Як жити без зацикленості на негативі. Уривок з книги «Жити змістовно. Філософія радості від античних стоїків»

Від колумніста the Huffington Post, Salon, Time і BBC Вільяма Б. Ірвіна

У сучасному світі гострої конкурентної боротьби ми постійно змагаємося з іншими і долаємо себе в прагненні стати кращими і прийти до фінішу першими. У цьому вічному цейтноті у нас немає часу зупинитися і озирнутися, зрозуміти, де наші справжні бажання, а що нав’язане нам соціумом, розібратися, що нам дарує радість, а від чого ми відчуваємо смуток. Такий режим вимотує, підсилює тривогу і нерідко призводить до депресії. У книзі «Жити змістовно. Філософія радості від античних стоїків» автор Вільям Б. Ірвін пропонує звернутися з цим питанням до мудрісті стоїцизму. Він впевненний, що ця філософія допоможе привнести в життя радість, зменшити рівень тривоги і впоратися з негативом, який нас оточує.

Як пише автор, у нас весь цей час в глибині душі ворушиться наш найбільший страх: а що, якщо, незважаючи на всі старання і зусилля, ми даремно розтрачуємо життя?

  • Як зрозуміти, заради чого жити?
  • Як насолоджуватися життям і його благами і робити це усвідомлено, не стаючи його рабами?
  • Як пережити втрату і подолати душевний біль?
  • Як впоратися з негативом?
  • Як зменшити тривогу і відпустити минуле, зосередивши свої зусилля на тому, що нам під силу контролювати?
  • Що ми можемо зробити, щоб зробити наше життя не просто стерпним, але і радісним?

Відповіді на ці питання дозволяє знайти стоїцизм. Вільям Ірвін демонструє, як давня антична філософія може поліпшити наші життя в сучасному світі. Ділячись інсайтами про особливості людської психології в поєднанні з практичними техніками стоїків, автор пропонує новий шлях від хронічної невдоволеності до спокійної й непідвладної зовнішнім чинникам життєвої втіхи. Пропонуємо прочитати один уривок з книги.

Гнів

Як подолати анти-радість

Гнів — ще одна негативна емоція, яка, коли дозволити, може зруйнувати нам спокій. Гнів достоту можна вважати анти-радістю. Тож стоїки розробили стратегії мінімізації гніву, який ми відчуваємо.

Найкраще уніфіковане джерело стоїчних порад про запобігання гніву й роботу з ним —трактат Сенеки «Про гнів». За словами філософа, гнів — це «короткочасне божевілля», яке завдає величезної шкоди: «Жодна чума не обійшлася людству так дорого». З гніву, каже він, ми бачимо навколо трупи вбитих і отруєних, купи судових позовів; ми бачимо міста й держави в руїнах. А крім міст і держав, гнів може зруйнувати кожного індивіда зокрема. Зрештою, ми живемо у світі, де повно причин для гніву, тож допоки не навчимося його контролювати, гніватимемося постійно. Сенека доходить висновку, що гніватися означає марнувати безцінний час.

Дехто наполягає на думці, що від гніву є своя користь. Вони зазначають: коли ми гніваємося — то мотивовані. Сенека заперечує цю тезу. Так, люди часом отримують користь від гніву, та навряд чи із цього випливає, що слід схвалювати це почуття у своєму житті. Зауважте, зрештою, що людям часом іде на користь кораблетроща, та хто при своєму розумі стане нариватися на неї? У використанні гніву як мотиваційного інструмента Сенеку непокоїть от що: коли ми увімкнемо його, то не зможемо вимкнути, і те добре, що гнів спершу приніс, буде (в середньому) цілком перекрито заподіяною ним у підсумку шкодою. «Розум, — застерігає філософ, — ніколи не заручиться допомогою безрозсудних, неприборканих поривань, над якими не має влади».

Тож чи Сенека каже, що людина, на очах у якої убивають батька і ґвалтують матір, не має розгніватися? Має стояти осторонь і не втручатися? Зовсім ні. Вона має покарати кривдника і захистити батьків, але в міру можливості залишатися при цьому спокійною. Насправді ця особа, певно, навіть краще впорається з покаранням і захистом, якщо вбережеться від гніву. У ширшому сенсі, за словами Сенеки, коли хтось завдає шкоди, його треба виправити «умовлянням і силою, м’яко і суворо». Але це не можна чинити у гніві. Ми караємо людей не у відплату за вчинене ними, але задля їхнього блага, щоб вони надалі не вчинили такого знову. Інакше кажучи, покарання має бути «виявом не гніву, а застереження».

У розділі про образи ми бачили, що Сенека вдається до винятку зі свого правила про реагування на образу жартом або про уникання реакції. Якщо маємо справу з кимось, хто, ніби й дорослий, поводиться як дитина, то, можливо, захочемо покарати його за образу. Зрештою, це єдине, що до нього дійде. Так само є особи, які, кривдячи нас, не здатні змінити свою поведінку після стриманого раціонального прохання. Зіткнувшись із такою поверховою особою, без сенсу гніватися (це лише зіпсує нам день); але, на думку Сенеки, є сенс удати гнів. Так ми наставимо цю особу на правильний шлях, мінімально порушивши власний спокій. Тобто, хоча Сенека відкидає думку про те, що можна вдатися до гніву, аби замотивувати себе, він приймає ідею про вдавання розгніваності задля мотивування інших.

Сенека пропонує багато конкретних порад для запобігання гніву. За його словами, ми мусимо побороти в собі схильність вірити у найгірше в інших та доходити передчасних висновків про їхні мотиви. Потрібно пам’ятати: якщо події розвиваються не так, як нам хочеться, це не конче означає, що хтось заподіяв нам несправедливість. Зокрема, каже Сенека, слід не забувати, що часом людина, на яку ми гніваємося, насправді нам допомогла; а лютимося ми тому, що не допомогла ще більше.

Будучи надміру чутливими, ми швидко впадатимемо у гнів. Загалом, за словами Сенеки, якщо людина розпещена й розніжена, зіпсована насолодами, то все вбачатиметься їй нестерпним, і не тому, що обставини видаватимуться важкими, а тому, що сама вона слабка. Тож Сенека рекомендує обов’язково докладати зусиль, щоб ніколи не почуватися аж надто комфортно. (Звісно, це не єдина причина, з якої стоїки цуралися комфорту; у розділі 7 ми розглянули й інші.) Коли людина зміцнить себе, то, як каже Сенека, її значно менше дратуватимуть крики слуг, хряскання дверей, а отже, зі значно меншою імовірністю вона на таке гніватиметься. Вона втратить таку надмірну чутливість до слів чи дій інших, і її навряд чи розгніваю «вульгарні дрібниці» — наприклад, якщо їй подадуть теплувату воду для пиття чи вона побачить безлад на ложі.

Щоб уникнути гніву, Сенека радить пам’ятати: те, на що гніваємося, часто не завдає жодної реальної шкоди; натомість це просто прикрощі. Дозволивши собі лютитися на дрібниці, ми беремо ледь помітний збій у щоденній рутині й доходимо через нього до такої стадії сум’яття, що це підриває наш спокій. Ба більше, за спостереженням Сенеки, «ми неминучо гніваємося довше, ніж триває завданий нам збиток». Тож які ми дурні, коли дозволяємо дрібницям руйнувати свій спокій.

Отже, стоїки радять ухилятися від образи жартом: Катон пожартував, коли йому плюнули в обличчя, а Сократ — коли стусонули у вухо. Сенека висловлює припущення, що гумор—не лише ефективна відповідь на образу, але й спосіб запобігти гніву: «Сміятися, і побільше,—каже він, — ось як треба відповідати на те, через що ми проливаємо сльози!». Тобто якщо почати сприймати неприємні події у своєму житті як смішні, а не обурливі, то інцидент, який раніше розлютив би, тепер розвеселить. Справді, можна уявити, що Катон і Сократ, відповівши жартом на образу, не лише змінили хід подій, але й не дали собі розгніватися на кривдника.

Поради щодо уникнення гніву пропонує й Марк Аврелій. Він рекомендує обмірковувати нетривкість і мінливість довколишнього світу. І тоді ми зрозуміємо, каже він, що чимало випадків, які нам видаються важливими, насправді такими не є, принаймні в масштабах світобудови. Він роздумує над часами приблизно на століття раніше — епохою імператора Веспасіана. Усюди люди діяли звично: парувалися, ростили дітей, орали землю, кохалися, підозрювали, воювали та святкували. Але, зауважує він, «де тепер їхнє життя? Його не знайти». Гадаю, такою буде й доля нашого покоління: на позір життєво важливе для нас видаватиметься несуттєвим для наших онуків. Тож коли відчуваємо зародження гніву з якоїсь підстави, слід спинитися й подумати про його (не)значущість у космічних вимірах. Це допоможе придушити гнів у зародку.

Припустімо, попри наші спроби запобігти гніву поведінка інших людей таки розлютила нас. Помічне в гамуванні гніву, за словами Сенеки, — нагадати собі, що наша поведінка також гнівить когось: «Ми живемо погані серед поганих, і єдине, що може забезпечити спокій, — домовленість про взаємну поблажливість». Він також дає пораду з управління гнівом, із якою можна провести паралель у буддизмі. За словами Сенеки, гніваючись, треба постаратися «змінити зовнішні ознаки [гніву] на протилежні». Слід розслабити обличчя, стишити голос і сповільнити крок. У такому разі внутрішній стан невдовзі уподібниться зовнішньому, і, як каже філософ, гнів розсіється. Буддисти практикують подібну практику підміни думок. Коли їм спадає на думку шкідливе, буддисти змушують себе думати про протилежне, а отже, корисне. Наприклад, відчуваючи гнів, вони змушують себе думати про любов. В основу покладено таку тезу: в одній голові не можуть існувати дві протилежні думки одночасно, тож корисна думка витіснить нездорову.

А що, як не вдається контролювати гнів? Справді, що, як ми накидаємося на кожного, хто розлютив? Слід вибачатися. Це практично негайно усуває соціальну шкоду, якої заподіяв наш вибух. Це також приносить користь нам особисто: акт вибачення не лише заспокоїть, але й не дасть думкам про причину гніву нав’язливо нас переслідувати. Нарешті, перепросини за вибух допоможуть стати кращим: визнаючи свої помилки, людина зменшує імовірність повторення їх у майбутньому.

Час від часу всі відчувають гнів: як і горе, це емоційний рефлекс. Утім є й такі люди, які розлючені майже завжди. Їх не лише легко розгнівати — вони лишаються в цьому стані, навіть коли причин для злості немає. На дозвіллі такі люди цілком можуть пригадувати, навіть певною мірою смакувати, якісь минулі події, що їх розлютили, чи епізоди, які їх бісять загалом. Гнів їх поглинає, та разом із тим, певно, підживлює. Стоїки сказали б, що це трагічні випадки. Насамперед, життя надто коротке, щоб витрачати його на гнів. Ба більше, постійно розлючена людина — мука для всіх ближніх. Чи не краще натомість, —  запитує Сенека,  —«постаратися стати тим, кого за життя всі любили, а коли відійшов, сумували за ним?». У ширшому сенсі, навіщо відчувати анти-радість, якщо у твоїх силах радіти? Ну справді, навіщо?

Про автора:

 

 

Вільям Б. Ірвін — письменник, професор філософії, викладає в Wright State University в Дейтоні, штат Огайо

 

 

 

Купити книгу тут