WoMo-книга: #ЯНеБоюсьСказати

Найвідвертіша книга для підлітків

Торічний флешмоб #ЯНеБоюсьСказати, ініціаторкою якого була активістка Настя Мельниченко, продемонструва усім нам, наскільки вкорінене насильство у нашому суспільстві. Настільки, що ми здатні пройти повз дівчину, до якої чіпляються агресивно налаштовані чоловіки, і відмахнутися від слів власної дитини, яка скаржиться на «любого дядечка». «Не треба про це говорити, все одно нічого не вдієш» або гірше: «Сама винна!». Найвразливішими є підлітки, тому Настя Мельниченко написала дуже інформативну і дуже практичну книгу для них.

У книзі спочатку йде частина для підлітків, а потім — частина для батьків. З перших сторінок, з передмови, зрозуміло: у цій книзі з дівчатами і хлопцями будуть розмовляти відверто, доброзичливо і на рівних. Розділи книги «проілюстровані» анонімними історіями, що описують випадки насильства, але книжка не є збіркою таких історій, радше — методичкою для того, щоб розпізнати той чи інший вид насильства, отримати інформацію про те, як діяти, щоб мінімізувати ризик насильства, і що робити, якщо найгірше сталося. Велика увага приділяється довірі між дітьми та батьками, тому в частині для батьків узагальнено все, що було запропоновано увазі підлітків, плюс статистичні дані, конкретні посилання на законодавчі документи та джерела додаткової інформації й допомоги.

Секс, не-секс, сором і згода

Дітей (та й дорослих) часто паралізує сором. Саме він не дає нам нормально поговорити про секс із тими, хто на ньому знається. Вирішити для себе якісь питання. Розібратися, що є нормальним, а що ні. Поговорити про це, поділитися. Розібратися з засобами контрацепції, із циклами, спробами чогось нового. Я хочу сказати на весь голос: секс — це не соромно! Соромно — це коли чиниш погано іншим людям. Соромно красти, ображати слабших, обманювати заради власної вигоди, обмацувати інших людей без їхньої згоди. Якщо ж секс приносить задоволення усім учасникам процесу — то чому ми маємо цього соромитися? Ми ж не робимо нічого лихого! (…) Саме через сором люди, які пережили прикрі зазіхання чи, не дай бог, насильство, замикаються в собі, замість того, аби поділитися з іншими людьми і змусити соромитися того, хто чинить над ними насильство (…) Чого це має соромитися той, над ким таке чинять? Хай провалиться крізь землю від ганьби той, хто це робить! (…) Існує жарт, що жіноче «ні» означає «може бути». Цей жарт наробив дуже багато біди жінкам, бо наші відмови не сприймаються серйозно. (…) Взагалі, лише пряма, чітко і з готовністю виражена згода означає «так». Якщо дівчина мовчить чи відводить погляд — це не згода. (…) Існує таке поняття як вік сексуальної згоди. Тобто це той вік, коли, як вважається, людина може свідомо і з усією відповідальністю погодитися на статеві стосунки. В Україні цей вік становить 16 років. Тобто, якщо тобі менше 16 років, то твоя згода на секс не має значення. (…) Тож дорослим варто памятати: секс з неповнолітніми — це табу.

Яким буває сексуальне насильство

Сексуальним насильством є будь-які неприємні тобі дії, які спрямовані на отримання власного сексуального задоволення проти твоєї волі (мацання, доторки і тертя, секстинг, демонстрація статевих органів). (…) Якщо людина жартує на сексуальні теми або робить тобі сексуальні пропозиції, і ти від цього ніяковієш — це домагання. Багато хто знецінює наші почуття, кажучи: «Тю, та це ж просто жарт! Ти що, гумору не розумієш?» (…) Хіба є смішним той жарт, який неприємний? (…) Крім того, гумор — це клей для закріплення звичок і звичаїв реальності, у якій ми живемо. (…) Відмова від контрацептивів чи примушування тебе на секс без них є репродуктивним насильством, як і шантаж вагітністю. (…) Сексуальний буллінг — це те саме цькування, але на специфічну, сексуальну тему (жарти і коментарі на секс-теми, жести з сексуальним підтекстом, коментарі щодо твоєї зовнішності чи частин тіла, твоєї сексуальної поведінки чи вподобань, поширення пліток про когось на сексуальну тематику, відправлення у приватних повідомленнях картинок чи відео сексуального характеру, задирання, стягування, зісмикування одягу, знущання щодо орієнтації). (…) Дуже часто (у 80 випадків зі 100) гвалтівниками є люди з найближчого оточення дитини. (…) Паскудство в тому, що батьки дітям дуже часто не вірять, а обирають вірити саме дорослому, який ніколи не зізнається, що чинить з дитиною страшні речі. (…) Якщо над тобою було вчинене сексуальне насильство, то головне, що ти маєш пам’ятати, — це був акт приниження і зла.

Настя Мельниченко, громадська діячка, голова ГО «Студена»

Коли сказали, що вийде книжка з назвою флешмобу, всі чекали збірку найстрашніших постів, але ви написали книгу для підлітків. Ви самі пишете, що навіть батьки зараз не готові до того, аби назвати речі своїми іменами, вони замовчують те, що трапляється з їхніми дітьми. Як ви пояснюєте таким батькам цінність вчасної та вичерпної інформації щодо сексуального насильства?

Я початково не планувала збірку страшних історій, це планували видавництва. У роботі варто у першу чергу керуватися інтересами цільової аудиторії, це те, чого мене чітко навчила робота з травмованими особами (я працюю з людьми, що постраждали від конфлікту на сході). Тому задача була не зробити скандальну книжку, а керуватися тим, що справді потрібне підліткам. Показати їм, що вони не самі. Що на такі теми можна говорити без повчань і на рівних. Що те, що вони переживають — нормальна реакція психіки на ненормальні події. Що гнів, депресія, ненависть до себе, ізоляція — це природна реакція, і це пройде. Тому це радше методичка, а не збірка історій.

Щодо пояснення батькам важливості секс-просвіти, то тут уже пояснюю не я, пояснюють самі історії, де у 90% випадків діти соромилися щось розповісти батькам через табуйованість теми, і лишалися наодинці з травмою.

— Читайте також: Юлия Ярмоленко: «Если родители не обучат детей названиям гениталий, то дети будут использовать слова, написанные на заборе»

Мы в Facebook