письменниця, викладачка, кандидатка політичних наук

Як я опинилась у небі

Мене завжди приваблювало небо, його неосяжність. Хотілось пізнати, як це – летіти, розсікаючи хмари; яке це почуття, коли знаходишся у вільному падінні. Як я написала в своєму романі про парашутистів «Небо для тих, хто має крила»: «Сонце сідає… На горизонті ще не червоніє, але я точно знаю – за двадцять хвилин, коли я розкрию купол і матиму хвилину, плюс-мінус десять секунд, залежно від вітру і мого керування, на милування цим: червонінням, загравою, сонцем – наполовину над обрієм. І навпроти мене пролітатиме птаха, одна чи дві… І я побачу їх, птахів Божих, і під куполом, і так, зі справжніми, Богом даними, крилами».

Почала стрибати в Пущино під Москвою, ще до аннексії Росією Криму. Всі парашутисти для мене діляться на тих, для кого це майже стало життям, і любителів, котрим іноді потрібен адреналін, однак вони ніколи не будуть ризикувати понад міру, йдучи в погоду, не дуже сприятливу для стрибків або зменшуючи купол (адже, чим менша площа парашуту, тим складніше ним керувати і тим він нестабільніший при приземленні), і т.д. Я відношусь до отієї, другої, трохи вайлуватої публіки. Для мене невіддільним від існування є моя творчість і я так розставляю пріоритети: «пєрвим дєлом самольоти» (в моему випадку – художні романи), «ну а дєвушкі потом» (тобто, парашут). Ось зараз, приміром, Skydive Academy проводить парашутні збори, а мені й хочеться, і колеться: маю спочатку доопрацювати свої три романи. Тож, я б сказала, що правильно розставлені пріоритети не мані дають пірнути в парашутний спорт із головою. Хоча в мене категорія Б Міжнародної авіаційної федерації і я допущена до виконання стрибків з групової акробатики в складі з 4-х парашутистів і таке інше.

Взагалі, парашутний спорт, як один з тих, в котрому високі ризики, жорстко стратифікований. Також в мене є Міжнародний медичний сертифікат класу 2, котрий відноситься до ліцензії льотного екіпажу. Хочу зазначити, більш серйозного медогляду в моєму житті поки що не було. І я мушу підтверджувати цей сертифікат, в залежності від лікарів, кожні 5-10 років.

І цим мені також подобається парашутний спорт. Тут все чітко. Кожне зволікання в небі загрожує ризиками. Швидкість вільного падіння, за якої робиш певні фігури в небі, – чи то фрістайл, чи купольна (групова) акробатика, — в середньому становить м/сек. Це коллосальні швидкості, і в тебе є максимум 60 секунд до відкриття парашуту, аби виконати завдання стрибка.

Це тільки новачкам здається, що ти летиш собі такий… хмаринки в небі роздивляєшся. Звісно, якщо ти нічого не прагнеш досягти, то воно десь так і є. Але ж людина завжди прагне досконалості. А потім під куполом починається вже інша робота. А потім при приземленні вже потрібні інші навички… Тож, студент AFF приходить за романтикою, а потрапляє в систему взаємодії людини з ЛА (літальний аппарат), з ОП (основний парашут), з іншими парашутистами. Паралельно вчиться розслаблятися в польоті, починає потроху орієнтуватися…. і все, ось ти й парашутист.

Що про це кажуть оточуючі

Я всередині себе настільки вільна людина, що навіть не розумію, як це: негативне ставлення до того, чим займається інша людина? Ну, я ж нікого не примушую стрибати з парашутом.

Найстрашніший випадок в небі

De mortuis aut bene, aut nihil. Не вважаю за потрібне колекціонувати в пам’яті якісь страшні випадки. Кожен знає ризики і сам приймає рішення. Можливо, хіба що, років за п’ятдесят сяду писати мемуари і тоді щось пригадається.

Найкраще враження в небі

Найкраще враження в небі – це саме небо. Ну і ще, з передуючого небу – запах солярки для літака. Він розкішний.

Де можна навчитися парашутному спорту

Вчитися парашутному спорту треба на сертифікованих дропзонах, де в наявності хороша інструкторська база, хороший борт (тобто літак) і щоб було недалеко від дому. Бо їздити прийдеться часто.

Поради для початківців

Розслабтеся, прогніться, контроль висоти, перший інструктор, другий…. і далі за напрацьованою схемою AFF (Accelerated Freefall — прогресивне навчання у вільному падінні).

Юлия Дяченко, тренер-преподаватель, мастер спорта по художественной гимнастике

Как я попала в небо

В спорте я всю сознательную жизнь. Являюсь мастером спорта по художественной гимнастике, с детства катаюсь на горных лыжах. В парашютный спорт попала случайно: инструктор по йоге собирал группу для первого прыжка. Поехала за компанию.

Первый раз прыгнула самостоятельно с парашютом Д-6 с высоты 800 м. В парашютном спорте я уже около 3-х лет, имею 2-й взрослый разряд и почти 300 прыжков.

«Почему нравится»? — в двух словах не ответишь. Люблю отвечать так: «Я прыгаю потому, что могу». Разделяю людей на два абсолютно равнозначных типа — те, кто прыгает и те, кто нет.

В небе очень тихо, а я с детства люблю тишину.

Гендер и парашутный спорт

Звездной болезнью я не болею — этому в разы больше подвержены «небесные» мужчины. Гендерное соотношение приблизительно 70/30 в пользу мужчин. Дискриминация по половому признаку присутствует: часто слышу за спиной «Она баба,, еще и блондинка — им прыгать не дано». Мужчинам быстрее достаются быстрые парашюты, а дамам их никто не торопится давать мотивируя это: «ты -девочка, мы тебя бережем». Но это только в странах СНГ, а аот в Европе (я прыгала и там) такого нет.

По моим наблюдениям, женщины — более аккуратные и дисциплинированные парашютисты, чем мужчины. Соответственно, и травм у них меньше. Ребята лихачат, а парашютный спорт такого не прощает — травматизм возрастает.

Что об этом говорят окружающие

Друзья меня поддерживают: многие гордятся моими достижениями и считают меня «героем». Родители отнеслись негативно сначала, а потом смирились. Муж относится нейтрально, правда, первые 50 прыжков не отпускал со мной на аэродром сына, мотивируя это тем, что: «Ты разобьешся, а как ребенок вернется домой?» Первое время я жаловалась мужу на физическую сложность спорта (вес парашюта минимум 10 кг + шлем около 2 кг + из-за небольшого собственного веса я иногда вынуждена прыгать с поясом из свинца весом минимум 5 кг) и обострение старых спортивных травм. Но он всегда отвечал: «Ты сама выбрала такой спорт. Если сложно — займись шахматами». Это меня мотивирует и дома на усталость я больше не жалуюсь.

Лучшим ответом на фразу «не женское это дело» считаю мое количество и качество прыжков. Мы начинали вместе со многими парнями, и я их «перепрыгала» как в прямом, так и в переносном смысле. Считаю, наоборот, что рассудительность, отсутствие необходимости соперничества и осторожность дает женщинам преимущество в парашютном спорте.

Самый страшный случай в небе

Однажды на моих глазах сильно травмировался один спортсмен на расстоянии метров 20-ти от меня. Просто не справился с управлением и переоценил себя. На следующий день я долго не могла заставить себя сесть в самолет, и это были они из самых сложных прыжков за мою карьеру. Вопреки стереотипу, мне по-прежнему страшно прыгать и я не скрываю этого. Но это не какой-то парализующий страх. Это страх, который я могу контролировать. Как только дверь в самолете открывается на высоте 4 000 или 1 800 м (а это два разных вида парашютных прыжков) — бояться мне больше некогда: нужно четко выполнять алгоритм прыжка.

Самое яркое впечатление в небе

Очень эмоциональным и красивым был мой юбилейный 200-й прыжок. Сначала вообще не могли собрать участников: погода была «нелетная», а на улице холодно. Но потом, как по велению судьбы, один за одним начали появляться парашютисты, и в нашей группе оказалось целых три оператора что позволило сделать действительно красивые и незабываемые кадры и передать атмосферу прыжка на 100%.

Где можно научиться прыгать с парашютом

Познакомиться с небом может любой желающий. Даже ограничения в физическом развитии не являются препятствием. Рассказы о том, что вас силой будут выталкивать из самолета против вашего желания, — это мифы. Отказаться от прыжка можно даже сидя на борту самолета, — это не армия и все совершается добровольно. Я искренне советую желающим пробовать, ведь мы никогда не знаем границ собственных возможностей пока не начинаем их испытывать. Если бы лет 5 назад мне кто сказал, что я буду прыгать, я бы рассмеялась в ответ. Рядом со многими большими городами есть аэроклубы, где можно пройти программу обучения и стать самостоятельным парашютистом всего за 8-9 прыжков. Информации в интернете предостаточно — необходимо лишь ваше желание.

Підготувала Тетяна Гордієнко. Фото з архівів героїнь

— Читайте також: Політ валькірій: Три жінки про те, навіщо вони займаються середньовічним боєм