Оксана ХромоваЙого легко впізнати навіть тим, хто ніколи не цікавився модою: темні окуляри, біла коса, чорний костюм і бездоганно іронічна дистанція. Карл Лагерфельд десятиліттями був одночасно дизайнером, редактором, фотографом і культурним коментатором. Він працював так, ніби поспішав жити кілька життів одразу. І встиг створити нову мову для класики, без ностальгії та страху перед сучасністю.
Втеча у дорослість
Карл Отто Лагерфельд народився у Гамбурзі у родині підприємця. Пізніше він навмисно плутав журналістів, називаючи різні роки народження, 1935-й або 1938-й. Ця гра з біографією була частиною його міфу. Лагерфельд вважав, що людина має право редагувати власну історію так само, як дизайнер редагує силует.
Його дитинство минуло між Німеччиною і Францією, але справжнім домом став Париж. У 1954 році 21-річний Карл виграв престижний конкурс Міжнародного секретаріату вовни у категорії «пальто». Іншим переможцем того ж року був молодий Ів Сен-Лоран. Той випадок можна вважати символічним початком двох різних шляхів: Сен-Лоран став дизайнером-автором, а Лагерфельд — дизайнером-інституцією.
«Я завжди знав, що народився, щоб жити у Парижі»
Людина, яка могла працювати скрізь
У 1960–1970-х Лагерфельд працював одразу для кількох домів, і тоді це ще не було нормою. Він створював колекції для Chloé, Fendi, Balmain, Patou. Найдовший його союз тривав із Fendi, де він пропрацював понад пів століття. Саме він перетворив хутро з консервативного матеріалу на графічний і легкий, майже архітектурний.
Його стиль роботи описують як феноменальний. Він малював ескізи миттєво, без виправлень, тримаючи в голові всю колекцію. У студіях казали, що він мислить швидше, ніж інші встигають говорити.
«Мені не подобається ідея єдиного стилю. Стиль — це застиглість»
Шанель без музею
Коли у 1983 році Карл Лагерфельд очолив Chanel, бренд вважали респектабельним, але застарілим. Коко Шанель померла за 12 років до того, і дім жив переважно архівами. Лагерфельд зробив те, що здавалося ризикованим: він не відтворював минуле, а цитував його.
Твід, камелії, ланцюги та двоколірні туфлі, як вічні коди Chanel, залишилися. Але вони стали іронічними, більшими, яскравішими, іноді навіть провокативними. Покази перетворилися на театральні сцени: супермаркет, космодром, пляж. Він першим у високій моді зробив шоу медійною подією глобального масштабу.
«Я не архіваріус. Я людина, яка працює сьогодні»
Власний бренд як лабораторія
У 1984-му він запустив бренд Karl Lagerfeld, простір більшої свободи. Тут з’явилися високі коміри, чорно-біла графіка та іронічні принти з власним силуетом. Саме цей бренд дозволяв йому грати з попкультурою і масовістю. У 2004 році він став першим дизайнером люксу, який створив колекцію для H&M. Черги біля магазинів у Європі тоді виглядали як концертні.
Лагерфельд рано зрозумів, що мода стає медійною. Він фотографував кампанії сам, керував арт-напрямом, видавав книги і навіть знімав короткі фільми. Дизайнер поступово став мультидисциплінарним автором, задовго до того, як це стало нормою.
«Я як карикатура на самого себе, і це мені подобається»
Персона, створена власноруч
Його зовнішність була продуманою так само, як колекції. У 2000-х він різко схуд більш ніж на 40 кілограмів, пояснивши це бажанням носити вузькі костюми Hedi Slimane для Dior Homme. Пудра на обличчі, рукавички без пальців, комір-стійка — все стало впізнаваним знаком.
Окремим феноменом була кішка Шупетт. Вона мала власні зйомки, рекламні контракти і навіть книги. Цей напівіронічний культ домашньої улюблениці чудово вписувався в лагерфельдівську гру з образом і славою.
«Я дуже приземлена людина. Просто не на цій землі»
Швидкість як естетика
Лагерфельд працював до останніх днів. Він помер 19 лютого 2019 року в Парижі, залишивши після себе десятки тисяч ескізів, сотні колекцій і цілу епоху візуальної культури. Його головним внеском залишився не конкретний силует і навіть не бренд. Він змінив саму модель існування дизайнера.
До нього кутюр’є був автором стилю. Після нього дизайнер став інтерпретатором часу. Людиною, яка може працювати одночасно з минулим і майбутнім, із люксом і масмаркетом, із модою і медіа. Карл Лагерфельд показав, що класика не застигає, вона рухається. І що мода, як і людина, має право щодня починати себе заново.