WoMo-портрет: Нина Матвиенко

О своих талантливых детях, непростом материнстве, любви к народной песне и роли женщины в Украине

нина матвиенко

Нина Матвиенко, народная артистка Украины, герой Украины, мама троих детей: Иван, Андрей и Антонина, бабушка, в эксклюзивном интервью для WoMo рассказывает о трудностях материнства для артиста, о том, как находить подход к обучению одаренного ребенка, почему трансформировался образ женщины-берегини и что нужно делать, чтобы воспитать у ребенка любовь к своей стране, традициям и украинской песне.

О детстве, матери и любви к украинской песне

П`ять класів я закінчила у селі Неділище, що на Житомирщині. А починаючи з шостого класу, вчилась у школі-інтернаті Потіївці та у місті Коростені, де мої предки жили. Там же навчались і три мої брати та три сестри. У ті часи із села не можна було виїхати, не давалися паспорти. Куди можна було вступити? Тільки в училища. Мама моя була передова людина, сучасних на той час поглядів, вона дружила з учительками і все чудово розуміла. І я знала, що буду вчитися. В мене з дитинства було бажання мати вищу освіту (в семье Нины Митрофановны было 11 детей, и только она получила высшее образование,  — прим.ред.), я відчувала, що я достойна. Так і вийшло.

Любов до української пісні в мене в крові. У дитинстві ми залазили під стіл, і не так їсти нам хотілося, як під столом слухати співи батьків та родичів. Найбільше всі чекали, як будуть співати батько з матір`ю. До речі, у Тоні, моєї дочки, на диску є кусочки бабусиної мелодії. У моєї мами був надзвичайний голос. Взагалі, в нашій родині співали і діти, але доля у кожного склалася по-своєму. Їм не здавалось, що спів може бути роботою.

cfef572a-7e24-4f44-98d2-89ee6d34393f

О муже

Мама нас виховувала у законах чистоти, шанувалася душа людська і тіло. Не просто так заміж дівчину віддавали, хлопець мав бути достойний. Ось так я і вийшла заміж за свого Петра (художник Петр Гончар, — прим.ред.). Але прізвище дівоче – Матвієнко — я не захотіла змінювати. Я хотіла свою родину підняти, а не Гончарів. Вони все-таки вже були відомі. Мій чоловік все життя та здоров’я положив на зведення музею, а я для нього, так скажімо, тил, куди завжди можна прийти, де тебе нагодують, обцілують. Але ж собі і самій хочеться бути у такому тилі. Тож зараз я більше повернулась до дітей, намагаюсь додати все, що недодала та недолюбила у молодості, гастролюю тепер більше, ніж в юності, допомогла пенсійна свобода.

О материнстве

Звичайно, у вихованні своїх дітей я користувалась методами батьків. Воно ж нікуди не дівається. Але інколи я зупинялась і думала: «Що я роблю?». Стільки всього в голову залазило, а діти ж не розуміли, чого ти від них хочеш, адже в них теж є своє життя, своє бачення і свій характер. Попускало, коли замислювалась над їхньою поведінкою.

Взагалі, якщо артисти народжують дітей, в них має бути бабуся в хаті або людина, яка може тебе замінити, коли тобі треба на потяг бігти, а ти мусиш наварити їсти на три дні, собі щось приготувати, побігти накупити все, що необхідно. Я не встигала все зробитьи, пам’ятаю з тих років тільки клопоти, клопоти й клопоти. Мій старший син народився у 1973 році, а середній —  у 1974 – му. Декретні тоді давалися до року, і дитина ще не підвелася, а ти вже мусила йти на роботу. А я на той час ще вчилася в університеті. Інколи здавала дитину мамі на час сесії, приїжджала потім, а син не впізнає та каже: «Тьотя». Я плачу! А мамі було дуже приємно, що син її називав «мамою», а не «бабусею». Але то все було давно, зараз діти усі зі мною і це вже приємний клопіт.

О детях

Сини –  Іван та Андрій — художники, і цим вже все сказано. Ви можете їх інколи не догукатися. Коли вони малюють, а ви їм щось кажете, вони нічого не запам’ятають. «Мамо, ви не казали, я не пам’ятаю», — потім говорять мені. Обов’язково куплять щось не те, що я прошу. І ніякі списки не допоможуть. Ми з Тонею, дочкою, насторожі цього життя удвох, формуємо сім`ю. Адже художники – люди не 439c53bc-0dc3-4c5d-aaab-fd586027bc90земні. І я ніколи не ставала на заваді їхньому вибору. Це є Божі таланти, забороняти таким людям у дитинстві розвивати свій дар – йти проти Бога. Якщо людина не виконує своєї місії на землі, вона хворіє або п’є.  Найбільша нагорода, — коли людина знає, чого хоче.

Дочка Тоня також добре малює, якби вона не була співачкою, то була би геніальним художником. Але переважив спів, і вона не повертається до малювання. Вона дуже своєрідна, ні на кого не схожа співачка з цікавим матеріалом. Якби її там не критикували, я завжди їй кажу: «Не реагуй, тому що ти не така, як всі». Настільки вона природньо добре співає, що мені іноді страшно. Якісь поради я давала їй раніше, ходила на її концерти, щоб слухати, як вона звучить. Але її дуже обережно треба було вчити, щоб не відбити охоти. В цей час треба було не матір’ю бути, а другом і вчителем.

Онучка Уляна пережила з нами співи (вона вивчила всі пісні мої й Тоні) та й малювала все дитинство. Але казати їй, що «ти будеш, мабуть, співати, як мама» — це так стереотипно. Поки що вона себе шукає і принципово хоче спробувати щось своє.

О подходе к развитию талантов

Дітей треба добре хвалити, якщо в них все вдається. Але ніякої улесливості! Якщо хвалити дитину, а вона знає, що це не правда, то потім думає: «Ну і брехлива у мене мати». Діти відчувають, коли щось неправильно зробили, тому треба бути дуже обережними. Я добре пам’ятаю, як мені на мої зауваження до себе казали: «Та що ти, то було геніально», а я точно знала, де помилилась. От чому діти часто слухають когось, а не батька і матір? Бо не правильний, не мудрий підхід. А діти дуже ранимі. До речі, малювати із синами починала я, а не батько. Ми брали за взірець роботи Марії Приймаченко, Катерини Білокур, починали з малювання хаток. Я їм казала, що віконця – то очі, якими хата дивиться у світ. Ось вони в мене такі романтичні й виросли. Та й пісні розучувала я з ними. У нас була одна кімнатка, і пам’ятаю, як там десь кипить курка, а я вмикала магнітофон і вчу пісню:

Ой у саду соловейко, ой щебече раненько.
– Куди їдеш-від’їжджаєш, любеє серденько?

А Андрійкові ще й року не було, повзав тільки, і раптом він зривається таким голосом:

– А я їду-від’їжджаю в чужий край-сторону…

Звичайно, по-дитячому співав. Він слухав, вивчив ці слова, і в нього це прорвалось. Я його тоді так схопила в обійми! Але дітей я виховувала строго, не було коли панькатись, не було коли любить так сильно, як могла. Боже! Яка важка була моя юність, пов’язана з хором ім.Г.Верьовки — щоденна робота і дисципліна, жили за копійки.

d3542f9a-3f34-4bf4-aa5a-b9404042b439

О том, чему нужно научить своих детей

Батьки повинні поважати себе і своїх батьків, говорити добре про дідусів та бабусь. І на цьому фоні їхні діти навчаться, як поважати своїх батьків також. Дітей треба навчити любити і родину будувати тільки на любові. Бувають жінки, які, попадаючи до великого міста, не можуть знайти собі місця, роботи і виходять заміж за гроші. І це не тому що вони з провінції, а тому що розум меншовартісний. А коли хлопці здогадуються, що за них вийшли через гроші, родини розпадаються. Серцем треба жити, тільки серцем, а не приживатись до міста.

Як бути хорошою мамою? Любити дитину і дати знання найкращі. Але до материнства треба готуватись зарання: музику включати гарну, коли ходиш вагітна, колискові вивчати, книжечки купувати.

О том, чему научили дети

Я вам скажу, що в мене дуже хороші діти. Я – людина відкрита, така, як є. Що думаю, то і кажу. В мене природа вся емоційна. Я не можу терпіти «мертвості», якоїсь меланхолійності. А діти в мене обережніші – це в них від батька. Цього і в них навчаюсь.

7096f7e8-93da-4ec4-9b60-6c5659af6f3c

О том, как возвращаться к традициям народа

Пісня, історія, традиції вчаться з маминих вуст. Як батьки відносяться до цього, так і діти повторюють за ними усе абсолютно. Ми природньо тягнемося до батьків, і дуже важливо, яка атмосфера в родині. Україна починається в хаті. У родинній хаті треба говорити на високій мові знань. Якщо мати з батьком говорять з дітьми про те чи інше місце, дитині треба пояснити, звідки, наприклад, взялась Полтавщина, які видатні люди родом звідти, або чому «Кайдашева сім’я» була написана саме так. І коли дитина в школі буде сидіти на якомусь предметі, вона зразу згадає: «О, я це чула».

Але не менш важливо мати хорошу державу. Риба псується з голови. Саме держава нищила націю, культуру. Якщо держава буде звертатися до народу, то дотримування традицій — все буде відбуватись підсвідомо. Є багато всього, чого сучасні люди вже не знають, їм важко вернутися до традицій, до свого народу. Все поверхове, чуже знають краще, ніж своє.

a3869857-f7f5-451a-8fe6-cceac9866682О роли женщины в современном мире

Мені здається, що сьогодні жінці дуже тяжко, вона виконує роботу за двох – як за себе, так і за чоловіка. І вона несе на собі багато відповідальності. Це вже не ті ручечки, які в’яжуть або шиють. Але і сьогодні жінки залишаються берегинями. Ті ж самі волонтери, — це теж берегині, які виконують своє призначення. Якби не вони, то Україну розірвали б по клаптиках.

О деле своей жизни

Дехто відноситься до співу як до хобі, а дехто йде далі, і на шляху людині зустрічаються люди, які підтримують її, спонукають рухатись уперед. Головне – робити все з любов’ю. Якщо є любов до діла твого життя, ти не зможеш спати спокійно. Співачка коли виходить до публіки, в неї не завжди гарний настрій. А тут вона на сцені, а її такими оплесками зустрічають. Тож вона віддає свою енергію, все найкраще, що в неї є — такий взаємообіг радості від зустрічі, бо прийшли любителі твого таланту.

Інколи донька дивується: «Мамо, ви наче в хаті сидите, товчетесь там, варите, а виходите на сцену й поезію читаєте. Коли ви її вчите?». У ночі. Найбільше люблю той час, коли вже все ввечері приберу (особливо має бути чиста кухня на ніч) і можу взятись за книжку.

О том, почему в семье должно быть много детей

Якщо не народжуєш двоє-троє дітей, зникає мамина лінія. Це треба запам’ятати. Перша дитина – йде по батьковій лінії, друга – по маминій, а третя об’єднує. Так, це важко – виховати трьох дітей, але вони ж так швидко виростають. Потрібно жити во славу Божу і в поклоні до Неба, що ти є!

Беседовала Татьяна Касьян. Фото из личного архива Нины Матвиенко

- Читайте также: WoMo-портрет: Елизавета Юрушева

Мы в Facebook