WoMo-портрет: Наталія Микольська

Наталія Микольська, заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі – Торговий представник України, мама двох синів: Луки (9 років) і Марка (3 роки), розповідає про виховання власним прикладом, жінок на топ-посадах та шанси на зміни у нашій країні, які не можна втрачати.

Про дитинство, освіту та кар’єру

Мої батьки виховували мене у достатньо спортивно-спартанських умовах, при цьому вони завжди говорили, що їхнє завдання — показати нам світ. Ми витрачали гроші не на одяг, меблі, речі, а на подорожі, спортивний відпочинок та освіту. Ми їздили за кордон, могли спати у спальниках, але зате могли об’їхати пів-Німеччини. І з першими моїми студентськими конференціями батьки також допомагали фінансово, щоб я могла поїхати до інших країн. Також в мене тато дуже багато читав книжок, преси і він мені завжди зранку давав якісь газети, навіть у школі, і вчив, що треба знати, що коїться у світі та політиці. Він бачив мене у банківській сфері, я ж для себе у певний час вирішила, що хочу займатись юриспруденцією. Цьому частково посприяли і модні американські серіали про сильних жінок-юристок. З татом у нас відбувалась довга дискусія, у результаті якої я сказала, що піду навчатись у економічний ліцей. Але рік потому і я, і усі оточуючі зрозуміли, що це не моє. І тато погодився, що я буду вступати на юрфак. Ця ситуація мене навчила, що завжди треба говорити, відстоювати свою позицію та шукати компроміс, для того щоб досягнути своєї мети.

У студентські роки я була дуже активною, займалась роботою у різних організаціях, вигравала гранти, багато їздила за кордон на стажування. Завдяки цьому я побудувала широку мережу контактів і в Україні, і в інших країнах. На останньому курсі я вирішила, що хочу отримувати магістерську освіту за кордоном, у декількох вузах я отримала часткову стипендію, а у Німеччині — повну, і вирішила, що поїду саме у цю країну вивчати європейське право, політику і економіку. Після цього була ще Канада, а потім з 2002 року я працювала у юридичному бізнесі до моменту призначення на поточну посаду.

Про декрет

Кожна жінка має мати право вибору. Воно полягає у тому, що якщо вона відчуває, що повинна залишитись вдома із дитиною, то вона може це зробити. Якщо ж вона відчуває, що їй потрібно піти працювати, то ні суспільство, ні родина, ні роботодавець, ні стереотипи не мають її у цьому зупиняти і не можуть тиснути на неї у прийнятті цього рішення. Мені пощастило, тому що, коли я працювала і на першій, і на другій своїй роботі, мені вдалось домовитись із роботодавцями, що з певного часу я буду працювати з дому. Із старшим сином я пробула трошки довше у декреті, перші півроку не працювала взагалі. А от із молодшим я майже одразу почала працювати з дому, адже юридичний бізнес — це бізнес консалтинговий, і він сильно зав’язаний на особистості, яка веде той чи інший проект.

Не буду говорити, що було легко. Але дуже важливо відчувати підтримку родини. Мені пощастило, тому що мій чоловік взяв частину домашньої роботи на себе і підстраховував, коли в мене були відрядження. При цьому майже до року обидва сини були на грудному вигодовуванні. Було складно усе організувати, але у мене були для цього природні можливості, на відміну від багатьох жінок, які потерпають від нападів з боку суспільства, якщо вони не годують дитину грудьми. Ми ж ніколи насправді не знаємо, чи це вибір жінки, чи так сталось, чи це такі обставини у даний момент. Знову наголошую, жінка завжди має мати право вибору, а суспільство не може її за цей вибір засуджувати. Немає єдиного правильного та ідеального рішення, кожна жінка та її сім’я самі вирішують, що краще саме для них на даний момент.

Про синів

Старший син Лука займається англійською, футболом та плаванням. Також в нього завжди є вибір спробувати щось нове і те, що хочеться йому. Тому якось сам записався на шкільну секцію по боротьбі. Але найбільшою його пристрастю є футбол. Як правило, протягом тижня у нього п’ять тренувань, а на вихідних ігри та турніри, які ми з чоловіком намагаємось не пропускати.

А молодший Марко ходить до садочка, йому у якийсь момент просто стало дуже сумно вдома — дорослі на роботі, старший брат у школі. Він у нас теж любить грати у футбол, але поки що тільки для себе.

Про виховання дітей

Як і мої батьки, я прихильник того, щоб діти багато подорожували, їм потрібно показувати світ. Другий мій принцип — діти повинні багато читати. Мої сини бачать, що у мене біля ліжка завжди лежить книга, і слідкують, як переміщається закладка. А от чоловік, наприклад, читає на планшеті, і тривалий час син думав, що тато просто грається. Поки ми йому не завантажили книжку і сказали: «Хочеш гратись? Ось, читай». Хоча, на мою думку, для дітей важливо читати саме паперові книжки, гортати сторінки, тим паче що зараз видають просто фантастичні книги. Лука зараз, наприклад, читає книгу про мумі-тролів та «Таємницю козацької шаблі» ВСЛ. Причому з ним ми ходимо до книгарень разом і він вибирає книжки для молодшого брата.

І третій мій принцип, про який часто нагадував тато, — ти можеш виховати дитину лише своїм прикладом. Якщо ти будеш лежати на дивані і хотіти, щоб діти займались спортом, нічого не вийде. Тому змалечку ми намагаємось прищепити любов до спорту. Із старшим сином Лукою я навіть грала у теніс до п’ятого місяцю вагітності. І зараз я дуже шкодую, що в мене залишається мало часу для того, щоб виховувати дітей своїм прикладом, через те, що мене дуже часто просто немає поруч.

Про почуття провини

Почуття провини, мені здається, виникає завжди і у будь-кого з батьків. Тому що ти ніколи не будеш на 100% впевнений, що все, що ти робиш, це точно правильно. Але якщо не їсти себе зсередини, а направляти ці сумніви у правильне русло і шукати рішення, як можна щось змінити, — це на краще. Я завжди кажу, що якщо в тебе виникає почуття провини перед дитиною, візьми та подзвони їй. Мій старший син знає, що коли він мені дзвонить, я завжди з ним на зв’язку. Так, через зайнятість я можу не взяти трубку одразу, але протягом години я обов’язково напишу смс або передзвоню. Коли я у відрядженнях, ми намагаємось спілкуватись через відеомесенджери. Буває, що інколи немає часу на дзвінки, тоді просто хоча б пишеться меседж «я тебе люблю», «я з тобою». Головне, щоб дитина відчувала, що цей зв’язок з мамою є. Я, наприклад, коли тривалий час проводжу у відрядженнях, потім дозволяю дітям засинати зі мною в ліжку, щоб вони відчували, що мама поряд.

Про відпочинок

Я відпочиваю, коли я займаюсь спортом. Дуже люблю плавання, теніс, танці та гірські лижі. Хоча із моїм графіком важко щось планувати, але намагаюсь хоч один раз на тиждень відвідувати басейн. Крім того, відпочиваю, коли читаю книжки, ходжу на прогулянки з синами, а іноді, навіть просто лежачі на землі та дивлячись на небо. Коли ти дуже зайнятий, ти будь-яку хвилинку з дітьми сприймаєш як відпочинок, навіть коли готуєш їм сніданок рано-вранці у неділю і поспішаєш на футбольний матч старшого сина. Але у такому ритмі ти починаєш отримувати задоволення від дуже простих речей, важливо просто змінити тип діяльності. Відпустку ми плануємо провести на морі, і так як хочеться нарешті скористуватись безвізом і показати дітям нову країну, мабуть, це буде Європа. Але, чесно кажучи, ми не все ще спланували.

Про те, чому треба навчити дітей, щоб підготувати їх до дорослого життя

По-перше, дітей треба навчити самостійності. По-друге, тому, що у них завжди є вибір, і що, коли ти робиш цей вибір, він може мати різні наслідки як для тебе, так і для оточуючих. І, по-третє, їх треба навчити тому, як і де шукати позитив. На жаль, у нас в країні національна звичка — це постійно скаржитись та шукати зраду. А позитив створюємо ми самі, наше оточення і те, що ми надихаємо один одного.

Про те, чого навчають діти

Діти мене навчають безмежної та безумовної любові, а також умінню радіти простим речам. Адже дитина може радіти випеченому вдома кексу більше, ніж вечері у якомусь популярному та дорогому ресторані.

Про стереотипи

Коли я йду на робочі зустрічі у Європі або Північній Америці, я ніколи не думаю, що буду зустрічатись з якимись гендерними стереотипами, я думаю тільки про те, що потрібно відстояти свої позиції. Єдине, у країнах, що мають релігійні традиції та звичаї, ти просто повинен, дотримуючись поваги до їхньої культури, подбати, щоб зовнішній вигляди та щоб твоя поведінка не відволікали від предмету переговорів. Але я не можу сказати, що мені траплялись якісь проблеми у цих країнах. Можливо, мені пощастило, а, можливо, це залежить від того, як ти до цієї зустрічі готуєшся.

В Україні ти постійно пробиваєш скляні стіни та стелі, але це не стосується питання — чоловік ти чи жінка. Якщо ти робиш реформи, це завжди складно. І проблема не у статі, а у тому, як ти їх проводиш і відстоюєш. Звичайно, те, що у нашому середовищі не так багато жінок на топ-позиціях, не сприяє тому, щоб жінки рухались уперед. І зрозуміло, що жінки зустрічаються з певним обмеженнями, що стосується декретної відпустки. Але це вибір кожної — чи їй лишатись у відпустці весь час і виховувати дитину, чи паралельно працювати.

Про платформу She Exports

Мета цієї ініціативи — business empowerment, давати силу жінкам для того, щоб вони рухались уперед у бізнесі з міжнародним елементом, щоб вони більше експортували. Ми для себе виділили декілька напрямків роботи. Вже запустили пробний фотопроект, який анонсували у Канаді під час торгової місії, у його рамках розповідали про українських жінок, що працюють у галузі інформаційно-комунікаційних технологій і займаються освітою, інжинірінгом, керують проектами. І що важливо, з точки зору позиціонування нашої індустрії за кордоном, за останні три роки кількість жінок у ІКТ збільшилась удвічі в Україні. Фотопроект про жінок-лідерок буде надихати жінок тут, в Україні, а за кордоном будемо показувати, що жінка у бізнесі — не тільки ознака стрімкого росту, а ще й ознака того, що ця галузь стала.

Про страхи

Я боюсь, що Україна втратить можливості, які у нас є. І це стосується не лише мене особисто як представника Уряду, це стосується і моїх дітей, і нашого майбутнього покоління. Тому що я дуже хочу, щоб мої діти жили в Україні. Революція Гідності зробила справжнє перезавантаження, вона показала, що ми не пасивні. І мені буде дуже страшно і болісно, якщо ми перетворимось на країну втрачених можливостей. Тому що можливості є всюди: і вдома, і у родині, і у роботі, і на подвір’ї, і у Кабінеті Міністрів. І кожен має шукати ці можливості і щось робити. Через це, напевно, я працюю дуже багато і роблю те, що я роблю.

Про портрет мами ХХІ століття

Мама ХХІ століття — це жінка, яка має право вибору. При цьому будь-який вибір, який би вона не зробила, вважається правильним і підтримується суспільством. І вона відчуває, що може цей вибір вільно робити. І вона з цим живе.

Розмову вела Тетяна Касьян. Фото із особистого архіву Наталії Микольської 

— Читайте також: WoMo-портрет: Лариса Хаас