WoMo-книга: Жінки, що біжать з вовками. Архетип Дикої жінки у міфах та легендах

Праця про любов і воскресіння жінок нашого світу

На думку доктора психології Клариси Пінколи Естес, здорові вовки та здорові жінки мають певні спільні психічні характеристики: гостроту відчуття, грайливий дух і глибоку відданість. Вовки й жінки споріднені за природою, допитливі, наділені витривалістю й силою. Вивчаючи вовків, доктор Естес вперше викристалізувала концепт архетипу Дикої жінки.

У книжці, яка стала світовим бестселером і сенсацією The New York Times, Естес розкриває цей архетип, розшифровує давні легенди і давно відомі дитячі казки, а також пояснює його на прикладах зі своєї психоаналітичної практики. «Жінки, що біжать з вовками» почалася як нотатки 1970 року, а вже 1971-го Естес узялася за текст. Авторка завершила книжку, «працю про любов і воскресіння жінок нашого світу», за двадцять років; за цей час їй 42 рази відмовили в публікації, аж доки книжка вперше побачила світ у видавництві Ballantine/Random House 1992 року. У 1995-му вийшло оновлене видання з додатком і новою вовчою казкою. 

До створення українського видання книжки долучилася трансдисциплінарний митець Олена Невертій (проект Para Platform). На обкладинці — фрагмент сакрального танцю, присвяченого пробудженню Духу та очищенню першоелементами: Землею, Вогнем, Простором, Водою, Повітрям. Кожному елементу відповідає свій танець, який формує гармонійні відносини із Планетою, як живим організмом. На жінках одіяння з натуральної вовни, виткані за старовинними технологіями, переосмисленими та вдосконаленими, щоб стати мостом між спадком предків та надбанням сучасності, зв’язавши береги часу воєдино. До сотворення  долучилися найкращі майстри ткацтва Українських Карпат, об’єднані ідеєю популяризувати архаїчні форми мистецтва та ручну працю в цілому, як потужний акт колективного зцілення.

Уривок. Внутрішня Жінка

Іноді у  тривалому очікуванні розуміння від чоловіка жінка стає стомленою й розхитаною. Вона думає: «Чому він не розуміє, про що я думаю і чого я хочу?». Це запитання позбавляє її сил. Утім цю дилему можливо розв’язати за допомогою одного влучного ефективного рішення.

Якщо жінка прагне знайти чуттєвого партнера, то мусить відкрити йому таємницю жіночої дуальності. Вона розповість йому про свою внутрішню жінку—ту, з якою разом їх двоє. Для цього потрібно навчити партнера ставити їй два на перший погляд простих запитання, які створять відчуття, що її бачать, чують і знають.

Перше запитання звучить так: «Чого тобі хочеться?». Майже всі ставлять це запитання в тій чи тій формі. Але є ще одне, важливіше запитання: «Чого бажає твоє глибинне Я?».

Того, хто не помічає подвійної природи жінки й сприймає її лише такою, якою вона є на поверхні, очікує великий сюрприз, бо коли дика природа жінки підіймається з глибин і починає розправляти крила, у неї з’являються інтереси, почуття й ідеї, геть відмінні від тих, які вона озвучувала раніше.

Щоб звити міцні стосунки, жінка ставитиме ті самі два запитання і своєму партнерові. Ми, жінки, вчимося опитувати обидва боки своєї природи, а також природи інших. Маючи інформацію від обох боків, можемо чітко визначити, що має цінність і як на це зреагувати.

Коли жінка радиться зі своєю подвійною природою, то шукає, аналізує та зондує матеріал поза межами свідомості—матеріал дивовижний і зазвичай дуже цінний.

Щоб по-справжньому любити жінку, партнер мусить любити і її неприборкану натуру. Якщо жінка вибере партнера, який не зможе чи не захоче любити цей інший бік, вона так чи так зазнає збитків і залишиться з непоправною втратою.

Тому чоловікам так само, як і  жінкам, варто давати імена своїй подвійній природі. Найціннішими є ті кохані, батьки, друзі й «дикі чоловіки», які готові вчитися. Ті, кого не вабить навчання, кого не заманити новими ідеями чи досвідом, не зможуть вирости вище свого теперішнього рівня. Якщо і є сила, що живить біль, то це відмова зростати понад те, ким ти є зараз.

Ми знаємо, що Дикий чоловік шукає свою земну жінку. Боїтеся ви цього чи ні, але актом найглибшої любові є дозволити, щоб тебе сколихнула дика душа іншого. У  світі, де люди страшенно бояться «програти», зведено надто багато захисних мурів, щоб лише не розчинитися в божественності душі іншої людини.

Партнер дикої жінки наділений витривалістю душі; він здатен відправити свою інстинктивну природу зазирнути в намет жіночого душевного життя і зрозуміти побачене й почуте. Хорошим партнером буде чоловік, який раз у раз повертається, щоб зрозуміти, який не дозволяє собі відволікатися на спокуси вздовж дороги.

Тож завдання чоловіка—віднайти справжні імена жінки та скористатися цим знанням не для того, щоб підкорити її собі, а щоб зрозуміти й пізнати божественну сутність, з якої зроблена жінка, дозволити їй омити його, здивувати його, шокувати його та навіть злякати його. Щоб залишитися з нею. І співати над нею її імена. Тоді очі жінки засяють. І очі чоловіка теж.

Та розслаблятися рано: є  ще один аспект у  називанні подвійних боків—іще страшніший, але дуже важливий для всіх, хто любить. Якщо один бік жіночої подвійної природи має назву Життя, то її сестра-близнючка носить ім’я Смерть. Сила на ім’я Смерть—одна з двох точок притягання дикої натури. Той, хто дізнається імена подвійної сутності, неминуче наткнеться на голий череп Смерті. Кажуть, проти нього можуть встояти тільки герої. Дикий чоловік, звісно, теж може. Як і Дика жінка, безперечно. Цей череп повністю трансформує їх.

Знайомтеся—Жінка-скелет.

Таємниці як убивці

За свою двадцятилітню практику я вислухала тисячі «таємних історій», що їх приховували протягом багатьох років, а інколи й ціле життя. Чито сама жінка накладає на себе обітницю мовчання, чи під тиском когось сильнішого за себе, та в будь-якому разі вона боїться, що її позбавлять права голосу, вважатимуть небажаною, перестануть підтримувати з нею взаємини чи навіть розправляться фізично, якщо вона розкриє свою таємницю.

Деякі жіночі таємниці—це історії про те, як вони сказали неприховану брехню чи навмисне зробили якусь підлість, унаслідок чого хтось постраждав чи потрапив у халепу. Проте в моїй практиці такі випадки —рідкість. Більше жіночих секретів стосуються порушень тих чи тих суспільних або моральних норм їхньої культури, релігії чи особистої системи цінностей. Деякі з цих дій, подій і рішень, особливо стосовно жіночої свободи в будь-якій чи всіх сферах життя, соціум часто називає ганебно неправильними для жінок—але не для чоловіків.

Проблема секретних історій, пов’язаних із соромом, у тому, що вони відрізають жінку від інстинктивної природи—переважно вільної та радісної. Коли в душі поселяється темний секрет, жінці не можна навіть близько до нього підходити—крім того, вона починає захищатися від контактів із будь-чим, що може нагадати про нього або додатково підсилити на той час уже хронічний біль.

Це дуже поширений оборонний маневр—він, як і наслідки травми, таємно впливає на вибір жінкою того, що робити і чого не робити в зовнішньому світі: з якими книжками, фільмами чи подіями зв’язуватися або ні; над чим сміятися, над чим ні; яким хобі віддавати свій час. У такому розумінні ця поведінка є пасткою для дикої сутності, яка потребує свободи робити, що їй подобається, бути, ким подобається, і дивитися на те, що їй миле.

Зазвичай таємниці розвиваються за тим самим сценарієм, що й високі драми. Ось ряд їхніх сюжетів: зрада; заборонене кохання; несанкціонована цікавість; відчайдушні вчинки; вимушені вчинки; нерозділена любов; ревнощі та відторгнення; лють і помста; жорстокість до себе чи інших; негожі бажання, мрії та сни; негожі сексуальні інтереси та поведінка; незаплановані вагітності; ненависть і агресія; випадкова смерть чи травма; порушені обіцянки; втрата сміливості; втрата самовладання; недоведення справи до кінця; нездібність до чогось; кулуарні втручання та маніпуляції; недогляд; насильство. Список можна продовжувати— і більшість сюжетів потрапляє у категорію плачевних помилок.

Таємницям, як і чарівним казкам і снам, притаманні ті самі енергетичні моделі та структури, що й драмі. Але в таємницях дотримано не героїчної структури, а трагічної. Героїчна драма починається з подорожі головної героїні. Іноді вона ще психологічно не пробудилася. Іноді вона занадто мила й не відчуває небезпеки. Інколи вона вже зазнала жорстокого ставлення й тепер відчайдушно б’ється, як загнане звірятко. Хай як вона починала, героїня рано чи пізно потрапляє в чиїсь лапи та долає жорсткі випробування. Та, зрештою, завдяки своїм розуму та підтримці небайдужих людей вона отримує свободу і стійко долає всі труднощі.

Натомість у трагедії героїню захоплюють, беруть силою чи штовхають прямісінько в пекло. Вона приголомшена. Ніхто не чує її криків, її прохання ігнорують. Вона втрачає надію, втрачає зв’язок з усім цінним у своєму житті, і здається. Замість того, щоб насолоджуватися тріумфом над негараздами чи власною витривалістю і мудрістю рішень, яких дійшла, вона занепадає й гине. Майже всі секрети, що їх зберігають жінки, це героїчні драми, перекручені в безвихідні трагедії.

Однак є й хороші новини. Трагічну драму можна знову зробити героїчною, якщо відкрити таємницю, розповісти її комусь, написати їй інший фінал, проаналізувати свою роль у ній і силу витримати її. Цей процес складається наполовину з болю, наполовину з мудрості. Пережити його—це тріумф глибинного дикого духу.

Ганебні секрети, що їх носять у собі жінки,—старі, як світ. Кожна жінка, яка зберігала таємницю собі на шкоду, згоріла від сорому. За цією універсальною проблемою ховається архетипний шаблон: або героїню змусили щось робити, або вона втратила інстинкти й сама потрапила в пастку. Зазвичай вона безсила виправити цю несприятливу ситуацію. Якась обіцянка або сором змушують її зберігати таємницю. І вона виконує, бо боїться втратити любов, повагу, засоби до існування. Щоб гарантовано не допустити розголосу таємниці, на тих, хто може її розкрити, накладають прокляття. Якщо таємниця вийде на поверхню, станеться щось жахливе.

Жінкам нав’язують думку, що певні події, рішення та обставини їхнього життя, зазвичай пов’язані з сексом, коханням, грошима, насильством або іншими утрудненнями людського існування, є ганебними й тому не мають прощення. І це неправда.

Усі помиляються у словах і вчинках, перш ніж навчитися й усвідомити можливі наслідки своїх дій. На цій планеті, у цьому Всесвіті немає нічого такого, чого не можна простити. Нічого. «Це неможливо!—скажете ви.—Ось цей мій учинок абсолютно непростимий». Та кажу: нічого з того, що вчинили, чинять чи можуть учинити люди, не є непрощенним. Нічого.

Самість не є силою, яка карає та поспішає наказувати жінок, чоловіків і дітей. Самість—це дике Божество, яке розуміє природу всіх створінь. Ми часто маємо проблеми з тим, щоб «діяти правильно», особливо коли наші базові інстинкти, зокрема інтуїція, відрізані. У таких умовах нам важко прикинути, якими будуть наслідки, до того, як вони настануть. Дика душа є глибоко співчутливою і зважає на це.

В архетипі таємниці чари чорною сіткою накривають частину душі жінки й підштовхують до думки, що таємницю ні за що не можна розкривати. Ба більше, вони змушують її вірити, що в іншому разі кожна порядна особа на її шляху прокляне її навіки. Ця додаткова загроза перетворює сором, пов’язаний із таємницею, з одного тягаря на два.

Ця загроза є забавкою лише тих людей, які заселяють невеликі темні закутки своїх сердець. Ті ж, кого сповнюють тепло і любов до людства, чинять навпаки. Вони допомагають випустити секрет назовні, бо знають, що рана від нього не загоїться, допоки таємне не буде омовлено при свідках.

Про автора

Кларисса Пінкола Естес, доктор філософських наук, всесвітньо визнана поетка, лауреатка премій; дипломована старша юнґіанська психоаналітикиня, сертифікована Міжнародною асоціацією аналітичної психології (Цюрих, Швейцарія), спеціалістка з посттравматичного відновлення, а також cantadora, хранителька древніх історій у латиноамериканській традиції.

Автор фото: Clara Griffin.

 

Купити книгу тут