Юрій Лопатинський: «Діти вчать мене не бути занадто дорослим та серйозним»

Засновник соціального підприємства «Горіховий дім» Юрій Лопатинський вважає, що навіть зовсім маленьких дітей дорослі мають приймати, як повноцінних особистостей зі своїм світоглядом, характером та смаками та незалежно від гендеру. Якщо син хоче плакати, то має на це право. Якщо донці подобається рожевий колір – це прекрасно, і не треба обмежувати дітей, нав’язуючи стереотипи про «берегинь» та «захисників». Своїм баченням щодо виховання, ведення бізнесу та подолання кризових ситуацій Юрій ділиться в інтерв’ю для WoMo.

Кажуть, що з народженням другої дитини батьки вже набагато простіше ставляться до своєї ролі й не експериментують із методами виховання, не переймаються сильно, як то було із старшою дитиною. Розкажіть, як змінювався ваш підхід до батьківства?

Так, у мене були подібні відчуття. Під час виховання першої дитини, ти не завжди знаєш, куди рухатись, а от із появою другої дитини якось спокійніше ставишся, особливо, що стосується якихось критичних ситуацій. Ми із дружиною менше переживали та були більш впевненими щодо кроків, які маємо робити. Зокрема це стосується випадків, коли діти хворіють, — ви точніше розумієте симптоми та знаєте, як на них реагувати та не хвилюватися. Бо важливо своїми діями й дитині давати впевненість, тоді це позитивно відіб`ється на вихованні в цілому.

Скільки років вашим дітям, як їх звуть, чим вони займаються?

У мене двоє дітей – син Кирило, йому 8 років, та донька Катерина, їй 3 роки. Кирило навчається в школі. Він — віолончеліст. Також він займається плаванням. Катерина у вересні пішла до дитсадка. Наразі вона ще не отримує якоїсь додаткової освіти, ми хочемо дати їй можливість насолодитися щасливим дитинством. За донькою увесь цей час, переважно, наглядала дружина, допомагала їй няня. Особисто я декретної відпустки не брав, її брала моя дружина.

А як ви ставитеся до татусів, які беруть декретну відпустку?

Мені відомий лише один такий приклад в Україні, це приклад мого друга Ростислава Паранька, який брав відпустку по догляду за дитиною. І знаю, що подібний досвід був у мого хорошого знайомого з Австрії, він чиновник одного з міністерств. Це прекрасні люди, вони зробили такий вибір, і я думаю, що це нормально. Батько може бути корисним у догляді за дитиною, для нього самого це змога насолодитися батьківством. Я вважаю, що у такому випадку чоловік та жінка можуть бути цілком рівними, як в обов’язках, так і в правах. І якщо у чоловіка є така можливість та бажання, то неодмінно треба цим скористатися.

Чи дотримуєтесь ви принципів гендерно нейтрального виховання?

Я думаю, що так, але це якось спеціально не озвучується і увага на цьому не акцентується. Ми із дружиною не починаємо день із того, що говоримо про рівність гендерів або про якісь розмежування чи щось подібне. У нас це виглядає як звичайна, прийнята норма. Ми більше ставимо акценти у вихованні на емоційну складову. Наприклад, стимулюємо Кирила вміти оперувати своїми емоціями і показувати, що плакати – це не погано. Сльози – то просто засіб, у який люди висловлюють ті чи інші емоції. Стосовно доньки – так склалося, що Катерина любить все рожеве. Це не привитий жодним чином смак, а її вибір. Коли вона кожного ранку сама підбирає собі одяг, то зазвичай переважають рожеві кольори (сміється).

Чому саме, на вашу думку, потрібно обов’язково навчити дітей, щоб підготувати їх до майбутнього і дорослого життя?

Мені здається, дві речі є головними – це навички критичного мислення і почуття відповідальності. Наприклад, Кирило отримує від нас кишенькові гроші, і ми пояснюємо, яким чином він може витрачати ці кошти. Зараз ми намагаємось його стимулювати до того, щоб він створив для себе скриньку, де б накопичував гроші. Ми хочемо, щоб він виробив у собі здатність йти до певної мети. Наприклад, якщо він хоче купити якусь річ, то має оцінити її, визначити, чи саме вона йому потрібна, чи якась інша, сфокусуватися на цій мрії та йти до неї покроково, відкладаючи у скриньку гроші, потім її купити і, відповідно, цінувати. Це один підхід.

Інший, – коли діти допомагають нам у хатніх справах. Наприклад, миють посуд, прибирають у кімнатах чи готують їх до прибирання, сортують попрасований одяг та розкладають по полицях. Також відповідальність у дітях допомагає виховувати наш пес, якого Кирило та Катерина сприймають як повноправного члена сім’ї.

А чому діти вчать вас?

Діти – це таке ніби «всевидяче око», яке зовсім по-іншому трактує мене та дружину як особистостей. Вони підсилили переконання в тому, хоча вони зовсім маленькі, але можуть мати своє світобачення. А ми, зі свого боку, теж повинні приймати дитину як особистість. Вони навчили нас не бути занадто дорослими та серйозними, а повертатися до дитинства та бачити маленькі радощі, які відбуваються кожного дня.

Наскільки паритетно розподілені ролі у вашій родині?

Напевно, дружина все ж таки виконує більше хатніх обов’язків, а я більше займаюся роботою. Ми давно не дискутували з нею на цю тему. Остання така розмова відбулася майже півроку тому, коли дружина просила більше включатися у домашні процеси. Отже останні півроку я більше на цьому фокусувався. Ми не маємо чіткого поділу, все робимо ситуативно. Дружина тільки нещодавно повернулася до роботи, почала працювати професійно, але й досі багато уваги приділяє Кирилові. Особливо, що стосується його музичної освіти, тому що сама має музичну освіту. Вона підтримує його та допомагає із виконанням домашніх завдань.

Який відпочинок подобається вашій сім’ї?

Нам будь-який відпочинок подобається (сміється).  Але для того, щоб мати якісний відпочинок, треба дуже добре його планувати, а ми, на жаль, не завжди маємо на це час. Ми комфортно почуваємося у нашому будинку, ми виїжджаємо в гори і ми дуже любимо повертатися у ті міста, де ми раніше жили. Для мене і дружини – це Мюнхен. Ми там вчилися, там ми й познайомилися. Любимо туди повертатися.

Багато підприємців кажуть, що головне правило успішного бізнесу – не вести його разом з сім’єю або друзями. Ви дотримуєтеся його?

Я не впевнений, що мені б вдалося вести бізнес із дружиною, бо ми не змогли б розділяти сімейні та робочі питання. А постійно перебувати у робочих питаннях вдома, нам було б важко і це могло б бути конфліктом.  Але я дуже хотів би мати спільний бізнес із братом, та, на жаль, поки що це не вдається, бо він живе в іншому місці. Що стосується друзів, то з ними бізнесу я не починав, а починав із партнерами, які згодом ставали моїми друзями. Отже я б не дотримувався якихось певних правил, бо вважаю, що це все ситуативно та залежить  від здатності людини розділяти ділове та особисте життя.

Як би ви охарактеризували свій стиль менеджменту? І як ви вважаєте, які характеристики властиві лідеру?

Дуже важко себе характеризувати. Моя сильна сторона – це вміти вислуховувати працівників, довіряти їм. А от слабке місце – це певне відчуття незручності у ті моменти, коли треба проконтролювати співробітників. Я над цим дуже наполегливо працюю. Мені набагато краще формувати стратегію, ніж провадити контролінг. Саме контролінгом займається мій партнер.

Я думаю, що лідер, перш за все, повинен чути тих людей, які є навколо нього та допомагають будувати бізнес. Отже, ця здатність чути є визначальною, бо на основі почутого лідер може з більшою ймовірністю сформувати правильний напрямок руху для подальшого розвитку. Для того, щоб бізнес ріс, необхідно вміти довіряти та делегувати якісь повноваження своїм колегам, бо одна людина з усім не впорається, адже її ресурс має межі. І третя риса – вміти контролювати.

Чи можете поділитися прикладом якоїсь життєвої, бізнесової невдачі або помилки, яка врешті стала для вас важливим уроком?

Мені пригадується один випадок, який стався не так давно. Отже, компанія «Горіховий дім» займається доставкою обідів різним замовниками, і ми погодилися на пропозицію однієї компанії доставляти обіди дещо вищого класу, а отже дещо дорожчих. Вилилося це в те, що ми мусили формувати окрему команду людей для приготування саме цих дорожчих страв. Але це коштувало нам купу ресурсів, виникали різні проблеми. У результаті, дуже часто ми отримували негативні відгуки від клієнтів. Тому мусили припинити готувати такі обіди. Одного дня наш представник поїхав до офісу компанії-замовника, перепросив та сказав, що ми не маємо змоги виконати ті зобов’язання, які взяли на себе  і не можемо забезпечити той рівень, який від нас очікувався. Пройшовши через ряд різних помилок, ми відмовилися від цього контракту.

Чого мене навчила ця ситуація? Фокусуватися. Якщо ми обрали для себе певну нішу – доставка обідів за середньою ціною, – не варто стрибати вище голови, а треба фокусуватися на своїх головних клієнтах, визначати, де наші прибуткові зони, а все зайве відсікати. Не можна догодити всім, тому важливо знати саме свого клієнта, його точки болю і вирішувати їх. Також мені дуже сподобалося, як працівники вирішили цю проблему – вони не намагалися ламати далі голову, а чесно зізналися в тому, що ми не можемо це робити, правильно це прокомунікували та залишили про себе непогане враження. Це навчило колег, як можна виходити із помилкової ситуації гідно та правильно.

Вела бесіду Іра Керст. Фото із власного архіву Юрія Лопатинського

Дізнатись більше про соціальну діяльність пекарні»Горіховий дім», яка була заснована з метою утримання центру інтегральної опіки для жінок, що опинилися у кризовій ситуації, в концепції HeForShe, цінності бізнесу та важливість допомагати можна буде 24 листопада на четвертому SHE Congress, за адресою: Київ, вул. Липковського, 1-А, концерт-хол «Оазис», де підприємець Юрій виступить одним із спікерів.

Щоб отримати можливість безкоштовно відвідати конгрес, заповніть реєстраційну форму .

— Читайте також: Уляна Пчолкіна: «Інвалідна коляска — це просто моє взуття, не більше»