WoMo-книга: Шерил Сэндберг «Включайся!»

Бестселлер Шерил Сэндберг «Включайся!» («Lean In») появится на украинском языке в конце сентября-начале октября на Форуме издателей во Львове. В сотрудничестве с издательством «Критика» WoMo публикует отрывок одного из разделов.

Шерил Сэндберг, операционный директор Facebook, а ранее руководитель аппарата Министерства финансов США, еще до своего написания «феминистического манифеста» была одной из самых влиятельных женщин нашего времени и регулярно попадала в рейтинги журналов «Time», «Forbes», «Fortune» и других. А ее книга сразу же стала бестселлером в США. «Включайся!» – это откровенный рассказ об ошибках и обидах, доброте и поддержке, наказании за успех, «синдроме самозванке», трудностях материнства и радости супружества. Читатели смогут убедиться, что гендерные предубеждения усложняют существование в офисах Кремниевой долины так же, как и в любом другом месте, а женщины совершают одни и те же ошибки. Несмотря на это, автор адаптирует текст «Lean In» для каждой страны, где его переводят, в том числе и для Украины. С этой целью Сэндберг вместе со своей командой изучает местные особенности, статистику, положение женщин и их проблемы в профессиональной жизни. Для предисловия к каждом переводу на иностранный Шерил выбирает автора. Его пишет общественно активная и известная в этой стране женщина, которая сама достигла значительных успехов в бизнесе и поддерживает других женщин в их стремлении к бизнесу. Автором предисловия к украинскому переводу стала Наталья Яресько, министр финансов Украины. Итак, отрывок из книги «Включайся».

Пока не уволились – работайте

«Кілька років тому молода працівниця Facebook підійшла до мого робочого столу та попросила поговорити віч-на-віч. Ми пішли в конференц-залу, і там вона взялася засипати мене запитаннями про те, як мені вдається балансувати між сімейним життям і роботою. Потік запитань наростав, а я собі міркувала, яка ж то в неї така нагальна проблема. Я перервала її, щоби дізнатися, чи є в неї дитина. Жінка відповіла, що поки немає, але вона хоче все спланувати заздалегідь. Я поцікавилася, чи вони з партнером уже подумують про народження дітей. Вона відповіла, що незаміжня, а тоді додала зі смішком: «Насправді в мене навіть хлопця немає».

Я подумала, що вона трохи квапить події – та де там трохи, дуже! – але я розуміла, чому. Дівчата змалку засвоюють, що їм доведеться вибирати між успіхом у роботі та в материнстві. Під час навчання в університеті жінки вже починають обдумувати компроміси, до яких будуть змушені вдаватися, жонглюючи професійними й особистими прагненнями. Коли студентам пропонують вибрати між шлюбом і кар’єрою, дівчата вдвічі частіше за хлопців вибирають шлюб. Зрештою, занепокоєння на цю тему може виникнути й раніше. Пеґі Оренштайн, авторка книжки «Попелюшка з’їла мою доньку» («Cinderella Ate My Daughter», 2011), розповідає про п’ятирічну дівчинку, яка одного дня прийшла додому з позашкільних занять дуже замислена. Вона розповіла мамі, що, як виявилося, і вона, і хлопець, у якого вона була по вуха закохана, мріяли стати астронавтами. Коли ж мама запитала, у чім тут проблема, дитина відповіла: «Коли ми разом полетимо в космос, хто ж дбатиме про наших дітей?» У свої п’ять років вона вважала, що найбільшою трудністю в космічній подорожі стане її залежність від догляду за дитиною.

Я вже писала, як щиро вірю у вдумливе планування. Хоч куди я йду, тягну з собою нотатник зі списком завдань – справжній нотатник, у якому я пишу справжньою ручкою (у світі високих технологій це майже те саме, що носити при собі кам’яну скрижаль і зубило). Але коли постає питання про поєднання кар’єри та сім’ї, надто завбачливе планування може зачинити більше дверей, ніж відчинити. Жінки рідко враз приймають велике рішення кинути роботу. Натомість вони приймають низку маленьких рішень, шукаючи компроміси, чимось жертвуючи, і ці жертви заради сім’ї, на їхню думку, неминучі. З усіх способів, у які жінки самі ж зупиняють власний розвиток, найпоширеніший, певно, саме цей: вони припиняють працювати задовго до того, як звільняються.

Класичний сценарій приблизно такий. Амбітна успішна жінка крокує складною, проте захопливою кар’єрною стежкою, і десь там на тлі думає про майбутніх дітей. На певному етапі ця думка переміщується на перший план – переважно тоді, коли жінка зустрічає гідного партнера. Жінка усвідомлює, як тяжко вона працює, і доходить висновку: аби знайти в житті місце для дитини, слід трохи пригальмувати. Наймана юристка може вирішити, що не варто боротися за статус партнерки у фірмі, адже в неї колись буде сім’я. Учителька може відмовитися керувати розробленням навчальних матеріялів. Торговельна представниця – узяти до роботи меншу територію чи не претендувати на менеджерську посаду. Нерідко жінка, навіть цього не зауважуючи, починає нехтувати нові можливості. Коли ці можливості з’являються, вона радше відмовиться від пропозиції чи погодиться так невпевнено, що проєкт неодмінно віддадуть комусь іншому. Але проблема в тому, що, навіть коли жінка планує негайно завагітніти, попереду в неї ще дев’ять місяців, доки дитина справді потребуватиме турботи. А на ділі жінки зазвичай починають морально готуватися до материнства задовго до першої спроби завагітніти, і часто минає кілька років від першої думки про зачаття до власне зачаття, годі й казати про народження дитини. У ситуації моєї допитливої колеґи з Facebook міг і десяток років минути.

На той час, коли дитина таки народжується, жінка може опинитися на зовсім іншому кар’єрному щаблі, аніж у разі, якби не відступила завчасно. Раніше вона була серед найкращих, не поступалася колеґам ані відповідальністю, ані можливостями, ані зарплатою. Але впродовж років приготувань до материнства вона не надто напружувалася в роботі, тож тепер пасе задніх. Коли така жінка, народивши дитину, повертається на своє робоче місце, то зазвичай почувається менш реалізованою, недооціненою та не цілком залученою. Вона може дивуватися, чому мусить працювати на когось (найімовірніше, на чоловіка) із меншим досвідом, ніж у неї. Або ж не розуміти, чому в неї немає нового захопливого проєкту чи великого кабінету. На цьому етапі жінка, ймовірно, ще більше притлумить свої амбіції, адже тепер вона не вірить, що може дістатися вершини. І якщо фінансове становище дає їй змогу звільнитися з роботи, то, певно, так вона й учинить.

Що більше людину задовольняє її посада, то менша ймовірність, що вона звільниться. Тож іронія – і, як на мене, трагедія – у тому, що жінки зрештою кидають роботу саме внаслідок своїх зусиль заради того, аби роботи не кидати. З найкращих міркувань вони опиняються на посаді не надто цікавій, із меншими можливостями реалізуватися. Коли народжується дитина, перед жінкою постає вибір (якщо вона взагалі має вибір): виховувати дитину вдома чи повернутися на роботу, яка її не надто й вабить.

[…]

Є чимало вагомих причин кинути роботу. Лишатися вдома з дітьми – чудовий, а інколи й неминучий вибір для багатьох людей. Не всі батьки хочуть, мають потребу чи мусять працювати поза домом. До того ж ми не в змозі контролювати розмаїті чинники, які впливають на наше рішення, зокрема здоров’я своїх дітей. Зрештою, немало людей охоче хапаються за можливість вирватися з робочої метушні. Ніхто не має права засуджувати такі цілковито приватні рішення. Я всім серцем підтримую кожного чоловіка та кожну жінку, які присвятили своє життя становленню нового покоління. Це важлива, непроста й утішна робота.

Я веду лише до того, що гальмувати варто, коли є необхідність перепочити або коли народжується дитина, але не завчасно, і вже точно не за кілька років наперед. Місяці й роки, які передують материнству, – це не період, коли слід скинути оберти, а навпаки, критично важливий період, коли варто включитися.

Кілька років тому я запропонувала одній працівниці Facebook узятися за новий важливий проєкт. Спершу вона ніби була втішена, але згодом помітно завагалася. Було ясно, що в її житті щось відбувається, і я тихенько запитала: «Ти не впевнена щодо проєкту, бо плануєш невдовзі народити дитину?» Ще кілька років тому я не наважилася б на таке запитання. Теоретично менеджери не мусять зважати на материнські плани, наймаючи працівника чи ухвалюючи рішення. Будь-який юрист, який спеціялізується на трудових відносинах у компанії, дістав би інфаркт, якби почув розмову про це в офісі. Але я бачила забагато талановитих жінок, які раптом починали нехтувати хороші нагоди без пояснення причин, тому заговорила про цю проблему прямо. Я завжди даю людині можливість не відповідати, але поки що всі жінки, яким я ставила це запитання, схоже, були вдячні за нагоду його обговорити. До того ж я одразу пояснюю, що ставлю це запитання з єдиної причини: аби пересвідчитися, що вони не даремно відмовляються від перспектив.

У 2009 році ми вели переговори з Приті Чоксі, яку хотіли залучити у відділ бізнес-розвитку Facebook. Коли ми зробили пропозицію, вона прийшла з низкою додаткових запитань щодо своїх обов’язків. Вона не цікавилася нічим, що пов’язано з графіком чи способом життя, але перебувала в тому віці, у якому жінки зазвичай народжують дітей. Отже, на завершення зустрічі я наважилася сказати: «Якщо раптом ви не впевнені, чи братися за цю роботу, бо плануєте невдовзі народити дитину, я радо про це поговорю». А якщо вона не хоче про це розмовляти, просто піде своєю дорогою, подумала я собі. Але Приті розвернулася, сіла в крісло й сказала: «Гаразд, поговорімо». Я пояснила, що, хоч це нібито й нелогічно, перед народженням дитини саме час братися за нову роботу. Якщо нове місце здасться їй цікавим і вигідним, буде більше бажання потім повернутися. А якщо не наважитися на зміни, згодом можна дійти думки, що робота не варта пожертви. Приті прийняла нашу пропозицію. Коли вона долучилася до Facebook, то вже була вагітною. Через вісім місяців вона народила, узяла відпустку на чотири місяці, а потім повернулася до улюбленої вже роботи. Пізніше вона зізналася, що, якби я не порушила цього питання, вона не наважилася би прийняти пропозицію.

Як і чимало інших жінок, Керолайн О’Конор була впевнена, що колись їй доведеться обирати між кар’єрою та сім’єю. Цей момент настав раніше, ніж вона очікувала. Керолайн саме завершувала навчання в Стенфордському інституті дизайну, коли дістала пропозицію відкрити власну компанію – і водночас виявила, що вагітна. Перша, рефлективна реакція схиляла її до переконання, що впоратися з обома новими завданнями неможливо. Та Керолайн спробувала поставити це припущення під сумнів. «Я почала обмірковувати цю дилему так, як міркувала би про цікаву дизайнерську проблему, – написала О’Конор. – Замість постановити, що запуск стартапа засадничо несумісний із народженням дитини, я сформулювала це твердження як запитання, а потім узялася шукати відповідь на нього з тим інструментарієм, що його вже встигла напрацювати як дизайнерка». О’Конор опитала десятки матерів про їхній досвід, про механізми, завдяки яким вони дають раду з навантаженням. Вона провела польові дослідження з недосипання, доглядаючи в нічну зміну немовлят-сиріт. У результаті вона дійшла висновку, що за командного підходу, із залученням допомоги чоловіка та друзів, можна впоратися з обома завданнями. Тепер О’Конор називає себе «мамою, яка любить свою роботу» – хороша альтернатива визначенню «мати, яка працює».

У кожного своє життя, і я нізащо не радитиму всім жінкам включатися на повну, нехтуючи обставини. Були часи, коли я й сама відмовлялася включатися. Улітку 2006 року маленький стартап під назвою LinkedIn шукав нового генерального директора, і його засновник Рид Гофмен звернувся до мене. Я подумала, що це чудова нагода, і після п’яти років на одній посаді в Google я готова до нових викликів. Але тоді був не найвдаліший момент. Мені було тридцять сім років, і я хотіла народити другу дитину. Я сказала Риду правду: дуже прикро, але мушу відмовитися, бо не впевнена, що впораюсь одночасно з вагітністю та новою роботою. Він зреаґував дуже доброзичливо і чуйно. Намагався мене вмовити, навіть зголосився сам працювати в компанії повний робочий день, аби підтримати мене в цей період, але я все одно не бачила шансів усе подужати.

Для деяких жінок вагітність аж ніяк не означає гальмування, а навпаки, спонукає зосередитися та встановлює чіткі часові межі для роботи. Моя подруга дитинства Еліз Шек згадує свою вагітність тепло і каже, що тоді працювала плідно, як ніколи. Вона не лише працювала повноцінні робочі дні як адвокатка, а й встигла за той час переоблаштувати будинок і впорядкувати фотоальбоми за п’ять років. Проте для інших, як-от для мене, вагітність – тяжкий період, коли не вдається зберігати звичну продуктивність. Я намагалася писати робочі листи, одночасно обіймаючи унітаз, але ситуація не сприяла багатозадачності. Один раз я це вже пережила, тому знала, чого очікувати. Отже, я відмовила Риду, а через кілька місяців завагітніла – і знову мене переслідувала нестерпна нудота. Усі жалі через те, що я не взялася за роботу в LinkedIn, геть-чисто розвіялися, коли через сім місяців після народження моєї доньки Марк Цукерберґ запропонував мені посаду у Facebook. Момент і далі був не надто вдалим. Мене попереджали, і невдовзі я сама переконалася, що двоє дітей – це більш ніж удвічі складніше за одну дитину. Я не шукала нових викликів, а просто намагалася протриматися ще один день. Утім, ми з Дейвом розуміли: якщо я чекатиму ідеального моменту для рішення, пропозиція закриється. Моє рішення взятися за цю роботу було особистим, як то завжди з такими рішеннями. Протягом першого півріччя у Facebook я не раз міркувала, чи правильний зробила вибір. Наприкінці першого року я вже знала, що вибір правильний – для мене.

Народження дитини різко змінює наше самовизначення. Жінки стають мамами. Чоловіки стають татами. Пари – батьками. Пріоритети виразно зміщуються. Бать- ківство може бути щасливим досвідом, але водночас він непростий і добряче збиває пиху. Якби існував правильний спосіб ростити дітей, усі до нього вдавалися б. Але на ділі так не буває. Одне з перших питань, що постає перед новоявленими батьками, – хто буде головним опікуном дитини. Історично це завжди мати: грудне вигодовування було логічним і біологічним обґрунтуванням такого вибору. Проте винайдення сучасних відсмоктувачів молока внесло корективи в це рівняння. Коли я працювала в Google, то зачиняла двері свого кабінету й відсмоктувала молоко, ведучи телефонні переговори. Бувало, співрозмовник запитував:

– Що це за звук?

А я здивовано перепитувала:

– Який звук?

Коли ж хтось наполягав, що чує в слухавці дивний шум, я казала:

– А, це просто пожежна машина по той бік вулиці.

Я пишалася своєю вигадливістю, аж доки додумалася, що іноді мої співрозмовники перебувають в одній зі мною будівлі, тобто бачать, що там немає пожежної машини. Попалася.

[…]

Важко передбачити, як уплине батьківство на конкретну особистість, проте легко спрогнозувати реакцію соціюму. Коли в пари народжується дитина, чоловіка всі просто вітають, а жінку вітають і одразу запитують, що вона вирішила стосовно роботи. Адже існує поширене припущення, що виховувати дитину – її відповідальність. Це уявлення не надто змінилося за останні тридцять років.

Особистий вибір часто буває не таким особистим, як здається. На всіх нас упливають суспільні умовності, тиск оточення, очікування родичів. На додачу жінка, яка може собі дозволити не працювати, зазвичай дістає не тільки дозвіл на це, а й схвалення свого вибору.

Уявіть, що кар’єра – це маратон: довге, виснажливе випробування з дуже цінним призом. Тепер уявіть маратон, де на стартовій лінії вишикувалися чоловіки та жінки з однаково добрими фізичними показниками та вишколом. Лунає стартовий постріл. Жінки та чоловіки біжать пліч-о-пліч. Чоловікам-маратонцям постійно вигукують: «Молодець! Так тримати!» Зате жінки чують зовсім інші вигуки. «Ти ж знаєш, що не мусиш це робити!» – кричать до них глядачі. Або: «Хороший старт – але навіщо тобі бігти аж до фінішу?» Що далі добігають маратонці, то завзятіше натовп підбадьорює чоловіків: «Уперед! Ще трошки!» А жінки натомість чують дедалі більше сумнівів у доцільності своїх зусиль. Голоси ззовні – а часто і власний внутрішній голос – раз у раз запитують, чи слушним було рішення бігти цей маратон. Ці голоси можуть звучати навіть вороже. Поки жінка щосили долає випробування забігу, глядачі кричать: «Чому ти тут бігаєш, коли вдома на тебе чекають діти?»

Далекого 1997 року Дебі Геметер була молодою виконавчою директоркою в Sara Lee. Вона прагнула колись очолити велику корпорацію, як її кумирка, генеральна директорка Pepsi-Cola North America Бренда Барнз. Навіть створивши сім’ю, Дебі завзято працювала на свою кар’єру. Аж якось у відрядженні вона відчинила двері свого готельного номера та побачила «USA Today» з несподіваним заголовком: «Директорка Pepsi проміняла роботу на сім’ю». Підзаголовок нагнітав: «Фахівчиня з 22-річним стажем перевтомилася». Тієї миті, за словами Дебі, її власні амбіції похитнулися: «Я подумала, якщо ця надзвичайна жінка не зуміла впоратися, то хто зуміє? Невдовзі по тому мені запропонували хорошу роботу в банку, але я відмовилася, бо моїй доньці був лише рік, і я не знала, чи подужаю. Майже через десять років я влаштувалася на аналогічну посаду, і все мені вдалося, але ж я втратила десять років. До речі, я зберегла вирізку з тієї газети, вона досі в мене є. Це нагадування про те, чого я не бажаю наступному поколінню».

Якщо маратонка зможе не зважати на крики з натовпу та протримається понад половину дистанції, найімовірніше, вона віднайде правильний ритм. Колись давно я познайомилася з жінкою, яка працювала інвестиційною банкіркою у Нью-Йорку, а її чоловік був держслужбовцем. Вона розповіла мені, що рік за роком її подруги, які працювали в банківській сфері, йшли з роботи, але їй самій як головній годувальниці сім’ї довелося триматись. Бували дні, коли вона дуже заздрила своїм подругам і мріяла теж звільнитися, – дні, коли справ було забагато чи вони були надто паскудні. Але змоги звільнитися вона не мала. Врешті-решт вона опинилася на посаді, де паскудних справ було менше, а впливу більше. Тепер, озираючись назад, ця жінка тішиться, що навіть у найскладніші часи розвивала кар’єру. Нині в неї дуже теплі стосунки з дітьми, які вже подорослішали та покинули батьківський дім, отож особливо приємно мати роботу, яка дає відчуття наповнености.

Хоча вчені мужі та політики (теж здебільшого чоловіки) постійно твердять, що материнство – найважливіша і найскладніша робота, жінки, які приймають рішення тимчасово піти з роботи заради дитини, розплачуються істотними втратами у кар’єрі. Лише 74% із них узагалі повертаються до роботи і лише 40% повертаються на повну ставку. Ті, хто йде працювати після перерви, часто стикаються з відчутним зниженням доходу. Якщо враховувати чинники освіти та стажу, середній річний дохід жінок знижується на 20%, навіть коли вони залишають робоче місце лише на один рік. Середній річний дохід знижується на 30%, якщо ця перерва триває два-три роки, а в середньому саме на такий період жінки тимчасово ідуть із ринку праці. Такий «штраф за материнство» має місце й у більшості країн – учасниць Організації економічного співробітництва та розвитку, де тривалішу відпустку з догляду за дитиною так само пов’язано зі збільшенням різниці доходів матерів і батьків, які працюють. У цих країнах мати, яка працює, заробляє в середньому на 22% менше, ніж її колеґа-чоловік, у якого теж є діти. Водночас жінки без дітей заробляють на 7% менше, ніж чоловіки без дітей. Якби суспільство справді цінувало догляд за дітьми як роботу, компанії й індустрії знайшли би спосіб пом’якшити ці карколомні втрати і допомогти батькам поєднувати кар’єру та сім’ю. Надто часто жорсткий графік, нестача відпусток за сімейними обставинами, дорогі чи ненадійні послуги з догляду за дитиною підривають найкращі жіночі наміри. Урядова та корпоративна політика, яка передбачатиме оплачувані відпустки з особистих причин і доступний якісний догляд за дітьми, зарадила б і сім’ям, і суспільству загалом.

Одна з найпоширеніших помилок, що їх припускаються жінки, – відмова від кар’єри на ранньому етапі, тому що заробітна плата заледве покриває вартість найманого догляду за дитиною. Справді, няня чи дитячий садок – це дуже дорого, і надто прикро гарувати день у день, щоби зрештою вийти майже на нуль. Утім, жінкам-фахівчиням варто порівнювати вартість догляду за дитиною радше зі своєю майбутньою зарплатою, аніж із поточною. Анна Філер описує своє материнство у віці тридцяти двох років як «момент істини». Нова зірка маркетинґу, Анна непокоїлася, що після сплати всіх податків її зарплати заледве вистачає на догляд за дитиною. «Чоловіки дуже часто заробляють більше за своїх дружин, тому здається вигіднішим інвестувати саме в їхню кар’єру», – каже вона. Однак Анна думала про те, скільки грошей і часу вклала у свою кар’єру, і так само вважала економічно недоцільним просто її облишити. Тож вона вирішила «спробувати щастя» та залишилася працювати. Минули роки, тепер її дохід у багато разів перевищує той, через який вона мало не розпрощалася з кар’єрою. Для Анни, як і для інших жінок, то було мудре рішення – розглядати витрати на догляд за дитиною як іще один спосіб інвестувати в майбутнє своєї сім’ї. Здебільшого зарплата з часом зростає. Як і гнучкість графіка, адже керівники вищої ланки зазвичай мають змогу контролювати свій розклад і тривалість робочого дня.

А що, як чоловік хоче кинути роботу? Суспільство так само затято, як спонукає жінок плюнути на весь цей кар’єрний маратон, забороняє це чоловікам. Так само, як жінки відчувають, що передусім саме на них лежить відповідальність за турботу про дітей, чимало чоловіків відчувають, що саме на них лежить відповідальність за фінансове забезпечення сім’ї. Їхня самооцінка залежить насамперед від професійного успіху, тому часто чоловіки впевнені, що просто не мають іншого вибору, аніж добігти маратон до фінішу.

Рішення довірити свою дитину комусь іншому та повернутися на роботу дається нелегко. Кожна мати і кожен батько, які через це проходили, і я зокрема, знають, що часом від того просто серце розривається. Тільки захоплива, перспективна та вдячна робота може стати вагомим арґументом у цих ваганнях. Та й по тому, як рішення прийнято, батьки мають цілковите право переглянути його на будь-якому етапі.

Кожна щасливиця, яка має можливість вибирати, не мусить від неї відмовлятися. Не беріться до роботи, одразу налаштувавшись на звільнення. Не пригальмовуйте. Газуйте. Тримайте ногу на педалі газу до тієї миті, коли потрібно буде прийняти рішення. Тільки так можна мати певність, що, коли той день настане, у вас ще буде вибір».

Читайте также: Патрисия Мэнсон "Уроки импровизации"