Як говорити з дитиною, яка стала жертвою онлайн-насилля — поради від Дмитра Карпачова

Рекомендації психолога 

Сучасна дитина багато часу проводить в інтернеті за допомогою гаджетів. Спілкування, нові знання та розваги — гаджети стали частиною життя сучасної людини. І це нормально.

Проте все більше дітей стають жертвами насилля в онлайні і при цьому вони можуть не розповідати про це батькам. Дитина може просто не розуміти: добре чи погано те, що сталося. Зловмисник може розповідати, що все, що відбувається — це норма, бо саме цим займаються і батьки, й інші дорослі.

WoMo разом з «Київстар» запитали у психолога та телеведучого Дмитра Карпачова про те, як говорити з дитиною, що стала жертвою онлайн-насилля, та як уникнути цих небезпек. Мобільний оператор уже два роки підтримує ініціативу #stop_sexтінг, мета якої — інформувати батьків, підлітків і вчителів про можливі ризики для дітей в інтернеті.

Скільки часу діти проводять в інтернеті та що робити 

За даними «Київстар», 86% дітей мають власний телефон із виходом в інтернет. 33,7% дітей проводять в інтернеті від 3 до 5 годин, 13,3% — 5-7 годин, 10% — понад 7 годин.

«Це потрібно прийняти. Важливо не забирати гаджети жорстко у дитини, а управляти процесом. Забрати гаджет — не проблема. Але чим буде занята дитина — це питання. Багато батьків говорять «краще б погуляв на вулиці». Але є питання: з ким дитина там буде грати, всі сидять в інтернеті. Важливо поставити питання: чи вміє дитина себе зацікавити чимось, крім гаджета? На мою думку, краще, щоб діти сиділи в інтернеті, аніж в СІЗО, чи палили в підворітні», — порадив батькам Дмитро Карпачов, психолог та телеведучий, під час прямого ефіру у Facebook на сторінці Київстар

За його словами, питання не в тому, скільки часу дитина проводить в інтернеті, а у тому, чим вона там займається. А також важливо не обмежувати час в мережі, а запропонувати альтернативу — чим дитина може бути зайнята протягом дня.

Важливо, щоб говорив той, кому дитина довіряє 

Ознаки кібербулінгу такі ж, як і при звичайному цькуванні: висока тривожність, нервозність, депресія різного ступеня важкості. Дитина почуває себе незахищеною. Відчуває високий рівень сорому та напруження. Є відчуття, що дитина одна і не може справитись з ситуацією. Це може стати пасивною життєвою позицією людини, яка не може відстояти свої інтереси, сказати «ні». 

За словами Дмитра Карпачова, якщо у батьків є підозри, що дитина має серйозні проблеми, можна перевірити телефон, не повідомляючи про це дитині. Я не підтримую того, щоб нишком залазити у телефон, але ситуації бувають різні. 

«Також можна розпочати розмову здалеку. Наприклад, роздивитись кейс разом. Сказати: я чув про те, що була ситуація, що сталося так-то. Як ти ставишся до цього? Як ти поводитимешся у ситуації, якщо це трапиться з тобою? Що буде, якщо ти поділився цими фото з близькою людиною, а він ось так відреагував? Чи прийдеш ти за допомогою?», — розповідає телеведучий. 

По відповідях дитини стане зрозуміло, як він думає. Якщо він озвучує неправильну стратегію — розказати, як має бути і чому саме так. Розказати, до чого може призвести неправильна стратегія. 

«Якщо бачите такі дзвіночки, треба поговорити з дитиною. Як буде складатися розмова далі — залежить від того, наскільки вибудувані у вас стосунки. Якщо дитина вам довіряє, то розкаже швидше. Якщо знає, що ви за кожну помилку сваритеся, то може і боятися говорити. Саму розмову може проводити і мама, і тато. Тут знову все залежить від довіри. Якщо з обома батьками вибудувані довірливі стосунки, тоді можуть говорити двоє. Говорити важливо тому з батьків, кому дитина відкривається», — говорить Дмитро Карпачов.

Вислухайте та почуйте свою дитину. Важливо, щоб вона відчувала, що її підтримують та розуміють. Відкладіть спроби повчати, розібратися і вирішити проблему. Просто вислухайте, будьте поруч і підтримайте.

«Скажіть дитині, що ви їй вірите, що вам цінно, що вона поділилася. Переконайте дитину, що це не її провина, і що ви зробите все можливе, щоб допомогти. Постійно підтримуйте вашу дитину. Підтримка люблячих дорослих дуже важлива для боротьби з наслідками цькувань. Нехай ваша дитина знає, що вона може поговорити з вами в будь-який момент. Дайте їй впевненість в тому, що все неодмінно налагодиться», — радить Карпачов.

Не можете говорити — малюйте та грайте

Якщо мова йде про молодших дітей, їм важко вербально висловити все, що їх турбує. Вони не завжди знають, як сказати. Тоді більше бавимося, малюємо і ліпимо. І в ході процесу можна розмовляти про переживання дитини.

За словами психолога, головне — «йти» за дитиною. Діти бавляться в те, що їх турбує. Гра для дитини — це спосіб справитися зі своїми переживаннями, прожити і пережити те, що трапилося.  Можна і задати тему гри, але обережно, бо якщо для дитини це гостра травма, то вона туди може не піти.  У такому випадку краще довіритися психологу.

«У розмові важливо дати дитині опору, показати і сказати, що хоч що б сталося, вона може вам все розказати, ви це все переживете разом і витримаєте. Важливо створити для дитини відчуття безпеки та підтримки. Вона має знати, що ви допоможете з цим справитись», — впевнений Карпачов

Дитина не повинна нести відповідальність за насилля 

Необхідно переконати дитину, що вона не винна в тому, що трапилося. Після цього можете ставити прості і короткі запитання або просто слухати. Якщо є враження, що дитина травмована (це буває часто, але не завжди), бажано звернутися до дитячого психолога або психотерапевта.

Загалом психологи говорять, що основний рецепт для батьків — боротися не з самим кібербулінгом в момент, коли цькування вже почалося, а з недовірою між батьками і дитиною. Зв’язок відіграє головну роль як у фізичному, так і в психологічному плані для того, щоб дитина відчувала себе в безпеці. Дитина має відчувати, що вона не одна, та бути впевненою, що хоч що б трапилося — у неї є дорослі, які піклуються про неї і допоможуть впоратися з проблемою.